Тарзан, годованець великих мавп - Берроуз Эдгар Райс - Страница 18

Він був переконаний, що перебуває неподалік селища, і припустив бігцем по слонячій стежці.

Із непролазної гущавини листя у кількох кроках від нього вислизнув Тарзан і спокійно рушив за ним.

Лук і стріли Кулонги були міцно прив’язані до верхів’я величезного дерева, зі стовбура якого при землі було зрізано гострим ножем пасмо кори, а одна з гілок була надломлена кількома метрами вище. Так Тарзан помічав свої лісові траси та позначав схрони.

Кулонга біг далі, а Тарзан наближався до нього все ближче і врешті рухався просто над головою чорношкірого. Змотаний мотузок він тримав у правій руці. Він був майже готовий до вбивства. Тарзан відкладав його лише тому, що йому кортіло дізнатися мету подорожі чорного вояка; і його терпіння було віддячене, коли перед ним несподівано відкрилася велика галявина, в глибині якої стояло чимало дивовижних осель.

Тарзан перелітав у цю хвилину по деревах просто над Кулонгою. Ліс раптом увірвався, далі метрів на двісті тягнулися оброблені поля.

Тарзан повинен був діяти миттєво, якщо не хотів, щоб його здобич вислизнула. Життя в джунглях привчило його діяти з блискавичною швидкістю.

І в ту мить, коли Кулонга виступив з тіні джунглів, тонкий мотузяний зашморг, кинутий з нижньої гілки величезного дерева, яке стояло на межі полів Мбонги, швидко звився над ним і, перш ніж царський син устиг зробити кілька кроків по відкритій місцині, затягнувся у нього на шиї.

Тарзан так швидко потягнув до себе свою здобич, що переляканий крик Кулонги завмер у нього в горлі. Перебираючи руками, Тарзан тягнув чорношкірого, який опирався, аж доки підтягнув його до дерева і повісив за шию; потім Тарзан виліз на товсту гілку і втягнув жертву, яка ще пручалася, в гущавину дерева.

Тут він якнайміцніше прив’язав мотузок до товстої гілки і встромив мисливського ножа в серце Кулонзі. Помста за Калу здійснилася.

Тарзан уважно оглянув чорношкірого, немовби вперше побачив людину. Пасок з ножем у піхвах привернув Тарзанову увагу, і він привласнив його. Мідний браслет з ноги також йому сподобався, і він надів його на власну ногу. Хлопець із захопленням оглянув татуювання лоба і грудей. Тоді залюбувався загостреними зубами. Він поміряв і привласнив віник із пір’я, а потім узявся до справи. Тарзан був голодний, а перед ним лежало м’ясо, м’ясо здобичі. Етика джунглів дозволяє йому їсти це м’ясо.

Чи можемо ми засудити його? Які мірки застосувати до мавполюдини із серцем, головою та тілом англійського джентльмена і вихованням дикого звіра?

Він у чесному бою вбив ненависного Тублата, який його теж ненавидів, але йому й на думку не спало їсти м’ясо Тублата. Це було для нього не менш бридко, аніж людожерство для людини.

Але хто такий Кулонга, що його не можна їсти однаково спокійно, як вепра Хорту чи оленя Бару? Хіба він не один із численних мешканців джунглів, які поїдають одне одного, щоб утамувати голод?

Однак якесь незбагненне відчуття зупинило раптом його руку. Чи не довідався він із книг, що він — людина? І чи Стрілець — не людина? Чи їдять люди людей? Далебі, він нічого цього не знав. До чого ж тут сумніви? Він спробував відрізати м’ясо Кулонги, але несподівано зазнав нападу нудоти. Він не розумів, що з ним.

Тарзан відчував лише, що не зможе їсти м’ясо чорної людини. Отже, успадкований віковічний інстинкт заступив його недосконалий розум і врятував від порушення всесвітнього закону, про існування якого він навіть не підозрював.

Швидко спустивши тіло Кулонги додолу, він зняв з нього зашморг і знову подався у верховіття.

10. ПРИВИД СТРАХУ

Тарзан сидів на гілці, рясно вкритій листям, і роздивлявся очеретяні хатини селища за обробленими полями.

Він помітив, що в одному місці ліс підходить упритул до селища, і рушив туди, гнаний гарячковою потребою подивитись на життя тварин своєї породи, прагненням якнайбільше довідатись про їхнє життя, якнайближче роздивитись дивні лігва, у яких вони мешкають.

Досвід первісного життя серед диких лісових звірів не дозволяв йому дивитись на негрів інакше, як на ворога. Його зовнішня подібність до них не вводила в оману стосовно зустрічі, яку влаштував би йому перший-ліпший представник цієї породи, якби вони його викрали.

Тарзан не страждав сентиментальністю. Він нічого не знав про братство людей. Крім його племені, усі для нього були лютими ворогами, за винятком дуже небагатьох, серед яких на першому місці стояв слон Тантор.

Він усвідомлював це без люті й ненависті. Убивство було законом відомого йому дикого світу. Радощів у його житті було мало, і найбільші з них — полювання та бій. Він за всіма визнавав право мати однакові з ним бажання навіть тоді, коли сам ставав дичиною.

Його дивовижне життя не зробило його ані похмурим, ані кровожерним. Те, що він радів, убиваючи, і вбивав з веселим сміхом на своїх прекрасних губах, не означало вродженої жорстокості. Здебільшого він убивав задля того, щоб прохарчуватися, але, будучи людиною, він іноді вбивав задля власного задоволення, чого не робить жодна тварина, бо зі всіх створінь тільки людина вбиває знічев’я й легковажно, просто аби завдати страждань і спричинити смерть.

А коли він убивав із помсти або з метою самозахисту, то діяв розважливо, ретельно і без докорів сумління. Це була просто ділова акція, і легковажність у даному разі неприпустима.

Тепер, наблизившись до селища Мбонги, він був цілком готовий убивати або ути вбитим, якщо його викриють. Він рухався дуже обережно. Кулонга навчив його поважати дерев’яні палички, які несли певну і швидку смерть.

Нарешті він дістався до великого густолистого дерева, з гілок якого звисали гірлянди довгих ліан. І в цій майже непомітній для сторонніх очей криївці над селищем він причаївся і став дивитися на сцени, які відбувалися під ним, дивуючись кожній подробиці нового для нього життя.

Голі діти бавилися і бігали вулицею селища.

Жінки працювали: одні товкли у грубих камінних ступах просо, інші пекли з борошна млинці, поодалік на полях знову-таки жінки обробляли сапками землю, пололи та жали збіжжя.

Усі вони носили на стегнах дивні відстовбурчені подушки із сухої трави, і більшість із них була обвішана мідними та латунними браслетами. У багатьох на чорних шиях висіли кумедно скручені кільця дроту, а ще у декотрих носи були прикрашені величезними кільцями.

Тарзан дедалі більше дивувався цим чудернацьким істотам. Він побачив кількох чоловіків, що дрімали в затінку, а на самому краєчку галявини помітив озброєних вояків, що охороняли селище від несподіваного нападу ворога.

Він зауважив, що працювали лише жінки: жоден чоловік не працював ані на полях, ані в селищі.

Потім він перевів погляд на жінку, яка знаходилася внизу просто під ним. Перед нею на малому вогні стояв невеликий казан, у якому кипіло густе червонувате смолисте місиво. З одного боку лежала купа дерев’яних стріл, які вона вмочувала загостреними кінцями в казан і складала на вузенькі козли з гілок, які стояли поруч з іншого боку.

Тарзан був вражений. Ось у чому полягала таємниця страшної вбивчої сили маленьких снарядів Стрільця! Він помітив, як ретельно жінка слідкувала за тим, щоб не торкнутися руками речовини в казані, і коли одного разу краплинка потрапила їй на палець, вона негайно занурила руку в посудину з водою і стерла плямку жмутом листя…

Тарзан нічого не знав про отрути, але здоровий глузд підказав йому, що вбиває саме ця смертельна речовина, а не маленька стріла, яка є лише посланцем, що несе ту речовину в тіло жертви.

Як кортіло йому здобути якомога більше цих смертоносних скіпок!

Якщо жінка хоч на хвилину залишить свою працю, він спуститься додолу, візьме оберемок і знову вихопиться на дерево, перш ніж вона встигне перевести подих.

Розмірковуючи, у який би спосіб відволікти її увагу, Тарзан почув дикий крик, який долинув з другого кінця галявини. Озирнувшись, він побачив чорного вояка, який стояв під тим самим деревом, на якому він годину тому позбавив життя вбивцю Кали. Чоловік кричав і розмахував списом над головою. Час від часу він показував на землю біля своїх ніг.