Повернення Тарзана - Берроуз Эдгар Райс - Страница 24

Коли яхта зникла з очей, чоловік поновив розмову, яка урвалась із появою яхти.

— Так, — мовив він. — Я дуже люблю Америку, отже й американців, оскільки держава — це витвір самого народу.

Коли я був там, то познайомився з багатьма чудовими людьми. Я пригадую одну родину з вашого міста, міс Стронг, яка мені особливо припала до серця. Це був професор Портер та його донька.

— Джейн Портер! — вигукнула дівчина. — Ви хочете сказати, що знаєте Джейн Портер?

Таж це моя найкраща подруга. Ми разом виросли.

— Та невже? — всміхнувся він. — Той, хто хоч раз бачив вас або її, навряд чи в це повірить.

— Добре, я доведу вам, — засміялася вона. — Ми прожили разом два життя — її і моє. Справді, ми любили одна одну, як сестри, а тепер, на думку, що я її втрачу, мені дуже гірко.

— Втратите її? — вигукнув Тарзан. — Що це має означати? А, розумію. Себто ви будете тепер не часто її бачити, відколи вона вийшла заміж і живе в Англії.

— Так, — відповіла вона. — Але найважче те, що вона виходить заміж за людину, яку не любить. Це жахливо! Виходити заміж з почуття обов’язку! Мені здається, це просто обурливо, я саме так їй і сказала. Мені було так прикро, що я відмовилася від запрошення на весілля, хоча повинна була на ньому бути, одна серед їхніх родичів. Я не хотіла бути свідком цієї жахливої пародії на щастя. Але Джейн Портер трохи дивачка. Вона переконала себе в тому. що не може вчинити інакше, тому що порушить слово честі, і ніщо в світі не перешкодить їй вийти заміж за Грейстока, окрім нього самого або смерті.

— Шкода її, - сказав Тарзан.

— А мені шкода того, кого вона любить, — сказала дівчина, — бо й він її любить. Я ніколи його не бачила, але за словами Джейн, він повинен бути дивовижною людиною. Виявляється, він народився у африканських джунглях і був вихований злими людиноподібними мавпами. Він вперше побачив білу людину, коли професора Портер з товаришами було викинуто на берег мало не до порога його хатини. Він рятував їх від різних хижаків, здійснював незвичайні подвмги та ще й закохався у Джейн, а вона в нього, хоча Джейн усвідомила це лише після того, як дала слово лордові Грейстоку.

— Дивовижно, — пробурмотів Тарзан, гарячкове думаючи, як би змінити тему розмови.

Він дуже любив слухати, як Гейзел Стронг розповідає про Джейн, але коли мова заходила про нього, йому ставало нудно й незатишно. Але невдовзі він отримав жаданий перепочинок. Підійшла мати Гейзел, і розмова стала спільною.

Наступні дні минули без якихось пригод. Корабель впевнено просувався на південь, ніде не зупиняючись. Тарзан проводив довгі години разом із міс Стронг та її матір’ю. Вони читали, розмовляли, робили знімки міс Стронг. Після того, як сідало сонце, вони гуляли.

Одного разу Тарзан побачив, як міс Стронг розмовляє з незнайомим паном, якого він доти на пароплаві не бачив.

Коли він підійшов, незнайомий уклонився дівчині і повернувся з наміром піти.

— Стривайте, мосьє Тюран. — сказала міс Стронг. — Я хочу познайомити вас із містером Колдуелом, Ми всі на сажири одного корабля і повинні знати одне одного.

Чоловіки привіталися. Тарзан подивився в очі Тюранові і здивувався їхньому напрочуд знайомому виразу.

— Я переконаний, що вже мав нагоду бачитися з паном Тюраном, — сказав Тарзан. — Хоча не пригадую, за яких обставин.

Тюранові. схоже, стало незручно.

— Не знаю, мосьє, - відповів той. — Цілком можливо. У мене теж кілька разів бувало таке відчуття, коли я зустрічався з незнайомими людьми.

— Мосьє Тюран розкривав мені таємниці навігації, - пояснила дівчина.

Тарзан неуважно слухав подальшу розмову, він намагався пригадати, де він бачив Тюрана раніше. Невдовзі їх почало припікати сонячне проміння, і Гейзел попрохала Тюрана, щоб той відсунув її стілець у тінь. Тарзан випадково поглянув у той бік і помітив, що він трохи незграбно підняв стілець — його ліве зап’ястя погано працювало. Цього було достатньо — нова обставина викликала цілу низку спогадів у Тарзановій уяві. Тюран уже давно шукав зручного приводу, щоб піти. Мовчанка, яка настала за зміною місця, дала йому можливість перепросити і спробувати піти.

Він низько вклонився міс Стронг, кивнув Тарзанові і повернувся, щоб піти.

— Хвилинку, — сказав Тарзан. — Міс Стронг, ви дозволите, я піду з ним? Я зараз повернуся, міс Стронг.

Тюранові вочевидь стало непереливки. Коли вони відійшли настільки, що дівчина не могла їх побачити, Тарзан зупинився і важко поклав руку незнайомцеві на плече.

— Що це ви задумали, Роков? — спитав він.

— Залишаю Францію, як обіцяв, — грубо відказав той.

— Бачу, — сказав Тарзан, — але я знаю вас надто добре, щоби вважати вашу присутність на кораблі простим збігом обставин. Та якщо б я й хотів у це повірити, то зміна вашої зовнішності доводить протилежне.

— Ну то й що? — пробурмотів Роков, знизуючи плечима. — Ви нічого з цим не поробите. Цей корабель іде під англійським прапором. Я маю таке саме право плисти на ньому, як і ви, а може, навіть більше, якщо врахувати, що ви тут під чужим іменем.

— Ми про це не дискутуватимемо, Роков. Я вам лише хотів сказати — тримайтеся чимдалі від міс Стронг, вона порядна жінка.

Роков густо почервонів.

— Якщо ви не прислухаєтеся до моєї поради, я вас викину в море, — вів далі Тарзан. — Не забудьте, що я лише шукаю приводу для цього.

Він сказав це й відвернувся, а Рокова аж затрусило від стриманої люті.

Після цього випадку Роков кілька днів не з’являвся. Втім, склавши руки він також не сидів. Наодинці з Павловичем у своїй каюті він лютував і лаявся, пророкуючи ворогові найлютішу помсту.

— Я б сьогодні викинув його за борт, — кричав він, — аби лише був переконаний, що він не має при собі документів! Якби ти не був таким дурнем і боягузом на додаток, Алєксєй, то давно б придумав, як дістатися до його каюти і обшукати її.

Павлович усміхнувся.

— Організатором у нас завжди вважався ти, любий Ніколаю, — відповів він. — Чом би тобі самому не помізкувати, як зробити обшук у каюті містера Колдуела, га?

Через дві години доля сама допомогла їм. Павлович, який увесь час вистежував Тарзана, зауважив, що він вийшов з каюти і не замкнув двері. П’ятьма хвилинами пізніше Роков вартував, щоб подати знак, якщо Тарзан вертатиметься, а Павлович уміло й спритно нишпорив у Тарзановім багажі.

Він уже втратив всяку надію знайти те, що шукав, коли раптом помітив піджак, який Тарзан щойно зняв. Через мить він тримав у руках офіційний пакет. Щойно він зиркнув на нього, як на його обличчі з’явилася широка усмішка.

Коли він ішов, то залишив у каюті все так, як було. Тарзан ніколи б не здогадався, що хтось нишпорив у його речах.

Павлович свою справу знав добре.

Коли вони зачинилися в своїй каюті разом з Роковим і Павлович передав своєму товаришеві пакет, той покликав лакея і наказав принести шампанського.

— Треба це відсвяткувати, любий Алєксєю, — сказав він.

— Пощастило нам, — сказав Павлович. — Він, певне, завжди носив з собою ці документи, а тут, на щастя, забув їх перекласти в інший піджак, коли кілька хвилин тому перевдягався. Ох і перепаде нам, коли він помітить, що їх нема на місці. Зразу зметикує, що без тебе тут не обійшлося. Оскільки він знає, що ти на кораблі, то природно, що запідозрить саме тебе.

— Завтра буде вже однаково, кого він запідозрить, — сказав Роков і недобре усміхнувся.

Цього вечора, коли міс Стронг пішла до себе вниз, Тарзан стояв, спираючись на поручень, і дивився на море. Від самого початку подорожі він стояв так щодень — іноді годинами. І про цю його звичку дуже добре знали ті, хто спостерігав за кожним його рухом, відколи вони відпливли з Америки.

У цю хвилину їхні пильні погляди також не відривались від нього. Невдовзі палуба спорожніла. Ніч була світла, але не місячна, і предмети на палубі виднілися маловиразно.

З капітанської каюти вийшли дві тіні і, скрадаючись, підійшли ззаду до Тарзана. Хлюпотіння хвиль об борт корабля, дзижчання гвинта і стукіт машини заглушували їхні майже нечутні кроки.