Груші в тісті - Винничук Юрій Павлович - Страница 2

Що в нас не застряє в зубах? Ну? Я вас питаю! Так-от, в зубах не застряють млинці, налисники і яблука в тісті. Збиваєте два яйка зі шклянкою молока, цукром і мукою, вмакаєте в них плястерка яблук і смажите на пательні, або печете налисники і перемащуєте їх джемами, вареннями, конфітурами, мармулядами, чоколядами, спогадами про минулу ніч, сонячними зайчиками і власними секреціями. І ось настає священна хвилина. При перших звуках пробудження панни до активного життя берете тацю з кавою, налисниками чи яблуками в тісті й несете до покою. Це історичне видовище вже ніколи не зітреться з її пам'яті; вона пронесе спогад про нього крізь усі злигодні життя. І коли-небудь, коли вона буде прощатися з цим зафайдоленим світом, з її потьмянілих вуст злетять слова, звернені до чоловіка: «А ти мені ніколи на сніданок не приносив у ліжко яблука в тісті». Він, бідолашний, відразу стрепенеться, обхопить її за плечі: «А хто! Хто приносив? Хто?!». Та у відповідь дістане лише гірку усмішку — останню в її житті.

Яблук у мене не було. Зате були соковиті груші. А груші в тісті — записуйте! — ще смачніші за яблука.

І ось так почався цей ранок. Я смажив груші в тісті, панна спала в моєму ліжку, і здавалось, її не розбудить навіть гуркіт порожньої цистерни.

Життя було прекрасне. Сонячний ранок сповнював душу невимовною радістю. Я вже уявляв, як після сніданку ми знову пірнемо у ліжко, а потім наберемо їжі та питва й подамося на ставки.

У пам'яті я перебирав усіх знайомих дівчат і намагався вирахувати, котра з них могла опинитися в моєму ліжку.

Щоб легше було вирахувати панну, я взяв свого нотатника і виписав на окремому аркуші всіх колєжанок, а тоді почав по одній викреслювати. Половина різко відпала, бо я ніколи не вів би їх до себе навіть на п'яну голову. Ще кілька панночок на виданні дивилися на мене як на серйозний об'єкт, і в ліжко їх змусив би лягти хіба лише штамп у паспорті. В крайньому випадку — пропозиція буквально завтра нести заяву.

Я замислився. Чи міг я аж так далеко зайти в прагненні кохатися? Хто його зна. Деколи хочеться сказати панні щось приємне. Закінчується це тим, що одного чудового ранку зазираєш на кухню і усвідомлюєш собі, що ти вже одружений. Можливо, це якраз і є той фатальний ранок.

Не хотілося вірити. І я не повірив. Тому з легкою душею викреслив і панночок на виданні. Залишилось кілька осіб, поява яких у моєму ліжку була найвірогідніша.

Отже, за порядком. Олюня відпадає, бо поїхала на море. З Мар'яною ми посварилися навіки і помиримося за тиждень, коли її батьки чкурнуть на курорт. Віра вихідні проводить винятково зі своїм женихом. Ліда приперлася минулої суботи, не попередивши, і застала Марту, яка мирно засмагала в саду, навіть не хочу згадувати, чим це скінчилось. Обох викреслюємо. Залишаються Леся, Оксана або Уляна.

На столі парувала повна тарілка груш у тісті. Я заварив свіжу каву, поклав на тацю і зосередився. Хто… Хто… Хто…

Оксана, щоб я здох, підлоги не помиє, це вже точно. Буде сидіти цілий вечір, втупившись у телевізор. Або лежати. Уляна сама не роздягнеться. Ні за що в житті. Крім того, завше вбирає майтки. Такий стиль. Ну, що ж, і їх викреслюю.

Залишається Леся. Боже мій! Яким же я негідником був у ставленні до неї! Скільки разів обманював, крутив голову, обіцяв. Одного разу навіть щось плів про любов. І вона повірила. Вона взагалі довірлива і дуже добра. Я просто не вартую її.

Мені раптом забаглося впасти перед нею на коліна, цілувати її ніжки і просити вибачення. За все, все, все. І за це також.

Вона! Тільки вона може бути ідеальною жінкою. Вона так мало говорить. Все, досить з мене цих пригод, цього безладдя, немитого посуду, скандальних історій і з'ясування стосунків з чоловіками, в яких завдяки мені виросли оленячі роги. Все. От зайду зараз і скажу. Що скажу? І чорт… Давай одружимося, чи як? Ні, не так. Спочатку покаятись. Я їй все розповім. Ні, це буде довго. Я їй розповім у загальних рисах. Не називаючи імен. І взагалі, спалю нотатник. О! Знахідка! Я спалю нотатник на її очах. Це мені недорого коштує, бо маю ще одного. А тоді вже скажу, мовляв, давай… Тобто одружимося.

З покою тим часом долинули перші звуки пробудження. Я відразу відчув палке бажання опинитися поруч і пригорнути це гаряче розімліле тіло.

І ось я хапаю тацю і з усмішкою від вуха до вуха влітаю до покою.

— Лесюньчику! — вигукую, розпашілий від несподіваного спалаху жаги і любові. — Дивися, що я тобі приніс!

І якби в ту мить у мене під вікнами відбулося виверження Везувію, це ошелешило б мене значно менше, ніж тоді, коли з-під моєї білосніжної ковдри вигулькнула не янгольська голівка Лесюні в золотистих кучерях, а велика розкудлана й бородата мармиза Стефка Оробця.

Коліна піді мною захитались, і я відчув, як втрачаю потенцію на весь наступний тиждень.

— Ну, чого розрипівся?! — прогуркотів Стефцьо, шкробаючи широкі свої груди усіма п'ятьма пальцями.

— Сте… Стефцю! — белькотів я. — Звідки ти взявся?

— З програми «Для вас, дебіли».

— А… а чому ти в моєму ліжку?

— Бо ти, гівнюху, напився і не хотів мені постелити на канапі.

— А… а чому ти голий?

— Бо я так звик, йолопе! І нема чого мене за дупу мацати, гомик нещасний!

— А хто ж поприбирав усе?

— Леська.

— І де вона зараз?

— Поїхала з Орком.

— Що за дідько? Чому з Орком?

— Бо ти, ідийото, сказав, що женишся. І запросив навіть на заручини.

— Я?! Женюся?! З ким?

— Спитайся в шампанського. І перестань мене діставати! Що ти там маєш? Що то за пляцки? Ти що — не міг ковбаси з яйцями всмажити? А де вчорашнє олів'є?