Ангели по десять шилінгів - Аддамс Петтер - Страница 7

Реакція, з якою Фенвік сприйняв слова Чеда, була ніяк не схожа на реакцію ділової людини — передбачуване замовлення швидше стурбувало його, ніж порадувало.

— Ви назавжди хочете оселитися в Касл-Хоумі? — він безпорадно втупився в Чеда. — Але я… але ж це чудово. Отже, у майбутньому ми станемо сусідами. Я щиро радий!

«Зовсім ти не радий, швидше навпаки», — Чед згадав високий кам'яний мур з битим склом, дивну поведінку пастора, слова Джорджа про шановних громадян міста, і йому раптом стало абсолютно ясно, що всі вони: і пастор Стерджен, і Фенвік, і якоюсь мірою незнайомець на лаві — з невідомих причин були проти його перебування в Касл-Хоумі.

Він уже хотів було попрощатися, як місіс Фенвік ввела в бюро бідно зодягнену жінку з дрібними рисами обличчя.

— З тобою хоче порозмовляти місіс Мерчисон, — сказала вона чоловікові, а коли задзеленчав телефон, зняла трубку, деякий час слухала, а потім досить сухо відповіла, що її чоловік зайнятий і хай зателефонують пізніше. Відтоді, як місіс Фенвік з'явилася в кімнаті, Чед не зводив з неї очей. Вона, безперечно, була схожа на чоловіка, що сидів на лаві. Вони, мабуть, були якимись родичами. Та наступної хвилини в Чеда з'явилися й інші причини для подиву. Коли місіс Мерчисон попрохала перекрити дах її будинку на кошти общини, обличчя Фенвіка одразу спохмурніло. Чед навіть вирішив, що підрядчик негайно покаже їй на двері. Але жінку не злякав похмурий вигляд Фенвіка. Не сказавши ні слова, вона відкрила свою сумочку — так, що Фенвік міг бачити її вміст, і Фенвік одразу став люб'язний, готовий будь-якої хвилини прийти на допомогу. Бажання місіс Мерчисон він задовольнить завтра і сам простежить, щоб робота була виконана якісно.

Місіс Мерчисон подякувала підрядчикові й пішла. Попрощався з ним і Чед. Деякий час він ішов услід за місіс Мерчисон, потім швидкими кроками наздогнав її, удав, що спіткнувся, вибив з її рук сумочку, і весь вміст її опинився на тротуарі. Поряд з портмоне, носовиком і футляром для окулярів лежала відбита рука якоїсь порцелянової фігурки, яка тої ж миті змусила його згадати ангелів на етажерці. Він прикинувся, ніби не розчув дошкульного докору місіс Мерчисон, всунув одбиту порцелянову руку собі в кишеню, випростався і попрямував до будинку — з твердим наміром не вдовольняться більше ухильними відповідями місіс Порджес, а влаштувати їй справжній допит.

6

Коли за високими, посадженими вздовж дороги каштанами Чед побачив Касл-Хоум, що самотньо височів на тлі неба, йому впало в очі, якою сірою, похмурою і навіть понурою була ця споруда. Порівняно з будинком Фенвіка Касл-Хоум скидався на той напівзруйнований замок, в якому водяться привиди. Здавалося, ні спекотний сонячний день, ні вогонь у каміні не врятують того, хто перебуває за його стінами, від холоду й вільгості.

Місіс Порджес не було вдома. У цидулочці, яку стара поклала на підлозі в передпокої, притиснувши її свічником, повідомлялось, що вона пішла навідати хвору подругу і повернеться додому тільки ввечері.

Відсутність домоправительки не засмутила Чеда. Нарешті він зможе спокійно оглянути весь будинок і спробує знайти слід, який хоча б частково пояснював загадкові події, що відбуваються в Крайстчерчі.

Почав із захаращеного старими меблями та різним дрантям горища. Черепиця деінде повипадала, і місіс Порджес під цими дірками наставила всякого посуду: оцинковану балію, стару миску, відро.

Окрім спальні померлої господині, на другому поверсі було ще чотири низеньких кімнати. Чед пильно оглянув їх, але й тут не знайшов нічого підозрілого. Такої ж невдачі він зазнав і в кімнатах першого поверху.

Годинник пробив сьому, і надворі стало зовсім темно, коли він з ліхтарем спустився в підвал. У кутку лежала купа вугілля, біля стіни громадилися дрова. Чед побачив також маленьку заіржавілу пічку — очевидно, місіс Шеклі користувалася нею під час війни, коли вугілля вдень зі свічкою не можна було відшукати. В кінці підвалу Чед помітив залізні двері, вкриті сірою фарбою. Він натиснув на ручку — двері відчинилися. Здається, доля йому усміхається. Якщо хтось хотів непомітно проникнути в Касл-Хоум, через ці двері він міг добратися до другого поверху.

Чед пригадав, як ще в дитинстві він якось прилаштував біля чорного ходу до бакалійної крамниці хитромудру пастку: до дверей прикріпив дошку і поставив на неї відро з водою. Коли господар крамниці, спровокований другом Чеда, кинувся до виходу, відро з гуркотом перекинулося. Сміху було! Правда, потім Чедові довелося розплачуватися за витівку. Він навіть сісти не міг — так палали сідниці.

Надбаний у дитинстві досвід Чед застосував і тепер. Тільки цього разу замість відра він використав горщики та каструлі, позбирані з усього будинку, — вони, безперечно, створять неймовірний гармидер, якщо комусь заманеться проникнути в Касл-Хоум через підвал.

Кімната, яку місіс Порджес приготувала Чедові на першому поверсі, виявилася досить затишною. На вікнах висіли строкаті фіранки, стіл прикрашали ваза з квітами та маленька настільна лампа. Проте Чед вирішив ще одну ніч провести в спальні місіс Шеклі. Він знав, як впливає на роботу атмосфера приміщення, і зрозумів, що спальня покійної з етажеркою і порцеляновими ангелами з відтятими головами для нинішніх роздумів йому вкрай необхідна.

Він зачинив віконниці, затягнув фіранки так, щоб зовні не могли побачити світла в кімнаті, і дістав блокнот.

Незважаючи на те, що він згриз майже весь олівець, на думку йому не спало нічого кращого, ніж описати причини, які привели його в Касл-Хоум. А оскільки Джун була за триста миль звідси і жодним словом не могла заперечити хоч одну з його думок, Чеда раптом охопила настійна потреба розповісти їй на папері таке, про що вона й гадки не мала. Він так захопився, що забув про свою пастку, про дивну поведінку місіс Порджес; він забув навіть, що перебуває в Касл-Хоумі і що хтось хоче вчинити замах на його життя.

Шум, викликаний падінням горщиків та каструль, миттю повернув Чеда до дійсності. Обличчя Джун, яке тільки-но витало перед його схвильованим зором, одразу щезло.

Чед прожогом кинувся в підвал — двері, що вели в сад, були відчинені, а невідомий, який намагався проникнути в будинок, уже зник.

Розчарований, він уже хотів був повертатися назад, коли погляд його впав на каністру. Можливо, вона стояла тут і раніше, але не виключено й те, що її притягнув з собою незнайомець. Так і напрошувалось припущення, що таємничий гість мав на меті облити гасом і підпалити дерев'яні підпорки підвалу і мотлох, що був там. Якби його не налякав шум, то Касл-Хоум уже б палахкотів. Коли ж припустити, що Чед ночував би в приготовленій для нього кімнатці і незнайомець забарикадував би двері в хол, то Чед би просто згорів живцем. Це було б так само правдоподібно, як і те, що Касл-Хоум уже два сторіччя стоїть на одній з вулиць Крайстчерча.

Чед сидів у холі, коли прийшла місіс Порджес. На ній було голубе поплінове пальто і прикрашений квітами капелюх. В руці вона тримала господарську сумку.

— Виявляється, зараз час пізніший, ніж я гадала, — сказала вона, глянувши на годинник, який показував пів на дванадцяту.

— Сідайте! — наказав Чед. — Я повинен вас про дещо розпитати.

— Невже бідна місіс Шеклі знову вас потурбувала?

Чед, майже переконаний, що вона бере його на глузи, сміливо загарчав:

— Та сядьте ж ви нарешті! Може, сидячи, ви зможете розумніше відповідати мені?

Чи то продовжуючи гру, чи то справді налякавшись, місіс Порджес сіла на стілець, глянула на Чеда безневинними круглими очима і прошепотіла:

— Що сталося, сер?

— Зараз я запитую, а не ви! — відрізав Чед. — Чому під час першої зустрічі ви назвали місіс Шеклі лихою і мерзенною особою?

— Гаразд, сер. Я скажу вам чисту правду. Хай мені бог помагає! Мені й самій не по собі відтоді, коли мого бідного кота зарили в землю. Це було таке миле, гарне звірятко! — місіс Порджес витерла хусткою очі.