Коли ти поруч - Талан Светлана - Страница 42

Хтось із хворих тихо схлипнув, а бабуся Маша сказала:

– От і виконали останнє її бажання…

Старенька поспішно перехрестилася, а Даша, проковтнувши клубок, що застряг у горлі, підійшла до застиглої старенької зі щасливою посмішкою на спокійному обличчі, заплющила їй очі…

Розділ 34

Даша отримала чергове повідомлення від Сергія і, сівши зручніше на дивані, прочитала: «Не знаю, що б я робив без тебе, Дарино, цими довгими зимовими ночами. Вони схожі на море взимку, коли навколо непроглядна темрява, навколо – ні душі, а ти стоїш сам на березі, а внизу під страшне сумовите виття вітру вирують темні чорні хвилі».

Даша задумалася. За весь час листування із Сергієм їй вдавалося уникати розмови про свою хворобу. Вона вважала, що Сергієві нема потреби знати про неї. І зараз, якби вона могла розповісти всю правду про причину розставання з Льошкою, Сергій би її зрозумів. Але Даша твердо вирішила, що ніколи своєму невидимому другові не напише про власну хворобу, не бажаючи викликати у нього до себе почуття жалості. Поміркувавши, вона написала:

«Любов, якщо вона була, просто так не проходить. Якщо Олексій мені не подзвонив жодного разу за багато місяців, значить, не кохав. Поговорімо про щось інше».

Дівчина подумала, що колись вона вже чула чоловіче «Обіцяю».

Даша перебрала свої світлини і подумала про те, що після тієї фатальної автокатастрофи ще жодного разу не фотографувалася. Вона вибрала фотографію, яку зробила за день до того, як поїхала з Олексієм до його батьків. Тоді Свєтка майже силою примусила її сходити у фотоательє. «Ти повинна відобразити всі віхи у своїй біографії», – сказала Світлана. Даша подумала, що вона має рацію, і запропонувала Льошці сходити разом до фотографа. Він відмовився, сказавши, що це все жіночі сентиментальності й на їхньому віку буде цих фоток ціла купа, тим більше що він до весілля збирався купити фотокамеру. А Даша відобразила цю «віху». На фотографії вона щасливо посміхалась, очі світилися веселими іскорками, а на щоках були помітні маленькі привабливі ямочки, які зараз на схудлому обличчі кудись зникли.

Коли вона отримала фотографію Сергія, то їй відразу здалося, що вона десь бачила його. Кілька днів поспіль вона вечорами дивилася на його темну борідку, грецький ніс, високі скроні, темно-русяве волосся й уважні, розумні очі, перебираючи в пам’яті всі знайомі обличчя. Вирішивши, що, можливо, вони із Сергієм зустрічалися в клініці, Даша перестала ворушити минуле. Спогади їй завдавали більше душевних страждань, аніж радості.

Розділ 35

У підземному переході, як завжди, стояли в ряд продавці квітів. Перед ними на розкладних дерев’яних столиках і просто на бетонній підлозі у відрах красувалися ніжні орхідеї, білосніжні кали, гвоздички всіляких відтінків і, звичайно ж, троянди.

– Купуймо троянди, гвоздики, недорого, – звичним завченим тоном співучо пропонували свій товар продавці, щулячись від протягів.

Даша пройшла уздовж усього ряду, оглядаючи все розмаїття кольорів.

– Візьміть гвоздички, зовсім недорого, майже задарма віддам, – простягла їй одна з жінок кілька гвоздик.

Даша подивилася на них і помітила, що квіти були далеко не першої свіжості й кінчики їхніх пелюсток злегка прив’яли і почали вже жовтіти.

– Майже задарма? – перепитала Даша.

– Пропадуть же, – відповіла жінка. – А ви поставите їх у водичку, стебельця ножичком надріжете, додасте у воду трохи цукру, і будуть вони радувати вас іще кілька днів.

– А ви могли б віддати їх задарма? – запитала Даша.

– Взагалі безкоштовно? – жінка округлила від подиву очі й подивилась на Дашу. Такого вона ще не чула!

– Зовсім задарма, – уточнила Даша і, не давши схаменутися сторопілій від такого нахабства торговці, додала: – Я – медсестра і працюю в хоспісі. Знаєте всі, що це за лікарня?

Даша навмисно говорила голосно, щоб її почув увесь ряд продавців.