Гарячий шоколад із запахом ванілі (СИ) - "Anna Di" - Страница 9

         «О, Боже! Що з моїм голосом? Чому він так тремтить? Блін, це все оці прекрасні блакитні очі, що знаходяться зараз переді мною.»

- Так роблять, задля безпеки. Нетверезі люди часто намагаються відкрити пляшку, розбиваючи горличко, – відповів мені хлопець, стаючи коло мене.

         У повітрі повисла тиша, доки до кімнати, сміючись, не увірвалась якась закохана пара.

- Оу, вибачте. Ми вам не завадили? – збентежено запитав хлопець, перериваючи свій поцілунок із дівчиною.

- Ні, все нормально. Мабуть, це ми вам трохи заважаємо, – відповів незнайомцю Антоша.

- Та ні, анітрохи, – заперечив юнак, піднявши свою партнершу, яка відразу ж обхопила його поясницю ногами.

         Не знаю як щодо Фелікса, проте я намагалася дивитися на свої ноги, лише щоб не бачити картини, що відбувалася зараз переді мною: дівчина сиділа на тумбі, з розведеними в сторони ногами, поміж яких стояв її хлопець, облапуючи свою партнершу, де тільки можна (а точніше неможна).

         Антон, мабуть, зрозумів, що я ніяковію, а тому, взявши мене за руку, вивів із кімнати. Тепер ми опинились у великому холі, де гупотіла музика. У кутку кімнати знаходився тенісний стіл та невеличкий диван, де влаштувались наші знайомі хлопці.

- Ей, Фелікс! – крикнув Артем. – Йди грати до нас!

- Тільки, якщо Емма буде поруч.

- Звісно, вона може сісти коло мене, – промовив Даня, здвинувшись, щоб звільнити мені місце. – Може хочеш чогось випити?

- Так, було б чудово. Тільки можна чогось безалкогольного?

- Що, наша «Міс Правильність» притримується своїх принципів? – посміхнувся Даніїл та направився у сторону кухні.

         Через пару хвилин він повернувся з двома пляшками, одну з яких віддав мені.

- Дякую, – сказала я, після чого зробила ковток напою.

         Коли ми одночасно поставили наші пляшки на невеличкий столик, Даня, посміхаючись, запитав:

- Ходімо танцювати? Пісня хороша.

         «Блін, що ж відповісти? Що я не вмію танцювати? Що мені некомфортно? Що прямо зараз на мене дивиться Фелікс, і я хочу танцювати з ним?»

- Добре. Лише… я раніше ніколи не танцювала, ну, перед такою великою аудиторією.

- Це нічого. Я навчу тебе, – сказав хлопець і відразу ж потягнув мене за руку на середину холу.

         У цей момент позаду нас чулися якісь непристойні викрики хлопчаків, а, здається, Остап промовив:

- Втратив ти, Фелікс, дівчину.

         «Цікаво, що зараз відчуває Антоша? Ревнощі? Чи може просто хоче вберегти як сестру? А може йому взагалі все рівно?»

         Коли ми опиняємося з Даніїлом посередині кімнати, я помічаю на собі погляд Фелікса.

         «Що це? Страх? Він боїться за мене? А, ну так, звісно, я ж йому як сестра. Не знаю чому, але мені хочеться, щоб Антон мучився та страждав. Чому? Чому він дав мені можливість піти з Даніїлом? Чому не зупинив?»

         Від власних думок мене відірвав голос Дані:

- Ви з Феліксом справді не зустрічаєтесь? – запитав хлопець, обхвачуючи мою талію та допомагаючи привести тіло в рух.

- Так, ми не зустрічаємось.

- Тоді чому він так ненависно зараз дивиться на мене?

         «Блін, він починає запускати свої пальці мені під майку… Під майку?Але це ж річ Антоші! Невже я зараз втрачу його запах?»

- Він намагається оберігати мене як сестру.

         «І чому ти так близько наклонився до мене? Що цілувати зібрався? О, ні…»

         Я говорила, що раніше ніколи не цілувалась? Ні, не говорила? Так от, мені шістнадцять, я навчаюсь у передостанньому класі старшої школи; і ще ні з ким не цілувалась.

         Я не вважаю себе гарною, проте й сказати, що дуже страшна – не можу. Не знаю, мабуть, я ніколи не намагалася будувати якісь відносини, бо весь свій час зазвичай проводила за підручниками.

         «То може зараз саме цей шанс? Можливо не даремно зараз так палко дивиться на мене Даніїл? Він хоче мене поцілувати. Так, я впевнена у цьому.»

- Ти гарна, – шепотом промовляє Даня, приближаючись до мене ще ближче.

         «Так, зараз відбудеться мій перший у житті поцілунок. Проте… чи хочу я цього з хлопцем, що зараз переді мною? Ні, не хочу.

- Вибач, – промовляю я та, відступивши від Даніїла, направляюсь на другий поверх.

- Перестань ставити з себе «Міс Неприступність»! – ззаду чується голос хлопця, котрому я тільки-що відмовила.

         Піднявшись наверх я направилась до найгарнішого місця у будинкові Адама: на балкон. На балконі ми проводили із братом безліч часу, бо тут завжди відчувалось свіже повітря, проте зараз, коли на вулиці вже, мабуть, була майже мінусова температура, я відчула, що мені прохолодно. Але після всього, що відбулося моє тіло палало і я досі відчувала дотик пальців Дані на своїй талії.

- Емма, – ззаду почувся голос Фелікса.

         «Що, вибачатись буде, що не вберіг свою молодшу сестричку?»

- З тобою все добре? Що він устиг зробити?

         «Оу, то ти подробиці просто дізнатись прийшов, так?»

- Він забрав твій запах.

         «Боже, ну навіщо я це сказала? Щось мій мозок взагалі відмовляється функціонувати …»

- Хочеш його повернути? – запитує Антоша, зіходячи все ближче і ближче.

- Так, – вимовляю я і відразу ж відчуваю тепло його тіла, яке поступово огортає мене, заповнюючи всі куточки мого нутра.

- Тобі не здається, що тут трохи прохолодно?

         «Доки ти поруч, мені тепло.»

- Все ж краще ніж там, внизу.

- То що він зробив? Я ж повинен знати, за що робив йому ніс, – посміхнувшись промовив Фелікс.

         «Він знову вдарив товариша?»

- Ти ще довго будеш калічити людей через мене? Даніїл лише хотів поцілувати мене, а я, вибачившись, спокійно йому відмовила.

- То чому ж він ладен був роздягнути тебе прямо там? – гнівно глянув на мене Антон, узявшись за клаптик майки на мені.

- Не було такого! Ми просто танцювали.

- Ну так, звісно! Наче я нічого не бачив.

- Так? А навіщо ти взагалі слідкував за мною?

- Бо я турбуюсь за тебе… Ти ж мені як сестра.

         «Ти ж мені як сестра… Чому ці слова такі болючі для мене? То я для нього лише як сестра, так?

         Блін, мої очі наповнюються слізьми. Треба скоріше звідси тікати.»

         Я чимдуж вириваюсь із обійм Антона; пробігаю крізь парочку, що шукає собі кімнату; опиняюсь на першому поверсі та направляюсь у кухню. Я хочу пити, прошу дати мені якийсь напій у незнайомого хлопця і через мить отримую прохане. Роблю перший ковток і відразу ж розумію, що це щось алкогольне.

         «Блін, що ж я роблю? Ну то й добре, нічого зі мною від цього ковтка не станеться.»

         Алкоголь відразу ж ударяє в голову, а потім настає момент насолоди цим оп’янінням. Я розумію, що не хочу зупинятись. Моє тіло просить ще: роблю ще один ковток і направляюсь у центр залу.

         «Мені добре; хочеться на декілька хвилин просто вимкнути свою свідомість.»

         Я починаю двигатись у такт музиці. Я чую якусь знайому пісню, проте не можу згадати її назву. Закриваю очі та просто пливу за течією рухів свого тіла. Я знаю, що всі перешіптуються і критикують; розумію, що хтось свердлить мене своїм поглядом, найбільше з поміж інших. Відкриваю очі… Фелікс. Він носиться по всьому холу, зачіпає людей та щось випитує. Але при цьому все одно не відриває свого погляду від мене.

         «Цікаво, він про мене зараз щось запитує? Хоче дізнатись, чому я веду себе так пошло і розбещено?»

         Навколо мене організувалося коло з дівчат та хлопців. Поміж ними, намагається пробратись Антоша, розпихаючи усіх зі свого шляху. Я знову відчуваю неприємну грудку в горлі; зупиняюсь, не в змозі вже управляти своїм тілом.

         Відключаюсь… знову; відчуваючи сильно виражений запах ванілі.

5

         Розумію, що моє тіло знаходиться у русі, проте ноги не торкаються землі.

         «Хтось несе мене. Запах ванілі… так, це мій Фелікс. Мій Фелікс? І з яких це пір я вважаю його своїм?»