Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 97

- Справді? Як ся маєш, Драґомире?

- Ся маш, - відповів Рон, простягаючи руку.

Траверс неохоче, двома пальцями, відповів на потиск, наче боявся забруднитися.

- То що це вдосвіта привело тебе й твого... е-е... супутника на Алею Діаґон? - поцікавився Траверс.

- Треба зайти в «Ґрінґотс», - пояснила Герміона.

- На жаль, мені теж, - сказав Траверс. - Гроші, кляті гроші! Без них не прожити, але мушу зізнатися, мене засмучує необхідність спілкування з нашими довгопалими друзями.

Гаррі відчув, як на мить стислися в нього на шиї Ґрипхукові пальці.

- Ідемо? - Траверс жестом запропонував Герміоні йти далі.

Герміоні хоч-не-хоч довелося простувати з ним звивистою брукованою вуличкою аж туди, де над маленькими крамничками височів сніжно-білий «Ґрінґотс». Рон плентався поруч, а Гаррі з Ґрипхуком ішли ззаду.

Ще тільки пильного смертежера їм бракувало! А найгірше було те, що Траверс, який крокував поруч з, як він гадав, Белатрисою, не давав Гаррі змоги поспілкуватися з Герміоною чи Роном. Вони аж надто швидко дійшли до мармурових сходів перед великими мідними дверима. Як і попереджав Ґрипхук, замість одягнутих у лівреї ґоблінів, що зазвичай стояли обабіч входу, банк тепер охороняли два чаклуни з довгими й тонкими золотими прутиками в руках.

- Ох, зонди для перевірки чесності, - театрально зітхнув Траверс, - грубо... але ефективно!

Він вийшов на сходи і вклонився чаклунам, а ті провели прутиками по його тілу згори донизу. Гаррі знав, що ці зонди виявляють маскувальні закляття й приховані магічні об’єкти. Розуміючи, що має на роздуми не більше, ніж кілька секунд, Гаррі націлився Драковою паличкою на кожного охоронця по черзі і двічі пробурмотів: - Конфундо!

Траверс, що зазирав крізь мідні двері у вестибюль, не помітив, як легенько здригалися охоронці, коли в них влучало закляття.

Довге чорне волосся розвівалося в Герміони за спиною, коли вона підіймалася по сходах.

- Хвилиночку, мадам, - зупинив її охоронець, піднімаючи зонд.

- Та скільки ж можна! - гаркнула Герміона Белатрисиним командирським і хамським тоном. Траверс озирнувся, піднявши брови. Охоронець розгубився. Він глянув на тоненький золотий зонд, тоді на свого напарника, що промовив дещо приголомшеним голосом:

- Так, Маріусе, ти вже ж їх перевірив.

Герміона з Роном зайшли в двері, а невидимий Гаррі з Ґрипхуком подріботіли за ними. Гаррі озирнувся, переступаючи поріг. Охоронці стояли й чухали потилиці.

Два ґобліни стояли перед внутрішніми срібними дверима, на яких було викарбувано вірш з попередженням про жахливу кару для потенційних грабіжників. Гаррі глянув на вірш, і його несподівано пронизав гострий, мов ніж, спогад. Він стояв на цьому самому місці того дня, коли йому виповнилося одинадцять, у той найдивовижніший у його житті день народження, а Геґрід височів біля нього й казав: «Як я й мовив: тілько божевільний міг би тут наважитися на грабунок». «Ґрінґотс» здавався йому тоді казковою твердинею, зачарованим вмістилищем його власного золотого скарбу, про існування якого він і не підозрював. Він навіть на мить не міг тоді припустити, що колись повернеться сюди в ролі грабіжника... Але вже за кілька секунд вони всі стояли у просторій, оздобленій мармуром, банковій залі.

За довгою стійкою сиділи на високих стільцях ґобліни, обслуговуючи перших клієнтів. Герміона, Рон і Траверс підійшли до старого ґобліна, що розглядав у лупу важку золоту монету. Герміона пропустила Траверса поперед себе, вдаючи, що пояснює Ронові особливості цієї зали.

Ґоблін відкинув монету, буркнув не знати кому: - «Леприконська», - і привітався з Траверсом. Траверс передав йому малесенький золотий ключик, ґоблін його оглянув і повернув назад.

До стійки підійшла Герміона.

- Мадам Лестранж! - вигукнув ґоблін, явно переляканий. - Та невже! Я... я до ваших послуг!

- Мені треба зайти в моє сховище, - відповіла Герміона.

Старий ґоблін аж відсахнувся. Гаррі зиркнув навколо. Не тільки Траверс затримався й дивився на них, а й багато інших ґоблінів покинули роботу й витріщилися на Герміону.

- Ви маєте... посвідчення? - запитав ґоблін.

- Посвідчення? Я... у мене ще ніколи не вимагали посвідчення! - обурилася Герміона.

- Вони знають! - прошепотів Ґрипхук Гаррі у вухо. - Їх, мабуть, попередили, що тут буде самозванець!

- Вистачить вашої чарівної палички, мадам, - сказав ґоблін. Він простяг тремтячу руку, і Гаррі раптом з жахом зрозумів - ґрінґотські ґобліни знали, що Белатрисину чарівну паличку вкрадено.

- Дій негайно, дій негайно, - зашепотів у вухо Ґрипхук, - закляття «Імперіус»!

Гаррі підняв під плащем глодову чарівну паличку, націлив на старого ґобліна й прошепотів уперше в житті:

- Імперіо!

Гаррі здалося, ніби з голови до його руки шугонуло пульсуюче тепло, розтеклося по жилах, сполучаючи його з чарівною паличкою і щойно насланим закляттям.

Ґоблін узяв Белатрисину чарівну паличку, уважно її обстежив і сказав:

- Ага, то вам уже зробили нову чарівну паличку, мадам Лестранж!

- Що? - здивувалася Герміона, - ні-ні, це моя...

- Нова чарівна паличка? - зацікавився Траверс, знову повертаючись до стійки. - Як це можливо, де ти знайшла майстра чарівних паличок?

Гаррі не вагався. Скерував чарівну паличку на Траверса і ще раз пробурмотів:

- Імперіо!

- А, бачу, - сказав Траверс, дивлячись на Белатрисину чарівну паличку, - дуже гарна. І добре діє? Мені завжди здавалося, що палички потребують обкатки, правда?

Герміона, хоч і цілком спантеличена, на превелике полегшення Гаррі, без жодних коментарів сприйняла цей дивний поворот подій.

Старий ґоблін за стійкою ляснув у долоні, і до нього підбіг молодший ґоблін.

- Мені потрібні брязкуни, - сказав він молодшому.

Той кудись побіг, за мить повернувся зі шкіряною торбою, повною чогось металевого й брязкітливого, і вручив її начальникові. - Добре, добре! Пройдіть за мною, мадам Лестранж, - запросив старий ґоблін і зістрибнув зі стільця, на мить зникнувши з очей, - я заведу вас у ваше сховище.

Він з’явився з другого краю стійки і, дзенькаючи шкіряною торбою, радісно подався до них. Траверс стояв непорушно, з широко роззявленим ротом. Рон розгублено розглядав Траверса, привертаючи увагу до цього чудернацького видовища.

- Стривай... Боґроде!

З-за стійки вибіг ще один ґоблін.

- Ми маємо інструкції, - вклонився він Герміоні, - вибачте, мадам Лестранж, але є спеціальне розпорядження щодо сейфа Лестранжів.

Він щось завзято зашепотів Боґродові у вухо, але імперіуснутий ґоблін лише відмахнувся:

- Я знаю про інструкції. Мадам Лестранж хоче зайти у своє сховище... старовинний рід... наші давні клієнти... сюди, будь ласка...

І він, брязкаючи торбою, поспішив до одного з численних виходів із зали. Гаррі ще раз глянув на Траверса, непорушного, з неприродно відсутнім поглядом, і прийняв рішення. Одним помахом чарівної палички він примусив Траверса пройти за ними у двері, а потім - в освітлений смолоскипами неоштукатурений кам’яний коридор.

- Халепа, нас запідозрили, - сказав Гаррі, коли двері за ними, грюкнувши, зачинилися. Він скинув плащ-невидимку і Ґрипхук зістрибнув з його плечей. Ні Траверс, ні Боґрод анітрохи не здивувалися несподіваній появі серед них Гаррі Поттера.

- Вони «імперіуснуті», - пояснив Гаррі у відповідь на запитальні погляди Рона й Герміони. - Тільки навряд чи я достатньо сильно їх закляв...

І в голові його промайнув спогад про справжню Белатрису Лестранж, яка кепкувала з нього, коли він уперше спробував наслати непрощенне закляття: «Цього треба захотіти, Поттере!»

- Що нам робити? - запитав Рон. - Тікати звідси, поки ще можемо?

- Якщо ще можемо, - засумнівалася Герміона, озираючись на двері в головну залу, за якими зараз щось відбувалося.

- Ми зайшли вже так далеко, що треба йти далі, - сказав Гаррі.

- Добре! - озвався Ґрипхук. - Отже, Боґрод нам потрібен, щоб керувати візочком, бо я вже не маю для цього повноважень. Але для отого чаклуна місця там не вистачить.