Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 45

Він підморгнув. Гаррі всміхнувся у відповідь, сподіваючись, що цього вистачить. Ліфт зупинився. Ґрати знову розсунулись.

- Другий рівень, відділ дотримання магічних законів, включно з управлінням нелегального використання чарів, штаб-квартирою аврорів та адміністративними службами «Чарверсуду», - повідомив безтілесний відьомський голос.

Гаррі побачив, як Герміона легенько підштовхнула Рона і той вискочив з ліфта разом з іншими чаклунами, залишивши Гаррі й Герміону самих. Щойно зачинилися золоті двері, як Герміона дуже швидко випалила:

- Знаєш, Гаррі, треба мені було піти з ним, навряд чи він розуміє, що робить, а якщо його зловлять, то увесь наш задум...

- Перший рівень, міністр магії та допоміжні служби.

Золоті ґрати знову розсунулись, і Герміона охнула. Перед ними стояло четверо людей, з них двоє заглибились у розмову - довговолосий чаклун у чудовій чорно-золотій мантії та присадкувата, схожа на ропуху, відьма з оксамитовим бантом у коротенькому волоссі, що притискала до грудей дощечку з нотатками.

- РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ -

Комісія з реєстрації маґлородців

- А, Мафальда! - вигукнула Амбридж, дивлячись на Герміону. - Траверс тебе прислав?

- Т-так, - пискнула Герміона.

- Добре, ти чудово впораєшся. - Амбридж звернулася до чаклуна в чорно-золотій мантії. - Справу вирішено, пане міністре. Якщо Мафальда вестиме реєстрацію, то можна відразу починати. - Вона глянула у свій нотатник. - Сьогодні десятеро, причому одна - дружина міністерського службовця! Отак-то... навіть тут, у самому міністерстві! - Вона зайшла в ліфт до Герміони, а з нею - два чаклуни, присутні при розмові з міністром. - Поїдемо відразу вниз, Мафальдо. Все потрібне знайдеш у судовій залі. Доброго ранку, Альберте. Ти що, не виходиш?

- Виходжу, аякже, - відповів Гаррі низьким голосом Ранкорна.

Гаррі вийшов з ліфта. Золоті ґрати з брязкотом засунулися за його спиною. Озирнувшись, Гаррі побачив, як зникає з очей стурбоване обличчя Герміони. По обидва боки від неї стояли два високі чаклуни, а десь на рівні її плеча виднівся оксамитовий бант, уплетений у волосся Амбридж.

- Що тебе сюди, Ранкорне, привело? - поцікавився новий міністр магії. Його довге чорне волосся й борода були позначені сивиною, а високе чоло нависало над блискучими очима, нагадуючи краба, що визирає з-під каменя.

- Маю деякі питання до... - Гаррі на частку секунди завагався, - Артура Візлі. Хтось казав, що його бачили на першому рівні.

- Ага, - сказав Пій Тікнесі. - Його що, помітили у зв’язках з Небажаним?

- Ні, - заперечив Гаррі і в горлі йому вмить пересохло. - Нічого подібного.

- Ну, добре. Це все справа часу, - сказав Тікнесі. - Якщо хочеш знати, зрадники роду нічим не кращі за бруднокровців. До побачення, Ранкорне.

- До побачення, пане міністре.

Гаррі дивився, як Тікнесі крокує по встеленому товстою килимовою доріжкою коридору. Щойно міністр зник йому з очей, як Гаррі витяг з-під важкої чорної мантії плащ-невидимку, накинув на себе й подався у протилежний бік. Ранкорн був такий височенний, що Гаррі довелося згорбитися, аби з-під плаща не стирчали довжелезні ноги.

Паніка пульсувала в шлунку. Проминав одні поліровані дерев’яні двері за одними - на кожних була табличка з прізвищем та посадою власника кабінету - і тільки тепер потроху почав усвідомлювати усю могутність міністерства, його хитромудрість і складність, а план, що його вони розробляли увесь минулий місяць, здавався тепер смішним і дитячим. Вони зосередили всі свої зусилля на тому, як непомітно пробратися всередину, проте нікому з них і на думку не спало замислитися, що робити, якщо їх там змусять роз’єднатися. Тепер Герміона застрягла на судовому засіданні, яке, поза сумнівом, триватиме не одну годину, Рон даремно намагався вичаклувати те, що було понад його сили, але від чого, можливо, залежала доля якоїсь жінки, а сам Гаррі безцільно тинявся на найвищому поверсі, прекрасно розуміючи, що здобич вислизнула в нього з-під носа і зараз опускається ліфтом донизу.

Він зупинився, притулився до стіни й спробував поміркувати, що ж йому робити далі. Тиша тиснула на нього. Не чути було метушні, розмов або чиїхось швидких кроків. У коридорах з пурпуровими килимовими доріжками було так тихо, немовби хтось наслав сюди закляття «Глушилято».

«Десь тут мав би бути її кабінет», - подумав Гаррі.

Малоймовірно, щоб Амбридж тримала свої коштовності в кабінеті, одначе було б справжньою дурістю в цьому не пересвідчитись. Тому він знову пішов коридором, не зустрівши нікого, крім насупленого чаклуна, що бурмотів інструкції перу, яке линуло перед ним, шкрябаючи щось на сувої пергаменту.

Приглядаючись до прізвищ на табличках, Гаррі завернув за ріг. Наступний коридор посередині розширювався в чималий відкритий майданчик, де з дванадцятеро чаклунів і чарівниць сиділи рядами за невеличкими столиками, схожими на шкільні парти, але до блиску відшліфованими й вільними від школярських написів. Гаррі аж зупинився, дивлячись на них, бо видовище було гіпнотичне. Присутні синхронно розмахували й крутили чарівними паличками, а на всі боки від них, наче маленькі рожеві повітряні змії, розліталися квадратні аркуші кольорового паперу. Минуло кілька секунд, і Гаррі зрозумів, що в цих діях є певний ритм, що аркуші складаються до ладу, а ще через кілька секунд він збагнув, що спостерігає за виготовленням брошур, що квадратні аркуші чарами зшиваються в книжечки, а книжечки акуратними стосиками нагромаджуються біля кожного чаклуна й чарівниці.

Гаррі підкрався ближче, хоч працівники були такі заклопотані роботою, що навряд чи звернули б увагу на його приглушені килимом кроки, і висмикнув одну готову вже брошурку зі стосу біля якоїсь молодої відьми. Переглянув її під плащем-невидимкою. На рожевій обкладинці було витиснено золотом назву:

Під заголовком було намальовано червону троянду з дурнувато усміхненою пичкою серед пелюсток, яку душив зелений будяк з іклами та зловісним поглядом. На брошурці не було прізвища автора, та коли він почав її розглядати, шрами на правій руці знову почали сіпатися. Молода відьма, що сиділа неподалік, підтвердила його підозри, коли запитала, й далі розмахуючи своєю чарівною паличкою:

- Хто знає - та стара меґера цілий день допитуватиме маґлородців?

- Обережно, - застеріг чаклун, що сидів біля неї і нервово озирнувся. Незшитий аркуш з-під його рук вислизнув і впав на підлогу.

- Що, в неї не тільки око магічне, а й вуха теж?

Відьма зиркнула на блискучі двері з червоного дерева, що вели в це місце для брошурників. Гаррі теж глянув, і в грудях у нього змією заворушилася лють. Там, де в маґлівських вхідних дверях зазвичай буває вічко для огляду, у цих дверях було встановлено велике кругле око з блакитною райдужною оболонкою. Це око було до болю знайоме кожному, хто знав Аластора Муді.

На частку секунди Гаррі забув, де він і що тут робить. Він навіть забув, що невидимий. Рушив прямо до дверей, щоб роздивитися око зблизька. Воно не рухалося, а сліпо й застигло дивилося перед собою. На табличці під ним було написано:

А ще нижче була зовсім новенька блискуча табличка:

Гаррі озирнувся на брошурників. Хоч вони й були заклопотані роботою, та все одно, мабуть, помітили б, якби на їхніх очах відчинилися двері в порожній кабінет. Тому він вийняв з внутрішньої кишені дивний предмет з малесенькими лапками та гумовим гудком-грушею замість тіла. Нагнувшись під плащем, він поклав детонатор-приманку на підлогу.

Той одразу подріботів поміж ногами чарівників та чарівниць. За кілька секунд, які Гаррі простояв у чеканні з рукою на ручці дверей, щось гучно ляснуло і з кутка здійнялася хмара їдкого чорного диму. Молода відьма в першому ряду заверещала. Рожеві аркуші порозліталися на всі боки, відьмині колеги схопилися на ноги, шукаючи джерело розгардіяшу. Гаррі натиснув на ручку, заскочив у Амбриджин кабінет і зачинив за собою двері.