Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 39

Рон і Герміона подивилися на Гаррі.

- Я тільки... тільки хочу уточнити, - сказав він. - Ти хочеш залишити Тонкс у її батьків і податися з нами?

- Вона там буде в цілковитій безпеці, вони її берегтимуть, - відповів Люпин. Він говорив це з категоричністю, що межувала з байдужістю. - Гаррі, я не сумніваюся - Джеймс хотів би, щоб я був з тобою.

- А я, - поволі протяг Гаррі, - сумніваюся. Думаю, батько хотів би насамперед знати, чому ти не хочеш залишатися з рідною дитиною.

Люпин зблід. Здавалося, що в кухні стало холодніше градусів на десять. Рон дивився вбік, наче отримав завдання запам’ятати інтер’єр кухні, а Герміона позирала то на Гаррі, то на Люпина.

- Ти не розумієш, - сказав нарешті Люпин.

- То поясни, - наполягав Гаррі.

Люпин ковтнув слину.

- Я... я зробив величезну помилку, одружившись з Тонкс. Я зробив це всупереч самому собі і дуже про це шкодую.

- Ясно, - сказав Гаррі, - і тепер ти хочеш покинути її з дитиною й утекти з нами?

Люпин зірвався на ноги, перекинувши стільця; він глянув на них таким лютим поглядом, що Гаррі вперше побачив у його людському обличчі тінь вовчої подоби.

- Невже ви не розумієте, що я накоїв зі своєю дружиною і зі своєю ще не народженою дитиною? Я не мав права з нею одружуватись, я зробив з неї парію!

Люпин віджбурнув ногою перекинутого стільця.

- Ви мене досі бачили тільки серед членів Ордену або під опікою Дамблдора в Гоґвортсі! Ви не уявляєте, як більшість чаклунської спільноти ставиться до таких, як я! Коли про мою ваду довідуються, то й розмовляти зі мною не хочуть! Невже ви не бачите, що я накоїв? Навіть її власна родина обурена нашим одруженням! Які батьки хотіли б, щоб їхня єдина дочка виходила заміж за вовкулаку? А дитина... дитина...

Люпин почав рвати на собі волосся й мав напівбожевільний вигляд.

- Такі як ми, зазвичай, не розмножуються! Дитина вдасться в мене, я переконаний... Як я зможу сам собі пробачити, якщо я свідомо йшов на ризик передати свою хворобу невинній дитині? А якщо якимось дивом вона й не буде така, як я, то все одно для неї буде в сто разів краще взагалі не мати батька, ніж його все життя соромитися!

- Ремусе! - прошепотіла Герміона зі слізьми на очах. - Не кажи так... чого б це дитина тебе соромилась?

- Ох, не знаю, Герміоно, - втрутився Гаррі. - Я б його, наприклад, соромився.

Гаррі не знав, де взялася в ньому лють, але вона підняла його на ноги. Люпин дивився на Гаррі так, наче той його вдарив.

- Якщо новий режим вважає маґлородців недостойними, - сказав Гаррі, - то що він зробить з напіввовкулакою, чий батько - член Ордену? Мій тато загинув, захищаючи мене й маму, а ти чомусь вважаєш, що він би тобі порадив покинути рідну дитину й податися з нами на пошуки пригод?

- Та як... як ти смієш? - процідив Люпин. - Ідеться не про прагнення... небезпек чи особистої слави... як ти смієш навіть думати...

- Ти, мабуть, вважаєш себе відчайдушним сміливцем, - урвав його Гаррі. - Хочеш зіграти роль Сіріуса...

- Не треба, Гаррі! - благала Герміона, але Гаррі не зводив лютого погляду з посинілого Люпинового лиця.

- Я сам собі не вірю, - не вгавав Гаррі. - Людина, що навчила мене боротися з дементорами - боягуз!

Люпин так стрімко вихопив чарівну паличку, що Гаррі не встиг сягнути по свою. Голосно бахнуло - і він полетів спиною назад, наче хтось його нокаутував. Гахнувся об стіну й сповз на підлогу, встигнувши тільки побачити, як майнув і зник за дверима край Люпинового плаща.

- Ремусе, Ремусе, вернися! - гукнула Герміона, проте Люпин не відповів. За мить вони почули, як грюкнули вхідні двері.

- Гаррі! - застогнала Герміона. - Як ти міг?

- Легко, - відповів Гаррі. Він підвівся. Відчував, як росте ґуля там, де головою вдарився об стіну. Він і далі тремтів від злості.

- Чого ти на мене так дивишся! - ревкнув Герміоні.

- Не смій її чіпати! - вибухнув Рон.

- Стійте... стійте... тільки не бийтеся! - закричала Герміона, кидаючись поміж них.

- Не треба було казати таке Люпинові, - сказав Рон.

- Він сам напросився, - огризнувся Гаррі. У його голові блискавично мінялися уривки образів: Сіріус падає крізь завісу; Дамблдор нерухомо завис у повітрі; спалах зеленого світла і голос матері, що благає пощади...

- Батьки, - сказав Гаррі, - не повинні кидати дітей, хіба що... хіба що в них немає виходу.

- Гаррі... - Герміона заспокійливо простягла руку, але Гаррі її відштовхнув і відступив убік, дивлячись на вичаклуваний Герміоною вогонь. Колись він з цього каміна розмовляв з Люпином, шукаючи розради через Джеймса, і Люпин його тоді заспокоїв. Тепер йому здалося, що в повітрі перед ним знову плаває бліде й замучене Люпинове обличчя. Він відчув неприємний приплив каяття. Рон і Герміона мовчали, але Гаррі не сумнівався, що вони переглядаються в нього за спиною, обмінюючись мовчазними репліками.

Він обернувся й устиг побачити, як вони поспіхом одвели очі одне від одного.

- Я розумію, що не треба було називати його боягузом.

- Не треба було, - одразу погодився Рон.

- Але ж він саме так поводиться.

- Усе одно... - сказала Герміона.

- Розумію, - буркнув Гаррі. - Але якщо він тепер повернеться до Тонкс, то, може, варто було на таке піти?

Його слова прозвучали як благання. Герміона глянула на нього співчутливо, а Рон - невпевнено. Гаррі дивився собі під ноги, думаючи про батька. Чи Джеймс підтримав би Гаррі після всього сказаного Люпину, чи, навпаки, розгнівався б за те, як син повівся з його давнім шкільним другом?

Тиша, що зависла в кухні, аж бриніла напругою недавньої сцени й невисловленими докорами Рона та Герміони. «Щоденний віщун», що його приніс Люпин, лежав на столі, й обличчя Гаррі дивилося в стелю з першої сторінки. Він підійшов, сів за стіл, розгорнув навмання газету й удав, що читає. Не сприймав ані слова, бо в голові й далі миготіли картини його зіткнення з Люпином. Був певний, що Рон і Герміона відновили своє мовчазне спілкування, затулені від нього «Віщуном». З шурхотом перегорнув сторінку - і тут йому в очі впало Дамблдорове ім’я. Минуло кілька секунд, поки він сприйняв суть надрукованої там родинної фотографії. Під знімком був підпис: «Сім’я Дамблдора - зліва направо: Албус, Персіваль з новонародженою Аріаною, Кендра та Еберфорс».

Гаррі тепер значно уважніше придивився до фотографії. Дамблдорів батько, Персіваль, був привабливий чоловік, очі його світилися, здається, навіть на цьому старому побляклому знімку. Немовля, Аріана, була завбільшки з хлібину, та й сама ще нагадувала паляничку. Мати, Кендра, стояла зі стягнутим у пучок чорним, як смола, волоссям. Гідність була ніби викарбувана на її обличчі. Попри шовкову сукню з високим коміром, у яку вона була вбрана, Гаррі, придивившись до її темних очей, високих вилиць та прямого носа, чомусь подумав про американських індіанців. Албус та Еберфорс одягнені були в однакові блузи з мереживними комірцями й мали однакове, до плечей, волосся. Албус здавався на кілька років старшим, проте в усьому іншому обидва хлопці були дуже схожі, бо ніс в Албуса не був зламаний і він ще не носив окулярів.

Родина здавалася цілком нормальною й щасливою, усі сяяли з газетної сторінки безжурними усмішками. Аріана легенько помахувала ручкою з-під покривальця. Гаррі глянув вище й побачив заголовок:

Сумніваючись, що стаття може ще більше зіпсувати й так уже пропащий настрій, Гаррі почав читати: