Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 15

Трохи помовчавши, Герміона лагідно заперечила:

- Але ж це неможливо, Гаррі. Ти, мабуть, хотів сказати, що насилав чари, сам того не усвідомлюючи, що ти діяв інстинктивно.

- Ні, - не погодився Гаррі. - Мотоцикл падав, я навіть не знав тоді, де Волдеморт, а моя паличка сама крутнулася в руці, знайшла його й поцілила закляттям, причому таким, якого я й не знаю. Я ще не вичакловував золотого полум’я.

- Нерідко, - сказав містер Візлі, - у стресовій ситуації можна витворити чари, про які ніколи й не мріяв. Таке часто буває з маленькими дітьми, які ще не ходять до школи...

- Це було щось інше, - заперечив Гаррі, зціплюючи зуби. Шрам палав вогнем. Він був сердитий і роздратований. Найбільше його дратувало, що вони всі вважають, ніби він володіє такою ж силою, як Волдеморт.

Ніхто нічого не сказав. Він розумів, що йому не повірили. Та й сам він, зрештою, ніколи не чув про чарівні палички, що самостійно насилають чари.

Шрам несамовито болів. Гаррі ледве стримувався, щоб не застогнати. Пробурмотівши щось про свіже повітря, поставив чарку й вийшов з кімнати.

Коли проходив темним двором, великий, скелетистий тестрал глянув угору, з шурхотом розправив свої здоровенні кажанячі крила і знову почав скубти траву. Гаррі зупинився біля хвіртки в садок, що позаростав дикими рослинами, дивився на них, потираючи лоба, й думав про Дамблдора.

Він знав, що Дамблдор би йому повірив. Дамблдор знав би, чому і як чарівна паличка Гаррі почала діяти самостійно, бо в Дамблдора були відповіді на всі питання. Він знав про палички все, він пояснив Гаррі, який дивовижний зв’язок існував між його чарівною паличкою і Волдемортовою... Але Дамблдор, як і Дикозор, як Сіріус, як його батьки, як бідолашна сова, був там, де ні з ким із них Гаррі вже не порозмовляє. Він відчув, як запекло в горлі, однак не через вогневіскі...

І раптом біль у шрамі став просто пекельний. Він ухопився за чоло й заплющив очі, а в його голові почувся гнівний верескливий крик.

«Ти ж казав, що все вийде, якщо взяти чужу чарівну паличку!»

Перед очима раптом з’явилося видіння змарнілого старого чоловіка, що лежав у лахмітті на кам’яній підлозі й волав жахливим, тягучим криком, повним нелюдського болю...

- Ні! Ні! Благаю вас, благаю...

- Ти збрехав Лордові Волдеморту, Олівандере!

- Я не брехав... клянуся, не брехав...

- Ти захотів допомогти Поттерові, щоб він від мене вислизнув!

- Клянусь, я не хотів... я вважав, що чужа чарівна паличка подіє...

- То поясни, що сталося. Луціусову паличку знищено!

- Я сам не розумію... зв’язок... існує... тільки між вашими двома паличками...

- Брешеш!

- Прошу... благаю вас...

І Гаррі побачив білу руку, що піднімає чарівну паличку, відчув напад Волдемортової лютої злості, побачив, як той виснажений старий корчиться в агонії...

- Гаррі?

Видіння зникло так само раптово, як і почалося. Гаррі дрижав у темряві, вчепившись у садову хвіртку, серце гупало, шрам поколював. Минув якийсь час, поки він усвідомив, що біля нього стоять Рон і Герміона.

- Гаррі, вертайся в дім, - прошепотіла Герміона. - Ти вже передумав нас покидати?

- Залишайся, старий, - Рон гупнув Гаррі по спині.

- Що з тобою? - зазирнула в обличчя Герміона. - У тебе жахливий вигляд!

- Кращий, мабуть, - тремтячим голосом відповів Гаррі, - ніж в Олівандера...

Коли він переповів їм побачене, Рон був приголомшений, а Герміону це теж страшенно налякало.

- Це ж мало припинитися! Твій шрам... з ним такого вже не повинно бути! Не відкривай цей зв’язок - Дамблдор казав тобі заблокувати мозок!

Гаррі нічого не відповів, і вона схопила його за руку.

- Гаррі, він уже підкорив собі міністерство, й газети, і половину чаклунського світу! Не впускай його ще й у свою власну голову!

- РОЗДІЛ ШОСТИЙ -

Упир у піжамі

Шок від утрати Дикозора висів над будинком усі наступні дні. Гаррі постійно сподівався, що той ось-ось зайде у задні двері, як і інші члени Ордену, що снували туди-сюди, приносячи різні новини. Гаррі відчував, що тільки активними діями він розвіє почуття провини й горя, і що він якнайскоріше повинен узятися за пошук і знищення горокраксів.

- Ти ж нічого не вдієш з тими... - Рон беззвучно проказав губами слово «горокраксами», - поки тобі не стукне сімнадцять. На тобі й досі є Слід. Та й хіба тут ми не можемо все розпланувати з таким самим успіхом, як і деінде? Чи, може, - Рон перейшов на шепіт, - ти вже знаєш, де вони, ті відомо-що?

- Не знаю, - зізнався Гаррі.

- Здається, Герміона щось там досліджувала, - згадав Рон. - Казала, що розповість, як ти вже будеш тут.

Вони сиділи за сніданком. Містер Візлі й Білл щойно відбули на роботу, місіс Візлі пішла нагору будити Герміону й Джіні, а Флер подалася приймати ванну.

- Тридцять першого Слід перестає діяти, - сказав Гаррі. - Це означає, що я ще мушу тут сидіти всього чотири дні. А тоді я зможу...

- П’ять днів, - твердо виправив його Рон. - Треба залишитися на весілля. Якщо ми його пропустимо, вони нас повбивають.

Гаррі зрозумів, що «вони» - це Флер і місіс Візлі.

- Невже вони не усвідомлюють, як це важливо?..

- Звичайно, ні, - знизав плечима Рон. - Та й звідки їм про це знати. Але раз ти про це згадав, я хотів би побалакати на цю тему.

Рон зиркнув на двері, перевіряючи, чи не повертається місіс Візлі, і підсунувся ближче до Гаррі.

- Мама намагалася все вивідати у мене і в Герміони. Що ми задумали робити. Тепер візьметься за тебе, тож готуйся. Тато й Люпин теж допитувалися, але ми їм сказали, що Дамблдор велів тобі нікому не розповідати, крім нас, і вони відчепилися. Але не мама. Вона настроєна рішуче.

Не минуло й кількох годин, як Ронове передбачення здійснилося. Після обіду місіс Візлі покликала Гаррі, щоб він допоміг з’ясувати, чи не йому, бува, належить шкарпетка, яка, як їй здавалося, могла випасти з його рюкзака. Загнавши його в кут у крихітній посудомийні при кухні, вона відразу пішла в наступ.

- Рон і Герміона щось там вигадують, ніби ви всі троє кидаєте Гоґвортс, - почала вона невимушеним буденним тоном.

- О, - розгубився Гаррі. - Так. Кидаємо.

У кутку крутнувся відтискний валок для білизни, викидаючи щось схоже на камізельку містера Візлі.

- Можна запитати, чому ви відмовляєтеся від освіти? - продовжила місіс Візлі.

- Ну, Дамблдор доручив мені... одну справу, - пробурмотів Гаррі. - Рон і Герміона про це знають і хочуть допомогти.

- І яка ж це «справа»?

- Вибачте, я не можу...

- Скажу відверто - ми з Артуром маємо повне право знати, і, думаю, містер та місіс Ґрейнджери зі мною погодяться! - наполягала місіс Візлі.

Гаррі боявся натиску «стурбованих батьків». Тож примусив себе подивитися їй прямо в очі, відзначивши при цьому, що вони теж були карі, як і в Джіні. Це не допомогло.

- Місіс Візлі, Дамблдор не хотів, щоб про це знав ще хтось. Даруйте. Рон і Герміона не зобов’язані йти зі мною, хай вирішують...

- Не думаю, що й ти повинен кудись іти! - відкинула вона удавану байдужість. - Ви тільки-тільки стаєте повнолітні! Це повна нісенітниця! Якби Дамблдорові треба було зробити якусь справу, то він мав у своєму розпорядженні увесь Орден! Гаррі, ти, мабуть, не так його зрозумів. Можливо, він розповідав тобі про щось таке, що він сам хотів би зробити, а ти подумав, що він доручив це тобі..

- Я все зрозумів правильно, - категорично заперечив Гаррі. - Це маю зробити я.

Він віддав їй шкарпетку з візерунком у вигляді золотого очерету, яку мав упізнати.

- Це не моя, бо я, до речі, не фанат «Калабані Юнайтед».

- Ой, авжеж, ні, - підозріло швидко повернулася до недбалого тону місіс Візлі. - І як я сама не здогадалась. Гаррі, поки ти ще в нас - допоможеш готувати весілля Білла й Флер? Ще стільки роботи.