Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 111

- Це ж був Поттер!

- Гаррі Поттер!

- Це він був, клянусь, я його бачила!

Та Гаррі не озирався, і невдовзі вони вже підбігли до входу в кімнату на вимогу. Гаррі притулився до зачарованої стіни, вона його визнала, й вони з Луною помчали крутими сходами вниз.

- Що?..

Коли Гаррі побачив кімнату, то ледь не послизнувся на східцях від шоку. Кімната була переповнена, людей було набагато більше, ніж тоді, як він звідси виходив. На нього дивилися Кінґслі й Люпин, а ще Олівер Вуд, Кеті Бел, Анжеліна Джонсон і Алісія Спінет, Білл і Флер, а ще містер і місіс Візлі.

- Гаррі, що там діється? - запитав Люпин, зустрівши його біля сходів.

- Волдеморт прямує сюди, школу огороджують оберегами... Снейп утік... а ви чого тут? Як ви довідалися?

- Ми розіслали звістки всім воїнам Дамблдорової армії, - пояснив Фред. - Невже ти, Гаррі, думав, що хтось захоче пропустити таку забаву? ДА повідомила Орден Фенікса - і так воно все й розрослося, як снігова лавина.

- З чого починаємо, Гаррі? - запитав Джордж. - Що там відбувається?

- Іде евакуація менших дітей, і всі збираються у Великій залі для організації оборони, - повідомив Гаррі. - Ми йдемо в бій!

Усі закричали й кинулися до сходів, притиснувши Гаррі до стіни. Бігли члени Ордену Фенікса, Дамблдорової армії і квідичної команди, в якій Гаррі колись грав. З чарівними паличками напоготові всі подалися до головного будинку замку.

- Ходімо, Луно, - гукнув, пробігаючи, Дін і подав їй руку. Луна схопилася й побігла за ним сходами нагору.

Натовп розсмоктувався. В кімнаті на вимогу ще залишалася невеличка групка людей, і Гаррі до них підійшов. Місіс Візлі сварилася з Джіні. Їх оточили Люпин, Фред, Джордж, Білл та Флер.

- Ти ще неповнолітня! - кричала на дочку місіс Візлі. - Я не дозволяю! Хлопці - то таке, а ти вертайся додому!

- Я не повернуся!

Волосся Джіні розлетілося, коли вона вирвала долоню з материної руки.

- Я в Дамблдоровій армії...

- ...це зграя підлітків!

- Зграя підлітків, яка збирається кинути виклик йому, чого досі ніхто не насмілився зробити! - обурився Фред.

- Їй тільки шістнадцять! - не вгавала місіс Візлі. - Вона ще мала! Чим ви, хлопці, думали, коли привели її сюди...

Фред і Джордж трохи засоромились.

- Джіні, мама правду каже, - лагідно всміхнувся Білл. - Тобі не можна. Усі неповнолітні повинні звідси піти, це буде правильно.

- Я не вернуся додому! - крикнула Джіні з сердитими слізьми на очах. - Тут уся моя родина, як я там сидітиму сама, не знаючи нічого й... - Її очі вперше зустрілися з очима Гаррі. Вона дивилася благально, проте Гаррі похитав головою, і дівчина розчаровано відвернулася.

- Ну що ж, - буркнула вона, дивлячись на вхід у тунель до «Кабанячої голови». - Тоді я з вами прощаюся і...

Почулося дряпання й глухий удар. Це хтось вилазив з тунелю, але втратив рівновагу й упав. Підвівся, схопившись за найближчий стілець, глянув на присутніх крізь перекошені рогові окуляри й сказав:

- Я не дуже спізнився? Уже почалося? Я щойно довідався, і я... я...

Персі затнувся й замовк. Він явно не сподівався зустріти тут ледь чи не всю свою родину. Якийсь час панувала збентежена мовчанка, а тоді її перервала Флер, звернувшись до Люпина в очевидній спробі зняти загальне напруження:

- То... як т’ам наш к’ихітний Тедді?

Люпин, здригнувшись, закліпав очима. Тиша між Візлі тверднула, як лід.

- Я... о, так... усе добре! - голосно відповів Люпин. - Так, він разом з Тонкс... у її матері.

Персі витріщався на всіх решту Візлів, а ті, заціпенівши, дивилися на нього.

- Ось, я взяв фото! - вигукнув Люпин, вийняв із внутрішньої кишені куртки фотографію і показав Флер та Гаррі знімок немовляти з бірюзовим чубчиком, що махало в об’єктив пухкеньким кулачком.

- Я був дурнем! - раптом прокричав Персі так голосно, що Люпин ледь не випустив фотографію. - Ідіот, пихатий ідіот, я... я...

- Закоханий у міністерство баран, що зрікся родини заради влади, - підказав йому Фред.

Персі ковтнув слину.

- Так, такий я був!

- Що ж, цим усе сказано, - і Фред простяг Персі руку.

Місіс Візлі розридалася. Вона кинулася до Персі, відштовхнувши Фреда, й стисла його в обіймах, а він попліскував її по спині, не зводячи очей з батька.

- Пробач мені, тату, - сказав Персі.

Містер Візлі закліпав очима, теж підбіг до сина й обійняв.

- І чого це ти раптом прозрів, Персику? - поцікавився Джордж.

- Це вже давно мене мучило, - відповів Персі, витираючи очі під окулярами краєчком дорожнього плаща. - Я мусив знайти якийсь вихід, але це нелегко було зробити в міністерстві, бо там тільки те й роблять, що кидають за ґрати зрадників. Я зумів встановити контакт з Еберфорсом, і він мені десять хвилин тому натякнув, що Гоґвортс починає боротьбу. От я й прибув.

- Ми сподіваємося, що в такі складні часи тягар лідерства візьмуть на себе наші старости, - чудово зімітував Джордж пишномовну манеру Персі. - А тепер гайда нагору й готуймося до бою, бо для нас скоро не залишиться жодного нормального смертежерчика.

- То ви тепер моя невістка? - запитав Персі й поручкався з Флер, коли вони разом з Біллом, Фредом і Джорджем крокували до сходів.

- Джіні! - гримнула місіс Візлі.

Джіні, скориставшись атмосферою примирення, спробувала прокрастися до сходів.

- Молі, а якщо так, - запропонував Люпин. - Хай Джіні залишається тут - принаймні буде в курсі подій, але сама участі в битві не братиме?

- Я...

- Це добра думка, - рішуче підтримав Люпина містер Візлі. - Джіні, залишайся в цій кімнаті, чуєш мене?

Джіні не надто сподобалась ця ідея, але, зустрівши незвично суворий батьків погляд, вона кивнула головою. Містер і місіс Візлі поспішили до сходів разом з Люпином.

- А де Рон? - запитав Гаррі. - Де Герміона?

- Мабуть, пішли вже до Великої зали, - припустив, озираючись, містер Візлі.

- Я щось не помічав, щоб вони повз мене проходили, - засумнівався Гаррі.

- Вони щось згадували про ванну кімнату, - сказала Джіні, - зразу після того, як ти звідси пішов.

- Про ванну кімнату?

Гаррі підійшов до відчинених дверей ванної й подивився. Там було порожньо.

- А ти певна, що вони казали про ван...

Але тут його шрам запалав вогнем, і кімната на вимогу зникла. Крізь високі ковані ворота з крилатими вепрами на колонах по обидва боки, над темними шкільними угіддями він дивився на замок, що сяяв вогнями. Наджіні лежала в нього на плечах. Він був одержимий тим холодним і жорстоким відчуттям мети, що завжди передувало вбивству.

- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ -

Битва за Гоґвортс

Зачарована стеля Великої зали була темна і всіяна зірками, а внизу за чотирма столами гуртожитків сиділи розкуйовджені учні, дехто в дорожніх плащах, а дехто ще в халатах. Де-не-де мерехтіли перламутрово-білі обриси шкільних привидів. Усі погляди - і живих, і мертвих - були прикуті до професорки Макґонеґел, що промовляла з помосту на чільному місці зали. За її спиною стояли інші викладачі, серед яких вирізнявся золотистий кентавр Фіренце, і члени Ордену Фенікса, що прибули для участі в битві.

- ...евакуація відбудеться під наглядом містера Філча та мадам Помфрі. Старости, за моїм сигналом ви зберете своїх учнів і організовано виведете їх до місця евакуації.

Багато учнів наче скам’яніли. Але коли Гаррі проходив уздовж стін, шукаючи за ґрифіндорським столом Рона й Герміону, з-за гафелпафського столу підвівся Ерні Макмілан і крикнув:

- А якщо ми хочемо залишитись і взяти участь у бою?

Пролунали ріденькі оплески.

- Повнолітні можуть залишитися, - сказала професорка Макґонеґел.

- А що буде з нашими речами? - запитала якась дівчина за рейвенкловським столом. - 3 нашими валізами й совами?

- Часу збирати речі немає, - відповіла професорка Макґонеґел. - Головне, щоб ви самі вийшли звідси живі-здорові.