Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 102

Гаррі схопився за поли плаща, та той і не збирався зникати. Замовляння-викликання на нього не діяло.

- Ти що, не під плащем, Поттере?! - закричав смертежер і звелів своїм напарникам: - Шукати скрізь. Він тут.

Шестеро смертежерів побігли прямо на них. Гаррі, Рон і Герміона спритно позадкували й заскочили в найближчу бічну вуличку, хоч смертежери ледь їх не зачепили. Друзі чекали в темряві, прислухаючись до кроків, що тупотіли там і тут, а пучки світла зі смертежерівських чарівних паличок розганяли довколишню темряву.

- Треба звідси тікати! - прошепотіла Герміона. - Роз’являймося зараз!

- Добра думка, - підтримав її Рон, але Гаррі не встиг відповісти, бо закричав якийсь смертежер: - Ми знаємо, Поттере, що ти тут, і ти звідси не вислизнеш! Ми тебе знайдемо!

- Вони нас чекали, - прошепотів Гаррі. - Вичаклували це закляття, щоб знати, коли ми з’явимося. А ще вони, мабуть, вичаклували щось таке, щоб нас звідси не випустити, тримати в пастці...

- А якщо дементорів? - запитав інший смертежер. - Якщо їм розв’язати руки, вони швиденько його знайдуть!

- Темний Лорд хоче вбити Поттера власноручно...

- ...та дементори його не вб’ють! Темному Лордові потрібно Поттерове життя, а не душа. Та й убити його після Цілуночка буде легше!

Смертежери схвально загомоніли, а Гаррі відчув, як його охоплює жах. Щоб відігнати дементорів, доведеться вичакловувати патронусів, і цим вони себе відразу викриють.

- Гаррі, мусимо роз’являтися! - пошепотіла Герміона.

Не встигла вона це сказати, як він відчув, що вуличку заповнив неприродний холод. Раптом зникло все світло, навіть від зірок. У непроглядній темряві Гаррі відчув, як Герміона взяла його за руку, й вони утрьох крутнулися на місці.

Повітря, в якому вони мали б переміщатися, раптом загусло. Вони не могли роз’явитися, чари були надто потужні. Холод дедалі глибше проникав Гаррі в шкіру. Він, Рон і Герміона позадкували бічною вуличкою, рухаючись навпомацки вздовж стіни й намагаючись не викрити себе ані найменшим звуком. І тут з-за рогу безшумно вигулькнули дементори, десятеро чи й більше, видимі навіть у темряві, бо їхня темінь була густіша за навколишню; в чорних плащах, з напівзогнилими, у струпах, руками. Чи відчували вони, що хтось неподалік охоплений страхом? Гаррі був у цьому впевнений, бо вони почали рухатися швидше, чути вже було їхнє тягуче, хрипке дихання, яке він так ненавидів; вони відчули в повітрі смак відчаю і насувалися...

Гаррі підняв чарівну паличку. Він не хотів зазнати Цілунку дементорів, цього не буде, хоч би що сталося потім. Думаючи про Рона й Герміону, він прошепотів:

- Експекто патронум!

З його чарівної палички вистрибнув срібний олень і кинувся вперед. Дементори розлетілися хто куди, і тут почувся тріумфальний крик.

- Це він, отам, отам, я бачив його патронуса - оленя!

Дементори відступили, на небі знову замерехтіли зірки, а тупотіння смертежерів наблизилося. Та не встиг охоплений панікою Гаррі придумати, що робити, як неподалік заскреготів засув, з лівого боку вузенької вулички прочинилися двері, і чийсь охриплий голос сказав:

- Поттере, сюди! Бігом!

Він послухався не вагаючись. Усі троє заскочили у відчинені двері.

- Нагору, не скидайте плаща, і тихо! - пробурмотів високий чоловік, проходячи повз них на вулицю і з грюкотом зачиняючи за собою двері.

Гаррі спочатку й гадки не мав, куди вони потрапили, а тоді побачив у тремтливому світлі свічки брудний, запорошений шинквас «Кабанячої голови». Вони забігли за ляду, а тоді в інші двері, що вели до хитких дерев’яних сходів, якими вони прудко вибігли нагору. Сходи вели до вітальні з пошарпаним килимом і невеличким каміном, над яким висів великий, написаний олією, портрет білявої дівчини, що поглядала на кімнату якимось відсутнім, але дуже приємним поглядом.

Знадвору долинули крики. Не скидаючи плащ-невидимку, друзі підкралися до бруднющого вікна й визирнули. Їхній рятівник, у якому Гаррі тепер упізнав шинкаря з «Кабанячої голови», єдиний був без каптура.

- Ну, то й що?! - кричав він смертежерам. - То й що?! Ви наслали на мою вулицю дементорів, то я й нацькував на них патронуса! Їх тут немає, я вам уже сказав, у мене їх немає!

- То був не твій патронус! - сказав смертежер. - То був олень, його наслав Поттер!

- Олень?! - заревів шинкар і витяг чарівну паличку. - Олень! Ти ідіот... експекто патронум!

Щось величезне й рогате вирвалося з його чарівної палички. Нагнувши голову, воно помчало до головної вулиці й зникло.

- Я не таке бачив... - пробурмотів смертежер, але вже не так упевнено.

- Хтось порушив комендантську годину, ти ж чув вереск, - сказав шинкареві смертежерів напарник. - Хтось був надворі всупереч розпорядженню...

- Якщо мені треба вивести надвір кицьку, то я виведу, і плював я на вашу комендантську годину!

- То це через тебе спрацювало закляття «котячий концерт»?

- А хоч би й так? Що, кинете мене в Азкабан? Уб’єте за те, що я посмів виткнути носа з власних дверей? То давайте, чого чекаєте! Лишень маю надію, що вам вистачило глузду не натискати свої чорні міточки й не викликати його. Він, мабуть, не дуже зрадіє, якщо припреться сюди через мене й мою стару кішку.

- Ти про нас не турбуйся, - огризнувся якийсь смертежер, - про себе краще подумай, коли порушуєш комендантську годину!

- А через кого ж ви будете переправляти зілля й отруту, якщо закриють мій шинок? Накриється тоді ваша комерція.

- Ти що, погрожуєш?..

- Усе, я закрив рота. Ви ж для того й прийшли, щоб я заткнувся, га?

- А я все одно кажу, що бачив патронуса-оленя! - вигукнув перший смертежер.

- Оленя?! - заревів шинкар. - Та то був цап, дебіле!

- Що ж, ми помилилися, - буркнув другий смертежер. - Але ще раз порушиш комендантську годину, то ми вже не будемо такі поблажливі!

Смертежери подалися назад до Високої вулиці. Герміона полегшено застогнала, вислизнула з-під плаща й сіла на стілець з хиткими ніжками. Гаррі щільно завісив штори і скинув плаща з себе й Рона. Вони чули, як шинкар унизу запирає двері на засув і піднімається вгору сходами.

Гаррі подивився на камін. На ньому під портретом дівчини стояло маленьке прямокутне дзеркальце.

Шинкар зайшов до кімнати.

- Кляті дурбелики! - різко кинув він, розглядаючи їх по черзі. - Що ви собі думали, коли сюди перлися?

- Дякуємо вам, - пробурмотів Гаррі, - навіть не знаємо, як вам віддячити. Ви нас врятували.

Шинкар щось буркнув. Гаррі підійшов до нього, намагаючись розгледіти лице під довгим цупким сивим волоссям і бородою. Шинкар був в окулярах. За брудними скельцями ховалися пронизливі блакитні очі.

- Це ж ваше око я бачив у дзеркальці.

У кімнаті запала тиша. Гаррі й шинкар дивилися один на одного.

- Це ви прислали Добі.

Шинкар кивнув і пошукав поглядом ельфа.

- Думав, він буде з вами. Де ви його залишили?

- Він загинув, - відповів Гаррі. - Його вбила Белатриса Лестранж.

На шинкаревому лиці не здригнувся жоден м’яз. Помовчавши, він сказав:

- Прикро це чути. Непоганий був ельф.

Він відвернувся й, тицяючи чарівною паличкою, почав засвічувати лампи.

- Ви - Еберфорс, - сказав Гаррі, втупившись у його спину.

Той цього не підтвердив і не заперечив, а просто нахилився, щоб розпалити камін.

- Де ви його взяли? - запитав Гаррі, підходячи до Сіріусового дзеркальця, точнісіньку копію якого він розбив майже два роки тому.

- Купив у Данґа десь рік тому, - відповів Еберфорс. - Албус мені тоді сказав, що це таке. Я намагався тримати тебе на оці.

Рон аж зойкнув.

- Срібна лань! - схвильовано вигукнув він. - Це теж були ви?

- Що ти таке мелеш? - здивувався Еберфорс.

- Хтось вислав нам патронуса-лань!

- З такою головою, синку, ти міг би стати смертежером. Хіба ж я щойно не показав, що мій патронус - цап?

- О, - зніяковів Рон. - Так... Я ж голодний! - додав він, захищаючись, коли в животі в нього страшенно забурчало.