Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. - Страница 3

Нарешті, припустимо і таке пояснення: перехід до пізнання був порушенням райського стану, коли люди існували простим вживанням в буття і не запитували його. Таке запитування виявилось можливим лише при розділенні буття на об’єкт та суб’єкт, який робить дійсність предметом випробувань. А цьому сприяє, як говорив Ф.Достоєвський, поява хоч одного “атома брехні”. Тому філософія Дзена проголошує постановку питань небезпечною справою, бо вона, за дзенівською риторикою, викликає рій бджіл, які болісно жалять.

У наведених міркуваннях за метафоричною оболонкою ховаються і деякі раціональні елементи. Адже надмірна та незбагненна за складністю будова мозку (в якому число можливих контактів нейронів перебільшує кількість можливих станів Метагалактики) може мати біологічну доцільність, якщо припустити, що з початку людина була вписана в Універсум більш органічно, ніж після того, як почала будувати мікрокосм свого внутрішнього світу, тобто протистояти Космосу як зовнішній суб'єкт пізнання світу. Про це, зокрема, свідчить міфологічна фаза становлення людської самосвідомості. Для нейрофізіологічного забезпечення зв’язків людини з Космосом (незводимого лише до ракетно-технологічної прагматики) і виникає в еволюційному процесі найбільш складна у світобудові система мозку.

У контексті аналізу Універсуму висвітлюється і філософське питання про те, на що людина може сподіватись в її цивілізаційній перспективі. Справа тут не тільки в тому, що ми не володіємо повною інформацією про те, що можна чекати від тих космічних зон, в які наше Сонце (з Землею та планетами) постійно рухається зі швидкістю 20 тисяч кілометрів у секунду. Не вичерпують суть питання і дані сучасної науки (зокрема радіоастрономії та космогонії) про кінцевий термін існування цивілізацій (якщо йдеться про їх позаземне розташування). Гіпотетично виглядають і сподівання на подолання тих екологічних криз, в які зараз загнане людство. Головним все ж залишається питання – на що ж потрібно спиратись людині в екзистенційному вимірі. Тільки на науку, чи тільки на релігію, чи на спілкування з так званими “зворотними силами” Універсуму, чи мабуть на якийсь невідомий нам закон спасіння життя, до затверджує історія? Тут виникає велике поле філософського запитування буття.

Здається більш зрозумілим третє гносеологічне питання філософії: “Що я повинен робити?” Адже сучасна екологія вказує на межі людської практики: енергетичні, моральні, фінансові та інші. Існують також біогенетичні та антропологічні кордони технологічної діяльності. Загалом загрозливими є самі наслідки людського вторгнення в буття. Символічно на це натякає Біблія, розповідаючи про третє покарання Богом людей –Вавілонське стовпотворіння. Адже в ній йдеться не просто про поділ мов У давньоєврейському біблійному тексті вживається термін “сафа ахад”, який, крім значення “народи” в смислі “язиці”, говорить і про душі людей, тобто про розклад первісної духовної єдності людства А це серйозніше, ніж екологічна небезпека Тут вимальовується небезпека людського суперництва з Богом, чи, раціонально кажучи, з творчими силами Універсуму Дослідники вже моделюють на прискорювачах елементарних часток вихідну плазму творіння Всесвіту, прилучаються до генних механізмів еволюції живої природи творіння життєвих форм та до інформаційних засад духу.

При розв’язанні питань типу ”Що я можу робити ”виникають і моральні проблеми Соціологічні дослідження настроїв молоді західного світу показують, що вона поводить себе відмінно від віковічних стереотипів поведінки попередніх поколінь, коли молоді люди вважали наші батьки діяли здебільше невдало, а ми зробимо краще Сучасна молодь на Заході взагалі відмовляється (якщо враховувати модну серед неї ідеологію) від дії, виходячи з того, що змінювати можна лише самих себе, а не зовнішню дійсність Такі настрої мали місце в історії лише напередодні виникнення християнства Тому оцінювати їх на правоту чи хибність можна лише в аспекті світоглядного аналізу, який є притаманним філософії.

Треба взагалі враховувати, що світоглядна проблематика становить одне з істотних завдань філософського запитування буття При різних поглядах на предмет філософи і його зміни в історико-філософському процесі, нікому ще не вдавалось відлучити її від орієнтації на вічні проблеми та висвітлення цілісних, узагальнених характеристик сущого в його універсальній заданості, а, відповідно, і від світоглядного погляду на буття.

Можуть, проте, виникнути сумніви про доцільність всезагальних, вічних, навіть безконечних за змістом характеристик, коли справжня наука займається конкретними питаннями, що можуть перевірятись досвідом чи формуватись на експериментальній основі Адже уявлення про світ у цілому не верифікується і дуже схоже на спекулятивно-схоластичні міркування Але, як це не дивно такі міркування мають не меншу цінність ніж експериментальні дослідження.

Красномовною в цьому відношенні є байка про Архімеда, який вирішив експериментально відповісти на питання, чи має вагу повітря Він випустив повітря з шкіряних мішків і зважив їх. Потім надув їх і зважив знову Дослідження показало що на важелях нічого не змінилось. Таким чином експеримент продемонстрував, що повітря не має ваги. Якщо б ми повторили цю експериментальну процедуру на сучасних точних, аналітичних важелях, то отримали б той же самий результат відсутності ваги у повітря. Справа тут в тому, що Архімед не врахував власний закон про відштовхуючу силу середовища, яка дорівнює вазі повітря. що було витіснено об’ємом повних шкіряних мішків.

Отже і виходить, що в найконкретніших експериментах та емпіричних обставинах треба усвідомлювати, чи всі закони ми врахували в інтерпретації результатів. А для цього потрібно мати уявлення про загальну картину світу, яка, хоч і не може бути абсолютною та незмінною, але дозволяє в межах відносного знання встановлювати повноту цілокупності закономірностей. Такий огляд цілокупності й дозволяє нам, образно кажучи, не “зважувати повітря” в позитивній науці.

Можна далі послатись на приклад відкриття позитрону (а такі приклади непоодинокі). Усе почалось з того, що в 1932 році американським фізиком К.Андерсоном на світлинах космічних промінів у камері Вільсона була встановлена така картина. Елементарні частки з масою електрону відхиляли відносно полюсів електромагнітного поля (в якому поміщалася камера Вільсона) і ліворуч, і праворуч. Позитрона тоді ніхто не знав і симетричне відхилення часток однієї маси було пояснене як рух електронів у прямому та зворотному часі. При всій привабливості такого пояснення (яке працювало на користь симетричності рівнянь механіки відносно заміни знаку часу), воно все ж таки не було підтримано, бо ідея зворотного часу суперечила всезагальному закону причинності з його асиметрією причини та наслідків. В результаті був відкритий електрон з позитивним зарядом, тобто позитрон. Тут наочно виявилась евристичність загальносвітоглядних міркувань філософії. Взагалі вибір орієнтації на вивчення природи або ухилення від нього в бік надприродних явищ, ідейне мотивування раціональних чи ірраціональних підстав людської діяльності становить важливу складову світоглядного завдання філософії.

Найістотнішу роль відіграє світоглядна проблематика філософії в обґрунтуванні місця людини в Універсумі. Світоглядне завдання філософії в цьому відношенні полягало головним чином в тому, що вона шукає “Дім буття” для людства, його метафізичну оселю. Спочатку це був Космос – гармонізоване буття в його красі та конечності. Античний світогляд розглядав безконечність як те, в чому, за визначенням Арістотеля, жити не можна. У середньовіччі Дім буття інтерпретувався як храм Боголюдини. А з копернікіанським переворотом, коли була доведена безконечність Космосу та неможливість антропоцентризму, таким Домом Буття стала історія, а людина постала як історична істота.

Фундаментальним завданням філософи є смислобудівництво життя та діяльності людини, свого роду літургія смислу Філософія не має експериментального (взагалі емпіричного) апарату дослідження й тому не може доводити будь-які істини Вона їх осмислює та вписує в контекст цивілізації Інакше кажучи, філософія включає у свою проблематику теорію істини та й сама формулює істинноносні твердження, але їх верифікація виходить за сферу компетенції філософської свідомості її завданням та місією є смислобудівництво, тобто аналіз міри прилученості результатів пізнання до людини, життя та діяльності Про це найбільш виразно висловився російський філософ початку XX століття В. Ерн “Для справжньої філософії, – писав він, – завжди є радісна надія зробити ту велику справу, яку вдіяли євангелічні волхви. Не філософом твориться істина і нема в нього сили та покликання докорінно змінити світ, що знаходиться в злі Але може філософ, якщо він є вірним своєму шляху побачити зірку на Сході – прийти вклонитися істині, що народилася народжується та ще має народитись у світі, і прийти не з пустими руками, а з дарами золотом своєї вірності, смірною своїх споглядань та запашним ладаном своїх всесвітніх надій та чекань”...