Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап - Страница 27


27
Изменить размер шрифта:

– Гм! Кхм! «Індустрія». Поема!

– Як?

– «Індустрія».

– Ага!

Індустріалізація жартівливо халявами зорить.
Індустрія кліпає віями.
В лісі загартовані лісовики гризуть дуби.
Індустрія пиляє…
А моя пісня!
Лізь своруном в граніт.
Схоронись,
А потім
Ба-бам!

Все.

– Другим зачитає свій вірш молодий початкуючий поет з Поділля Брунчук!

– Прошу!..

– Тихше, товариші, зачиніть двері!

У неділю мати встала,
Курей з хліву виганяла.
І я рано-вранці встав,
Соловей іще співав,
І таке золоте сонце
Зазирнуло у віконце.

– Так, товариші! Зараз ми обговоримо ці твори. Бо більш, здається, нікого нема… Хто забирає слово? (Пауза) … Ну, так слово хто хоче забрати, товариші? (Пауза)…

Нема бажаючих?.. (Пауза)… Ну, товариші… Товариші… Хто забирає слово? (Пауза)…

– Божко, починай!..

– Таке…

– Та починай, Божко!..

– Та доведеться… Так, значить, от… Коляда… Чули ми вже його тут не раз… Почули й сьогодні… Що ж ми почули?.. Що «індустрія халявами зорить»… Де він бачив ту «індустрію в халявах»?.. «Індустрія кліпає віями…» Краще Коляда сам кліпав віями, ніж ота індустрія… Я не розумію, навіщо нам оце читати… Такою поезією розважати тільки слинявих панків, буржуа отих гнидяних, а не зачитувати їх отут на шостім році революції. Накопичить-накопичить цілу гору якихось страмних слів і думає, що дав нам індустріальну поезію… Остогидло вже це. Це, значить, Коляда… А другий… Як його… Брунчук… Що там у нього?.. «У неділю мати встала»… Невиразно це в нього якось… «Мати»… Різні матері бувають… Коли вона мати пролетарська або незаможницька, хай би й устала… А коли це типова індивідуалістка-власниця, можна було б їй і не вставати… Поет не зазначив, чого вона встала! Яскраво це в його не видно… «Курей з хліву виганяла…» Це так… Але для чого? Коли для того, щоб засмажити собі курку та любенько з своїм чоловіком-куркуликом поїсти, то нам такої поезії не треба… А коли вона їх вигнала для того, щоб потім ще з більшим запалом узятися за класову боротьбу, то це інша справа… А поет цього не виявив… Він ховається чогось… Значить, тут щось непевне… Нема диференціації селянства… Знову ж і сонце… В чиє воно віконце засяло?.. Чи у віконце здекласованого сільського пролетаря, чи в глитаєве?.. Коли в глитаєве – нам такого сонця не треба… Такий вірш, по-моєму, ні до чого… Оце, здається, і все…

– Тов. Шевченко!

– Я скажу коротенько… Коляда… На чорта нам такі поезії? «Лісовики… гризуть… зуби… індустрія… пиляє пісня… своруном… Ба-бам якийсь»… Кому воно потрібне… Пролетаріатові?! Чи селянству?.. Нікому воно не потрібне… Там десь… у височині ширяє… Не місце їм у «Плузі»… А от щодо другого товариша… Як його?.. Буркун… Так я з Божком не згодний… Чого тому Божкові треба, я не знаю?.. Курячої диференціації якоїсь?.. А мені вірш подобається… Правда, там дієслівні рими, стара трохи форма, але здоровий, цілком зрозумілий вірш… Не всім же бути таким розумним, як Божко!

– Тов. Копиленко?

– Я, товариші, зовсім не думав виступати… Але мене прикро вражає Божків виступ… Люди пишуть, учаться… Ми всі учимось… Шукаємо. Напрямку шукаємо… Б’ємось-б’ємось: куди нам іти… А Божко, він, я не знаю, чого він хоче… Так не можна… В Росії і Єсенін, і Пільняк…[101] Всі вони шукають… А Божко чомусь зразу якось, не так якось, а отак якось… Так, товариші, не можна…

– Тов. Панів?

– Відносно Коляди… Звичайно, в його це все якось не так… У його є гарні образи, а як узяти все цілком, так щось таке ніби без образів… Він, безперечно, поет, і талановитий поет, але вірші в його якісь… я б не сказав, що талановиті… Відносно товариша Буркуна… Починає хлопець іще. Стара форма, але є рима. Стара рима, але є форма… По-моєму, хай пише. До «Плуга» прийняти можна.

– Прошу.

– Я не знайомий з літературою зовсім. Я сам селянин. І балакатиму, як із села. Для кого це пишеться? Для селян. Це ж селянські письменники. Хіба селянин оте, що написано, зрозуміє? Коли я не розумію, то куди там тому селянинові? Пишіть так, щоб було зрозуміло…

– Хто ще забирає слово?

– Дозвольте…

– Прошу!

– Я мало знайомий з літературою… Але мені здається, що нема за що вхопитися… Дайте мені за що-небудь ухопитися, щоб потягти за собою масу. Хоч за волосинку дайте вхопитися, щоб та маса за вами потяглась…

– Хто ще бере слово?

– Товариші! Наш народ темний, віками гноблений по польських в’язницях, забитий, несвідомий… Промовте до його зрозумілою українською, пролетарською, інтернаціональною мовою… Він нещасний, катований, віками гноблений український мужик, забитий, несвідомий, він не розуміє, бо йому забороняли, його катували, його в темряві держали, а коли до нього промовити зрозумілою українською мовою, то він, нещасний, катований, віками гноблений, по польських тортурах, скільки він, нещасний, лиха зазнав, бо йому забороняли, його катували, з нього знущалися… Я кінчила…

– Хто ще, товариші?.. Нема нікого. Дозвольте резюмувати! От що, товариші! Як підходити до того чи іншого твору? Це – головне! А підходити, по-моєму, слід так: для кого твір писаний? На яку він аудиторію розрахований?.. Акурат і тут… Твір Колядин… Колядин, кажу, твір! На яку він аудиторію розрахований?

– Ні на яку!

– Не скажіть, товаришу! Він розрахований… Розрахований, кажу, він. Так і твір Брунчуків… На яку він аудиторію розрахований? Коли ми це твердо собі з’ясуємо, тоді дамо йому й оцінку правильну… Правильну оцінку… Завтра, товариші, об одинадцятій годині збори студії… А тепер дозвольте вечірку закінчити!..

Отак щопонеділка в Харкові. Отак щовівторка в Полтаві, щочетверга в Києві, що… що… що… та днів на тижні не вистачить вам перелічувати.

Лицем до села[102]

Ярмарок

І

Ще й сіріти надворі не починало, а під дверима мов з гучномовця:

– На ярмарок! Уставайте!

То Веремій Васильович парою своїх уже до школи під’їхав.

На ярмарок треба зарані вирушати, бо до нього 20 верстов, а приїхати туди треба так, щоб і місце вибрати, щоб і стати як слід і щоб не проґавити жодної з того ярмарку хвилини…

Дехто так іще звечора волами посунув, то отак, щоб по дорозі ще й попасти товаряку, – буде тоді вона на ярмарку, як налита, і коштуватиме тоді вона «цілий світ».

– Н-н-о, малі!

Малі біжать, хвостами крутять, «хід» торохтить, печінки, губи й зуби стрибають.

– Н-н-о! А вона! А вона-а-а!

«А вона» біжить над нивою, а колоски по самій «храпі» дряпають, ну, «а вона» і смикає.

…На ярмарок!

Благословилося на світ. Виткнуло заспаний писок сонце, стьобнуло промінням по луках, по степах, по садках, по левадах…

І видно: аж-аж-аж гей до того ліска, куди око дістає, дорогою вози потяглися… І кіньми, і волами, і коровами… І гарби, і вози, і возенята… З кучами, з сіном, з соломою… А на возах і кури, і вівця скручена, і теля мекає, підвестись намагаючись… А за возами і стригунці, і бузівки, і корівки з прив’язаними до хвоста телятками.

– Гей! Цоб! Цабе! Н-н-о!

На ярмарок!

І їдуть, і їдуть, і їдуть, і їдуть…

І дорога вже не дорога, а строката величезна гадюка, жива й покручена, що за отой лісок, не поспішаючи, полізла…

І де її голова, і де її хвіст – невідомо, бо за лісок аж вона потяглася, а хвіст аж за отим бугром, десь там іззаду.

А наш віз вискакує з тої гадюки, лишаючи її то в праву руч, то в ліву руч, торохтить по грудках, шелестить травою…

вернуться

101

Пільняк (Вогау) Борис Андрійович (1894—1937) – російський письменник.

вернуться

102

Лицем до села (Усмішки). [Х.]: ДВУ, 1926. – 216 с.; Вид. 2-ге. [Х.]: ДВУ, 1927. – 176 с. (До збірки ввійшло 24 твори.)