Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап - Страница 25

Символіст, або імажиніст, або взагалі інший який-небудь письменник, так тому можна писати, що він хоче. Трррагедію так трррагедію, комедію так комедію. А гумористові – ні. Обов’язково – веселе.

Найголовніше в письменникові – талант.

Талантом своїм письменники поділяються… Ні. Будем одверті… Письменники всі талановиті. Їй-Богу, всі. Нема неталановитих письменників. І не буде ніколи.

Попробуйте сказати якому-небудь, що він неталановитий… Спробуйте…

Та ніколи не скажете…

А як і скажете, так спересердя, і він вам не повірить…

От тільки де в письменника той талант знаходиться – не знаю. Ніколи навіть бачити його не доводилось…

З декотрими ж і купався навіть і не зауважив, хоч і придивлявсь пильно…

Дивишся: людина як людина… Сяде писати – талант…

Талант – це штука дуже тендітна, і про його краще багато не будемо писати… Бог із ним.

Найголовніше для письменника – гонорар.

Гонорар декотрі теоретики вважають за головний чинник у психології творчості.

Схиляюсь і я до їхньої думки, звичайно, не як теоретик, а як практик од літератури.

Хороша штука, що й казать, і задля нього, задля гонорару, можна навіть отакі вірші встругнуть:

Коли б не було на світі гонорару і поет побачив на вулиці тічку, він або пройшов би собі потихеньку повз неї, або (коли він молодий і «рєзвий») почав би тюкати… І більше нічого… А так бачите: зразу «пригадав дівчину», та ще й «гарну».

От що значить – гонорар…

– Та… що вже казати. Якби не було гонорару. Ну, годі.

Крапка.

«Плуг»

(Усмішка)

I

Плуг…

Думаєте, плуг «Сака»[85] однолемішний, той, що за його ще й досі виплачуєте сільськогосподарському кооперативові? Ні…

Це інший «Плуг», що не має ні чересла, ні лемеша, ні полиці, ні чепіги і нічого такого іншого…

Це «Плуг» – і не плуг, і машина – й не машина. І оре – й не оре…

Це щось таке не зовсім навіть і зрозуміле…

Чоловіка сто люду. Такого собі звичайнісінького люду, як і ми всі грішні, а коли їх стулити докупи, – виходить «Плуг»…

Отак як подивишся на них: ось «Папаша», ось Божко[86], ось Панч[87], Шевченко[88], Коляда[89], Сенченко[90], Копиленко[91], Панів[92], Вражливий[93] і т. д., і т. д…

Сидить, значить, ніби звичайнісінький гурт людей… А хто йде, хто проходить – зразу:

– Дивись! «Плуг»!

Як нарізно – люди! Як укупі – «Плуг».

І так, розумієте, з 1922 р., з березня місяця, коли після славнозвісного «мугу»… (Це так голова спілки часто говорить: «мугу»), кажу, після того «мугу» народився «Плуг».

«Мугукнули» разів зо два, зо три – а тоді:

– Що ж, хлопці, робитимемо?

А Панів:

– Хто й зна! Щось робитимемо!

– Мугу! Треба щось робити…

А Панів:

– Хто й зна! Треба щось робити…

– А що саме робитимемо?

– (Тоненько.) Писатимемо. Ось послухайте:

– Пас маленьким гусят?

– Пас!

– Сонце всміхалося?

– Всміхалося…

– От і добре! Будете за секретаря. Розпорошились усі. Треба той порох зібрати. Може, що буде! А то, брат, міщансько-власницька напирає…

– (Тоненько.) Напирає.

– Пишіть… «Плуг» має на меті об’єднувати розпорошених досі селянських письменників, що, ґрунтуючись на ідеї…»

– А що таке «ідея»?

– Потім! На вечірках дізнаєтесь… Пишіть…

– Пишу…

– «…на ідеї союзу революційного селянства з пролетаріатом, ідуть разом з останнім до утворення нової соціалістичної культури й ширять ці думки серед селянських мас України без різниці національностей…» Так?

– Хто й зна! Так!

– Треба ініціативної групи…

– Хто й зна…

– Хто ще є такий, що пише?!

– А це хто такий?! Здрастуйте! Хто ви такий?

– Я? Остап Яровий!

– Письменник?

– Ні!

– А може, письменник?! Пишете що-небудь?!

– Пишу. Листа ось батькові написав, щоб гроші на марки прислав.

– Ну от! А кажете, що не пишете…

– А ще хто-небудь є? Щоб із селян?

– Шевченко ще є… Пише.

– Давай сюди!

– Коляда є! Крашаниця є. Сенченко казав, що письменником хоче бути!

– Давай сюди! Підписуйте, ініціативна група. Ходять розпорошені!? Збирайтесь, хлопці! Читай!

– Нема чого читати.

– Пиши й читай

………………………………………………

Народився «Плуг»

……………………………………………

І потім у «Вістях», у відділі «Література й мистецтво»:

«Учора відбулася перша вечірка «Плуга». Зачитано було твори Панова, Шевченка й Пилипенка. В дискусіях брали участь: Панів, Шевченко й Пилипенко. Аудиторія, що складалася із Панова, Шевченка й Пилипенка, поставилася дуже прихильно до творів молодих письменників».

І пішло… Й пішло… Й пішло…

…11 вечірка «Плуга»… З погордою:

– «Численна авдиторія понад 14 душ жваво обговорювала Сенченків твір».

…30 вечірка «Плуга»…

…Авдиторія більш як у 60 чоловіка.

…61-а вечірка «Плуга».

…Авдиторія понад 200 чоловіка.

…87-а вечірка «Плуга»…

…Численна авдиторія (більш як 500 чоловіка)…

Почало гнати філії.

Філію у Валках (Панч заснував). У Полтаві. В Кременчуці. В Миргороді. В Лубнах… Потім на Правобережжя: Київ, Умань, Житомир…

Наддніпрянська Україна заплужанилась.

Летять листи…

…«Пишу вірші. Напишіть, чи можна вступити до «Плугу». Посилаю 14 зшитків. Коли мало, пришлю ще 22… Ідеологію поділяю. Пишу, як Шевченко, хоч дядина кажуть, що в мене чепурніше виходить».

…«Шановні товариші! Дійшла чутка й до мене, що у вас там є якийсь «Плуг», що допомагає селянським письменникам. Я вмію вірші писати, та ніколи. Чи не прислали б ви свого «Плуга» виорати моїх дві десятини, а я за цей час написав би віршів. А то як сяду писать, землю відберуть, бо «нетрудовий елемент» скажуть…»

…«Уважающі мене товариші. Я селянський письменник, прямо від плуга. Чи можна мені до вашого «Плуга» приписатися? Напишіть, пожалуста, чи звільняє це від військової служби і чи можна буде повернути відібрану в мене землю. Посилаю на одвєт марку і скілько це буде стоїть…»

…«Я бувший диякон. Тепер священик. Постраждал за революцію: відібрали ругу[94] й будинок. Пописую. Благочинний[95] говорить, що пишу, як Пушкін. Коли ціна підходяща, пришлю. Гроші наперед, бо многії за сороковуст обіцяють, а як одправиш, ховаються. І когда єто всьо кончиться?..»

Приходять.

– Здрастуйте!

– Доброго здоровля!

– Ви будете «Плуг»?

– А що таке?

– Та оце прийшов! Чув, що на селянських письменників обучаєте. Приніс осьдечки клунок віршів… Батько кажуть: «Все пишеш! Усе пишеш… Ішов би ти куди… Куди б уже йшов… то йшов. Все одно, кажуть, толку з тебе чортма ніякого. Взяв би паляницю та пішов, може-таки, хоч на письменника б виписався».