Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап - Страница 21

Ах, ніч! Ах, кримська ніч!

……………………………….

Які ж у тебе, кримська ніч, згуки! Які пахощі! Які шарудіння! Які шуми! А пісні в тебе які, чарівна кримська ніч! Південні пісні!

«Вона» його не любить! Але це нічого! Вона його полюбить, бо з-під другого куща або з другої скелі вже несеться, нічну синяву розрізуючи:

Які пісні?! Які південні пісні?! Кипарисові пісні! І шарудять кущі! І шепотять кущі! І пригортаються в кущах голови з бантами до голів без бантів:

– Що буде? Що може бути?!

А на горі, на Чатир-Дазі, демон віє волохатим крилом…

А в кущах п’яно:

А демон регоче:

Ах, ніч! Ах, кримська ніч!

І затихає кримська ніч. Чорніє й затихає…

І дихає кримська ніч легко.

Кримським повітрям дихає ніч…

І море тихо хлюпа…

Мовчать лаври… Мовчать кипариси.

Ніч спить…

А у вікні чорні тіні… У вікні тиша…

Тиша… тиша…

Ах, ніч! Ах, кримська ніч!

Кримський місяць

(І це лірика)

Золотий місяць кримський!

Із-за моря, із самого із Стамбула…

З червінцями, і з єдвабом, і з лоскотом, і з чарами в морі синьому кримський місяць купається…

Як обгорне береги кримські п’яна ніч вороно-синім крилом, приходить кримський місяць, позолотою те вороно-синє крило криє, жменями золото на скелясті береги кидає, сміється, золоті ножі в смарагдові хвилі встромивши…

І тремтить магнолія в золотій павутині, і кедр ліванський голки в ній ніжить…

А кипарис вгору, увесь, істотою всією, як Суламіф до Соломона:

– На мене, місяцю!

Чорний красунь кипарис!

……………………………….

Ох і ворожбит же кримський місяць!

Ох, який же він паливода!

Як він душу людську знає, як підходить до неї, як заворожує, як милує, як потім, діло своє чарівне зробивши, сміється дрібним золотим сміхом, на морі од реготу підскакуючи…

І дивиться на нього людина, турботами обтяжена, і партійною, і радянською, і професійною роботою вщерть наповнена, і одмахується:

– Та геть ти!

А він, улесливий, єдвабом обгорне, жменю золота на берег плюсне, засміється, на троянду вкаже, підморгне на скелю високу, на плющ перекинеться, заголить сріблясту тополю, стане на небі й чекає…

І розправляється тоді й партійна, і радянська, і професійна людина, і кудись іде, і чогось хоче, і співає, і правою ногою радянсько-партійно-професійною притакує, і всміхається…

Ах, паливода!

……………………………….

І дивляться тоді партійні, радянські й професійні люди на місяць і говорять:

– Ох!

І засновують місяцькоми («лункоми») з секціями, з підвідділами, з відділами…

І чекають на місяця. А він їх ділить по двоє й шпурляє в кущі, на скелі, на море…

– Місячні ванни! Ах, ті місячні ванни!

Після їх засновуються «ліквідкоми».

Ті місячні ванни – вони сильний вплив на організм людський роблять…

І на місцеву пошту…

Тоді з Криму в усі краї Союзу Радянського летять од жінок телеграми:

– Люблю! Цілую! Та вишліть же гроші!

А з усіх країв Радянського Союзу до чоловіків шумлять телеграми:

– Чому не пишеш! Уже?! Закотивсь?! Хахоль триклятущий!

Ах, місяць! Ах, паливода!

……………………………….

І ніщо того місяця не зборе! І ніхто йому ради не дасть!

Він ворожій!

І сила в ньому непереборна…

І коли б ви посадили отут над морем найсерйознішу колегію хоч якого хочете наркомату, хоч правління Українбанку (на що народ фінансовий!), або Вукоопспілки, а хоч навіть Українкустарспілки (хоч і хвора вона дуже) і примусили його (її) винести постанову про «змичку», резолюція була б отака (об заклад б’юсь!):

«Заслухавши доповідь члена правління N про чергову роботу на селі і беручи під увагу всю складність і серйозність становища в зв’язку, з одного боку, з непом, а з другого боку – з необхідністю за всяку ціну зміцнити союз робітництва з селянством, ухвалили:

……………………………….

Бо на небі місяць кримський.

Перші кроки

(Поради для ще не українізованих)

Про неприємну справу оце писатиму… Нічого не зробиш: мушу… Посада мені така вже трапилася, а воно ж, кажуть: «Узявся – так роби!»…

Про українізацію писатиму. Декрета ж ото Радянська влада видавала, щоб закінчити з цією справою. Поспішати треба. А то ще чого доброго… Знаєте, Радянська влада не любить жартувати… Доведеться, братця, при… той… налягти… Українізуємось давайте, та тоді вже спокійнісінько що два тижні платню одержуватимемо, до профспілки одраховуватимемо, коли треба – «Інтернаціонала» співатимемо, демонстрації робитимемо…

Як справжні революціонери… Робітничі селяни, одне слово.

Знаю я, що воно не дуже приємно…

То собі сидиш, і всякі «отношения» в тебе тільки: чирк-чирк! Чирк-чирк – як мухи.

В ответ на предписание і т. д., і т. ін…

А тепер розженешся… і до словника…

Але що поробиш? Треба: можуть скоротити…

І вчи, і переучуйся, і ходи на лекції… Та ціла морока… Та ще й морально якось непевний. Все-таки хоч що б там говорили, а мова мужича… То по-панському говорив, а то по-мужичому. Якось воно, знаєте, не… Та я, одне слово, вас розумію.

І не легенька та мова. Має й граматику, й синтаксу, й літературу цілу. За один вечір її не подужаєш.

Я по собі знаю, як вона мені не легко давалась.

Учили мене тої мови української давненько вже…

Я вже був чималим чолов’ягою. Щось було мені місяців, мабуть, одинадцять, а може, й цілий рік… Так що вже добре знав, де в матері пазуха розстібається. Мати мене вчила. Каже було:

– Кажи: дай!

– Няй, мамо, няй!

– Дай, кажи, кажу тобі!

– Няй, мамо, няй!

– Нявкатимеш – не дам!

І не дасть. То я було плачу, ніби мене по штату скоротили…

Так що я за мову ту вкраїнську добре-таки натерпівся.

Та ще й тепер, маючи вже не одинадцять місяців, а значно більше, як рік, – та й то доводиться і в граматику зазирнути, а іноді то й у словник…

Отака та мова…

Хоч особливо, товариші зави, зами, замзамзави і інші радянські службовці, не лякайтесь. Жахатися нема чого… Мова українська ще нікого не кусала. Були тільки випадки (та й то не пандемічні), що вона друкарщиць, здебільша ніжних блондинок, до плачу доводила…

Але ви ж самі знаєте, які тендітні ті блондинки: вони навіть над ніжним французьким підручником плачуть…

Так що це «не факт»!!

Єдине, що лякати може, – це спішність. Але й з цього становища вийти можна. Принаймні так вийти, що не скоротять…

І це не трудно…

Затямте ось що…

Всі папери, писані українською мовою, починайте завжди так:

«З огляду на те та на те…»

Всі папери так починаються…

Це значить, що ви, пишучи листа, на щось «оглядаєтесь».

По-російському значить: «осматриваетесь»… Людина ви, значить, «осмотрительная»….

А такі люди цінні і по-російському, й по-українському.

Далі. Затямте собі слово – «позаяк»… Це дуже вкраїнське слово… Що воно значить, я й сам не знаю, але людина без нього не українець…

Коли вас хто спитає:

– Українську мову знаєте?

Кажіть:

– Позаяк я її вчив, значить, знаю…