Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Тінь вітру - Сафон Карлос Руис - Страница 44
— Якщо я ні в чому не помиляюся, — почав він, — Хуліан Каракс прийшов до школи Святого Ґабріеля у 1914 році. Я відразу ж з ним заприятелював, бо ми обидва належали до тих небагатьох учнів, які не були нащадками багатих родин. Діти багатіїв називали нас «вічно голодною бандою». Тим часом кожен з нас мав свою історію. Мені, дякувати батькові, вдалося отримати стипендію: батько двадцять п’ять років працював у цій школі на кухні. Хуліана прийняли завдяки клопотанню пана Алдаї, який відвідував капелюшну крамницю Фортюні — Хуліанового батька. То були, звичайно, інші часи, тоді влада ще була зосереджена в руках небагатьох знатних родин. Той світ зник — рештки його було зметено за часів падіння Республіки. Сподіваюся, то й на краще. Єдине, що залишилося, — імена на фірмових бланках компаній, банків та безлицих консорціумів. Як і інші міста, Барселона має свою історію, й переважно це — історія руїн. Усе те, чим ми й досі пишаємося, — палаци, фабрики, пам’ятники, родові герби — ніщо інше, як рештки згаслої цивілізації.
Дійшовши цього висновку, отець Фернандо зробив урочисту паузу, під час якої, здавалося, чекав, коли «паства» відповість якоюсь латинською цитатою з требника.
— Амінь, превелебний отче. Яка велика правда міститься в цих словах, — промовив Фермін, щоб перервати недоладне мовчання.
— Ви розповідали про перший рік мого батька в школі, — м’яко нагадав я.
Отець Фернандо кивнув.
— Тоді він уже називав себе Караксом, хоча його батьківське прізвище було Фортюні. Спершу хлопці дражнили його за це — переважно ті, хто висміював «вічно голодну банду». Вони також глузували і з мене, бо я був сином кухаря. Ви знаєте, які бувають діти. Хоча Бог наповнює добротою їхні серця, вони повторюють те, що чують удома.
— Маленькі янголята, — втрутився Фермін.
— То що ви пам’ятаєте про мого батька? — не вгавав я.
— Ну, це було так давно... Найкращим другом твого батька на той час був не Хорхе Алдая, а хлопець на ім’я Мікель Молінер. Родина Мікеля була майже такою ж заможною, як і родина Алдаїв, і я наважуся сказати, що Мікель був найексцентричнішим учнем, якого будь-коли бачила ця школа. Директор уважав, що Мікель одержимий дияволом, бо хлопець під час меси цитував Маркса німецькою мовою.
— Чим не ознака одержимості, — погодився Фермін.
— Мікель та Хуліан чудово ладнали. Бувало, ми троє збиралися разом під час обідньої перерви, й Хуліан розповідав нам історії. Іноді він розповідав про свою родину та родину Алдаїв... — Священик, здавалося, якийсь час вагався, та за кілька хвилин продовжив. — Навіть після закінчення школи ми з Мікелем не втратили зв’язку. Тоді Хуліан уже поїхав до Парижа. Знаю, що Мікель за ним сумував. Він часто говорив про нього, пригадуючи таємниці, які йому колись довірив Хуліан... Пізніше, коли я вступив до семінарії, Мікель сказав мені: «Ти перекинувся у стан ворогів». Тоді він, либонь, пожартував, але наші шляхи насправді розійшлися.
— А чи не чули ви, що Мікель одружився із жінкою на ім’я Нурія Монфорт?
— Мікель? Одружився?
— Вас це дивує?
— Не те щоб дивувало, але... Не знаю. Відверто кажучи, я багато років нічого не чув про Мікеля. З початку війни.
— Він ніколи не згадував цього імені — Нурія Монфорт?
— Ні, ніколи. І він не казав, що має на думці одруження, ніколи не згадував, що в нього є наречена... Послухайте, я не впевнений, що можу обговорювати все це з вами. Це особисті речі, які розповідали мені Хуліан та Мікель. І вони сподівалися, що все залишиться між нами.
— Невже ви відмовите синові в єдиній можливості дізнатися про минуле батька?! — вигукнув Фермін.
Отець Фернандо, здавалося, розривався між сумнівами та раптовим бажанням пригадати, відродити в пам’яті ті втрачені дні.
— Справді, минуло вже багато років, гадаю, колишні таємниці вже втратили своє значення... Я досі пам’ятаю той день, коли Хуліан розповів нам, як він познайомився з Алдаями. Відтоді його життя змінилося назавжди, хоча він і не відразу це збагнув...
...Якось увечері у жовтні 1914, року, напроти крамниці капелюхів Фортюні, що на вулиці Св. Антоніо, пригальмувала якась дивина, що її багато хто взяв за привид на колесах. З автомобіля випливла велична та самовпевнена персона. Це був пан Рікардо Алдая — на той час один з найбагатших людей не лише в Барселоні, але й у цілій Іспанії. До його текстильної імперії належали промислові цитаделі та торговельні колонії вздовж усіх річок Каталонії. У правиці пана Алдаї зосереджувалися віжки управління банками та нерухомістю у половині провінції, а ліва рука його володіла важелями впливу на провінційну раду, мерію, різноманітні відомства, церковні парафії та портову митну службу.
Того вечора чоловікові з розкішними вусами та королівськими бакенбардами, якого боялися всі в окрузі, знадобився капелюх. Він увійшов до крамниці пана Антоні Фортюні та, швидко окинувши оком усе приміщення, звернув увагу на капелюшника й на його помічника, юного Хуліана. Гість промовив:
— Мені сказали, що, незважаючи на непоказний вигляд вашої крамниці, найкращі капелюхи в Барселоні роблять саме тут. Осінь, безперечно, похмура, тож мені знадобляться шість циліндрів, дюжина котелків, кілька мисливських капелюхів та щось пристойне для появи в мадридському кортесі[39]. Ви записуєте? Чи ви гадаєте, що я буду повторювати?
Це стало початком великої прибуткової справи: капелюшник із сином подвоїли зусилля, щоб виконати замовлення пана Рікардо Алдаї. Хуліан, який читав газети, добре знав суспільне становище Алдаї, тож розумів, що не може підвести батька у вирішальний момент його кар’єри. Відтоді як нога магната переступила поріг крамниці, капелюшник мало не літав від радощів. Алдая пообіцяв йому, що порекомендує його крамницю всім своїм друзям, — якщо, звичайно, виконання замовлень задовольнить багатія. Це означало, що капелюшна крамниця Фортюні з поважного, але скромного підприємства перетвориться на надзвичайно успішний бізнес. Подумати лишень: вироби Фортюні вкриватимуть голови членів парламенту, мерів, кардиналів та міністрів!
Той тиждень, здавалося, пролетів, як уві сні. Хуліан не ходив до школи, а працював на заднику крамниці по вісімнадцять-двадцять годин щодоби. Його батько, виснажений власним ентузіазмом, повсякчас обіймав його й навіть цілував, сам не усвідомлюючи, що робить. Фортюні зайшов іще далі: вперше за чотирнадцять років він подарував своїй дружині Софі сукню та пару нових черевиків. Капелюшника важко було впізнати. У неділю він не пішов до церкви, а того ж вечора, сяючи від гордощів, укотре обійняв Хуліана і сказав зі сльозами на очах:
— Дідусь би нами пишався!
У мистецтві створення капелюхів, яке нині занепадає, один з найскладніших процесів — як з технічного, так і з політичного боку, — це правильно зняти мірки. Пан Рікардо Алдая мав череп, який (згідно із класифікацією Хуліана) мав форму нерівної дині. Як тільки Фортюні побачив голову багатія, то збагнув, із якими труднощами зіткнувся. І того ж вечора, коли Хуліан сказав, що вона (голова) за рельєфом нагадала йому певні піки гір Монсеррат, Фортюні не міг із ним не погодитися.
— Вибач, тату, — сказав Хуліан, — але ж ти знаєш: коли йдеться про вимірювання, я роблю це краще за тебе, бо ти починаєш нервувати. Дозволь мені це зробити.
Капелюшник охоче погодився, й наступного дня, коли Алдая приїхав своїм «мерседес-бенцом», Хуліан привітав його та провів до майстерні. Коли Алдая зрозумів, що вимірювання робитиме чотирнадцятирічний хлопчак, він оскаженів.
— Що коїться? Дитина? Це жарт? Ви водите мене за носа?
Хуліан, який хоч і усвідомлював соціальний статус клієнта, але анітрохи не лякався, відповів:
— Пане, не знаю, що там із вашим носом, але я його чіпати не збираюся. А ось те, що ви називаєте головою, нагадує мені арену для бою биків, і якщо ми не поквапимось зробити для неї кілька капелюхів, її прийматимуть за рельєфну мапу Барселони.
39
Кортес — назва парламенту в Іспанії. (Прим. перекл.)
- Предыдущая
- 44/107
- Следующая