Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Тінь вітру - Сафон Карлос Руис - Страница 41
— Я був сьогодні в цієї жінки вдома, — пробурмотів я.
Фермінї спантеличено глянув на мене.
— У Нурії Монфорт? Я починаю думати, що помилявся щодо тебе, Даніелю. Ти став справжнім гульвісою.
— Це не те, що ти думаєш, Ферміне.
— Тоді це твоя втрата. Я у твоєму віці був як мюзик-хол «Ель-Моліно»: вранці одна вистава, пообідь друга, вночі третя.
Я дивився на цього маленького, виснаженого, кістлявого чоловічка з великим носом та жовтою шкірою — і усвідомлював, що він стає моїм найкращим другом.
— Ферміне, можна тобі щось розповісти? Це не йде мені з голови вже кілька днів.
— Звичайно. Будь-що. Тим паче якщо це стосується тієї апетитної лялечки.
Удруге за останні години я почав розповідати історію Хуліана Каракса й таємницю його смерті. Фермін дуже уважно слухав, занотовуючи щось у записнику й перериваючи мене то тут, то там, щоб з’ясувати подробиці, доречність яких вислизнула з-під моєї уваги. Я прислухався до себе й почав розуміти, що білих плям у цій історії забагато — більше, ніж я думав. Я намагався збагнути, чому Нурія Монфорт брехала мені. Який у цьому був сенс? Чому вона вже багато років забирає пошту, адресовану адвокатській конторі, яка не існує? Я й сам не помітив, як висловив свої сумніви вголос.
— Невідомо, чому ця жінка збрехала тобі, — сказав Фермій. — Але якщо вона бреше сьогодні, вона могла робити це й раніше.
Я зітхнув, цілковито розгублений.
— Що ти порадиш, Ферміне?
Фермін Ромеро де Торрес зітхнув та знову натягнув на обличчя маску Сократа.
— Я скажу тобі, що слід робити. Цієї неділі, якщо ти не заперечуєш, ми завітаємо до школи Святого Ґабріеля — начебто випадково — і порозпитуємо про походження цієї дружби між Караксом і тим хлопчиком, багатієм...
— Алдаєю.
— Я непогано ладнаю зі священиками, незважаючи на те, що вигляд у мене немов у шахраюватого ченця. Я трохи до них попідлещуюся — і вони ладні будуть їсти з моїх рук, ось побачиш.
— Ти певен?
— На всі сто! Гарантую, ця компанія заспіває, як хлоп’ячий хор Монсеррату.
23
Суботу я провів немов у трансі, прив’язаний до прилавку книгарні чарами надії — надії побачити, як у двері входить Беа. Щоразу, коли дзвонив телефон, я кидався підіймати слухавку, вихоплюючи її з рук батька або Ферміна. Минуло півдня, й після двадцяти дзвінків від клієнтів мені почало здаватися, що світ і моє мізерне існування у ньому наближаються до кінця. Батько поїхав на проспект Св. Жервазіо оцінити колекцію, а Фермін скористався з цієї нагоди, щоб прочитати мені ще одну зі своїх авторитетних лекцій про таємниці кохання.
— Заспокойся, інакше наживеш грижу, — порадив Фермін. — Залицяння схоже на танго: красиво, але користі жодної. Ти чоловік, тож маєш узяти ініціативу на себе.
Говорити так було жорстокістю з його боку.
— Ініціативу? Я?
— А чого ти чекаєш? Народився чоловіком — і плати за це.
— Але ж Беа натякала, що прийде до мене...
— Ти не розумієш жінок, Даніелю. Можу побитися об заклад на свою різдвяну премію, що ця малеча зараз сидить у своєму будинку, мляво дивиться у вікно, немов ота Дама з камеліями, та чекає, коли ж ти прийдеш, щоб урятувати її від батька-ідіота й затягти нарешті у невпинну коловерть пристрасті й гріха.
— Ти певен?!
— На всі сто!
— А якщо вона більше не хоче мене бачити?
— Послухай, Даніелю. Жінки — за дивовижними винятками на кшталт вашої сусідки Мерседітас — розумніші за нас. Вони принаймні чесні із собою щодо своїх бажань. Інше питання, чи зізнаються вони в тих своїх бажаннях тобі чи будь-кому взагалі. Ти зіткнувся з вічною загадкою природи, Даніелю. Жінки — наче код, який не піддається розшифруванню. Якщо ти даси їй час на роздуми — ти програв. Пам’ятай: гаряче серце, холодний розум. Кодекс звабника.
Фермін уже збирався був перейти до деталей техніки мистецтва зваблювання, коли пролунав дверний дзвоник і ввійшов мій друг Томас Агілар. Моє серце зупинилося. Провидіння відмовляло мені в зустрічі з Беа, натомість воно посилало її брата.
«Вісник сумної долі», — подумав я. І справді — вигляд у Томаса був похмурий і якийсь пригнічений.
— Що за похоронне обличчя, пане Томасе? — зауважив Фермін. — Сподіваюся, вип’єте трохи кави?
— Я б не відмовився, — відповів Томас стримано, як зазвичай.
Фермін подав йому філіжанку варива, яке тримав у термосі. Вариво підозріло пахло вишнею.
— Щось сталося? — спитав я.
Томас знизав плечима.
— Нічого нового. У мого батька вкотре поганий день, тож я вирішив дати драла з дому й ковтнути свіжого повітря.
Я аж вдавився.
— З чого б це?
— Хтозна. Минулої ночі Беа повернулася додому запізно. Батько чекав на неї, трохи занепокоєний, як звичайно. Вона відмовилася сказати, де і з ким була, і батько оскаженів. Він кричав та лаявся до четвертої ранку, називав її різними словами, з яких «шльондра» — то ще найпристойніше. Він заприсягнувся, що відішле її до монастиря. Сказав, якщо вона принесе у спідниці, він викине її на вулицю під три чорти.
Фермін із тривогою поглянув на мене. Холодні краплини поту стікали в мене по спині.
— Сьогодні зранку, — вів далі Томас, — Беа замкнулася в себе нагорі, вона цілий день не виходить. Батько читав у їдальні газету, а потім увімкнув радіо на повну гучність. Давали оперету, «Луїзу Фернанду». Під час антракту я й утік, бо вже божеволів.
— Ну, напевно, твоя сестра була зі своїм нареченим, ти так не вважаєш? — піддражнив його Фермін. — Це ж цілком природно.
Я штовхнув Ферміна під прилавком, але він з котячою спритністю відхилився.
— Її наречений у війську, — відповів Томас. — Він приїде у відпустку лише за два тижні. Крім того, коли вона гуляє з ним, то приходить додому щонайпізніше о восьмій.
— І ти справді й гадки не маєш, де і з ким вона була?
— Він уже сказав, що не має, Ферміне, — втрутився я, сподіваючись змінити тему.
— А твій батько? — наполягав Фермін, який відверто розважався розмовою.
— Теж не знає. Але він заприсягнувся, що дізнається, а потім переб’є цьому нещасному ноги та розтовче пику.
Я відчув, що смертельно зблід. Фермін, не питаючи, подав філіжанку свого варива й мені. Я випив одним ковтком, хоча на смак напій нагадував теплувате дизельне паливо. Томас подивився на мене похмурим поглядом, у якому читалося нерозуміння, але нічого не сказав.
— Чуєте, як бурчить у моєму шлунку? — раптом запитав Фермін. — Немов барабанний дріб перед сальто-мортале.
— Ні.
— Здається, я зголоднів... Не заперечуєте, якщо я збігаю до булочної по булочки з корицею? Не кажу вже про нову продавщицю; яка щойно приїхала з Реуса: така апетитна, що її саму хочеться з’їсти! Звати Марія Віртудес[37], але ім’я — це одне, а сутність — зовсім інше... Тож я залишаю вас удвох, гаразд?
Фермін миттю зник, і ми з Томасом залишилися наодинці, огорнуті тишею, важкою, як швейцарський франк. За кілька хвилин я не витримав.
— Томасе, — почав я, — минулої ночі твоя сестра була зі мною.
Він витріщився на мене, навіть не моргаючи. Я важко ковтнув.
— Скажи що-небудь, — попросив я.
— Ти несповна розуму.
Минула хвилина, з вулиці лунали приглушені звуки. Томас тримав свій напій, якого навіть не скуштував.
— Між вами щось серйозне? — спитав він.
— Це було наше перше побачення.
— Це не відповідь.
— Ти заперечуєш?
Він знизав плечима.
— Краще тобі усвідомлювати свої вчинки, Даніелю. Ти більше з нею не зустрічатимешся, якщо я тебе просто попрошу про це?
— Так, — збрехав я. — Але не проси.
Томас опустив очі.
— Ти не знаєш Беа, — пробурмотів він.
Я нічого не відповів.
Ми стояли ще кілька хвилин, не кажучи ані слова, дивилися крізь скло на сірі фігури, які вивчали вітрину крамниці, і подумки благали, щоб хоч одна з них увійшла й урятувала нас від цієї огидної тиші.
37
Virtud (ісп.) — цнота, доброчесність. (Прим. перекл.)
- Предыдущая
- 41/107
- Следующая