Зворотний бік темряви - Корний Дара - Страница 16

– А з цим що буде?

Стрибог мить думав, чи відповідати, і неохоче кинув:

– Ну, кінець завжди однаковий – повне зникнення.

– Круто відповів, таточку. Вислизнув. Добре, не парся, не стану втикатися, здогадаюсь сама, – сказала Мальва.

І вкусила себе за язик, чекаючи нападу кашлю та нудоти. Дивно, але нічого не відбувалося, і жодне слово не застрягло в горлянці, не запекло та не замлоїло.

Стрибог прочитав це в неї на обличчі.

– Так. Це стовідсотково твоя територія, Мальво. Тут можеш розмовляти як завгодно і робити що заманеться. Ніхто не зможе тебе тут зчитувати чи карати. Морова засторога щодо мови залишається за порогом цього помешкання. Тут ти головна.

– Стрьомно, прикинь, – ще раз повторила Мальва заборонене слово і задоволено сама собі посміхнулася. – Ну це вже хоч щось. По ходу круто, ніщяк!

Мальва відхилила вбік білосніжну штору, що прикривала досить величеньке вікно. Здивовано хмикнула, бо там за вікном було сіре ніщо.

– Ось тобі й мальовничі краєвиди! То капєц! – Розчаровано зітхнула.

– Е, ні! Не все так просто. Подумай про щось особисте, приємне для тебе. Зосередься на вікні й тільки на ньому, перенеси ту картинку в рамку вікна, – порадив тихо Стрибог.

Мальва згадала бабусин Поліський ліс. І літо, і красеня дуба, і простору галявину з чорницями. Втулила то все у рамку вікна… Мить – і за вікном з’явився знайомий з дитинства краєвид. Здається, що вона навіть чула щебетання пташок у лісі й шелест листя на осиці, бо день вона намріяла безвітряний, сонячний, теплий. Сонця вона з вікна не бачила, ілюзія була неповна, хоча його проміння ніжно пестило траву та листя дерев.

– Гарно, – похвалив Стрибог.

Мальва задивилася на батька. Він і досі не став стовідсотково темним, він зараз тут і тепер був щирим. Не мав потреби таїтися, критися. Очевидно, в її кімнаті, поруч з нею, він міг бути тим, ким не наважувався ставати біля власного батька. Можливо, Остап має слушність і не все ще втрачене у нього з Птахою, бо він також любить сонячну днину, зелену галявину, спів пташок та шелест листя. Не переконує ж її замість дерев за вікном поставити пустелю. Цікаво, що у нього за вікном? А може, й хто?

– Картинку в рамі можна змінювати, як заманеться. А на ніч, щоб заснути, просто заштор вікно.

Мальва торкнулася рукою до шибки вікна. Нічого оригінального. Звичайне скло. Постукала пальцем – нічого не змінилося. Здавалося, що вона дивиться через чисто вимиту шибу на пейзаж.

– А якщо його відчинити? То що буде?

– Нічого. Воно не відчиняється. Маленькі кришталики в шибі сприймають твої фантазійні мрії та відтворюють ці малюнки. То як, е-е-е, то як у світі Єдиного Бога телевізор. Тільки транслятор не антена, а ти. Ти – це і є антена. Ти можеш навіть нафантазувати запах квітів та аромат моря, і тобі ці запахи вчуватимуться, коли дивитимешся на картинку, але воно несправжнє – магія, ілюзія.

– Як картина на стіні? – перепитала Мальва. Не зайдеш у неї і не вийдеш.

– Ну, майже так. Тільки картина пахне здебільшого лишень фарбами. А твоя – досконаліша, пахнутиме тим, чим ти захочеш.

Стрибог перевів погляд на шафу.

– Там знайдеш одяг, взуття, постіль, подушку, тобто все для нормального життя. Коли чогось не вистачатиме, лишень побажай у проклятого, і воно в тебе миттєво з’явиться. І, будь ласка, дочко, обов’язково перевдягнися. А то отримаєш прочухана завтра. Сьогодні тебе вже не турбуватимуть. Із завтрашнього дня у тебе почнуться заняття. Маєш бути вранці внизу до сніданку – вбрана та причепурена. До сніданку, як і до обіду та вечері, у нас скликає дзвін. Почула його – поспішаєш у трапезну. Де трапезна – тобі твій служка покаже. Твої заняття з вівторка по суботу. Неділя – вихідний. Понеділок у нас називають Чорнопонеділком. Це Чорнобогів день. Чорнобог отримав свою могутність від батька у цей день, коли творець розділив світло та темряву. Усі темні безсмертні в той день віддають ритуальну шану Чорнобогу: молитву та пожертву нашому заступнику та покровителю. Ти поки що вільна від цієї процедури, допоки не будеш готова. Тепер відпочивай.

– Добре. А той, трапезна не в залі центральній хіба?

– Ні. Це зала сьогодні тимчасово стала трапезною, бо ти до нас прибула, особлива наша гостя, майбутня темна безсмертна.

Натяк про майбутню темну безсмертну Мальва пропустила повз вуха:

– Ага. Тобто сідати завтра за стіл до сніданку я зможу де захочу?

– Ні! Порядок незмінний. Сидітимеш там, де сиділа. І прохання – не дратуй Повелителя, бо ще не таке від нього отримаєш у подарунок. Він любить порядок і безжально карає тих, хто його порушує.

– Е, батьку, – вона чи не вперше так його назвала, однак це вийшло навіть природно, – а не можна той, поснідати тут?

Стрибог заперечливо похитав головою.

– Ну, тоді сісти деінде, подалі від… Від нього, від Мора.

Стрибог невесело посміхнувся:

– Морок – твій Учитель і твій дідусь. Він нічого поганого тобі не бажає. До того ж завжди поруч я.

«Авжеж – ТИ, – подумала Мальва. – Безвольний йолоп. Хе, добре, що хоч у цій кімнаті ніхто не старатиметься влізти мені в душу. От же ж, світ, кушмар!!!»

Стрибог тим часом продовжував:

– Що ж, я піду, дитино моя! Хай береже тебе Сварог, серденько, та Чорнобога-сина всевидюче око.

Стрибог склав руки на грудях перед собою навхрест та вклонився Мальві. Вона відповіла схожим жестом. Стрибог вийшов із кімнати. Мальва якуcь мить дослухалася, як коридором ледь чутно віддаляються його кроки.

Озирнулася на стіл. Книга в чорній оправі. Ні, вона не читатиме зараз, може, потім, колись. Здавалося, що тільки-но торкнеться її, як знову станеться якесь паскудство. Паскудства на сьогодні й так забагато. Хоча, знала, мусить ту книгу таки почитати. Бо… Хай йому грець, отим правилам. Кругом одне і те ж, у всіх світах: правила, закони, вимоги… Як там Птаха колись казала: «Перебуваючи в чужому світі треба бути обережним. Намагатися грати за його правилами». Авжеж, особливо, коли ти впіймана здобич. Трохи дивувалася власному спокою. Бо мала б, напевне, божевільно закипати від одного усвідомлення того, що її тут насильно утримують. Звісно, невдоволення є, але й тільки. Вона мусить, вона просто мусить предобре вивчити цей світ, бо це почасти, як би від того не віднєкувалася, і її світ також. Можливо, коли вона добре його вивчить, то врешті зрозуміє, як із нього вибратися.

Поселення чи Оселище Відтіні. Світ батька Стрибога, світ діда Морока… І жодної жінки у тому колі немає з рідних по крові. Мати Стрибога, її рідна бабуся, хто вона? Також зі смертних? Очевидно, що так. Треба буде запитати батька.

Батько. Теж мені, батько. Але сьогодні вперше назвала його так уголос. Звісно, до того, щоб стати татом, йому ще рости та рости, а може, це ніколи й не трапиться. А от батько… Не таке претензійне, і тому язик легко провернув те слово.

Провела рукою по красиво вирізьбленій спинці ліжка. Якийсь рослинний орнамент – листочки, завиточки. Зазирнула в шафу, й очі відразу натрапили на старанно вивішені на дерев’яних плечиках довгі льолі. Різнобарвні суконки, але всі одного крою та фасону. Рукави предовгі, комірець аж під шию. Манжети рукавів, комірець та поділ суконки вишиті чорними та майже однаковими візерунками. Хитромудрий малюнок нагадував Мальві узори на одязі Птахи та всіх смертних і безсмертних у Яровороті. У світі темних вишивка, здається, була певною відзнакою, бо мали її на своєму одязі тільки Стрибог, Мор та ще дехто з темних безсмертних. Поки що вона ще не запам’ятала добре, як кого звати і хто за що тут відповідає. Треба буде як слід вивчити ті символи, що на вишивці і на дверях сусідів також: якщо воно не знадобиться, то вже точно не зашкодить. Ще раз оглянула суконки. Про всяк випадок понишпорила у шафі в пошуках чогось більш оригінального. Знайшла на верхній полиці декілька нічних сорочок. Звичайних – білих. Без вишивок, просто мішкоподібні балахони. Зневажливо цмокнула язиком. Вона такого не носила ніколи та й у такому не спала ніколи. І ось маєш – доведеться звикати…