Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 84

— А-а, — сказав Говард, зиркнувши на вбрану в білу футболку Суквіндер та її руки, а тоді перевів погляд на Ґаю, яка мала просто розкішний вигляд, як він того й сподівався.

— На той тиждень я вдягну чорну, — сказала Суквіндер, не дивлячись Говардові в очі.

— Добре, — погодився він і поплескав Ґаю трохи нижче пояса, скеровуючи їх обидвох до кав’ярні. — Приготувалися! — гукнув він усім. — Увага… Морін, прошу відчинити двері!

За дверима на тротуарі вже зібралася чималенька юрба відвідувачів. На вивісці знадвору було написано: «Мідний чайник». «Сьогодні відкриття — перша кава безплатно!»

Протягом наступних годин Ендрю взагалі не бачив Ґаю. Говард завалив його роботою: він мав бігати стрімкими сходами, тягаючи з погреба молоко і фруктові соки, а також мити шваброю підлогу невеличкої кухоньки в самому кінці кав’ярні. Обідня перерва в нього була раніше за решту офіціанток. Другий раз він її побачив, коли Говард звелів йому прийти до прилавка кав’ярні, і вони розминулися на відстані якихось пару сантиметрів, — Ґая прямувала в інший бік, до підсобного приміщення.

— Море народу, містере Прайс! — вигукнув Говард, що був у дуже доброму гуморі. — Накинь-но чистий фартух і витри пару он тих столиків, поки Ґая обідає!

Майлз і Саманта Моллісони вмостилися з двома доньками і Шерлі за столиком біля вікна.

— Здається, все йде чудово, так? — роззирнулася довкола Шерлі. — Але що це в дідька на тій малій Джаванді під платтям?

— Бинти? — припустив, примружившись, Майлз.

— Привіт, Суквіндер! — гукнула Лексі, що знала її ще з початкової школи.

— Не кричи, дорогенька, — дорікнула Шерлі онучці.

Саманта наїжачилась.

З-за прилавка вигулькнула Морін у коротенькій сукні й мереживному фартушку, і Шерлі мало не захлинулася кавою.

— О мамо рідна! — прошепотіла вона, коли Морін із сяючою посмішкою рушила до них.

Саманта подумала, що Морін і справді мала комічний вигляд, особливо поруч із парою шістнадцятирічних дівчаток в однакових платтячках. Вона не збиралася тішити Шерлі своєю підтримкою. Демонстративно відвернувшись убік, задивилася на хлопця, що витирав неподалік столи. Він був худорлявий, але на диво широкоплечий. Вона бачила, як рухаються під просторою футболкою його м’язи. Неймовірно, що великий жирний зад Майлза теж колись був такий зграбненький і пружний. Хлопець обернувся, і вона побачила його прищі.

— Дуже навіть непогано, правда? — квакнула Морін до Майлза. — Цілий день яблуку ніде впасти.

— Отож, дівчата, — звернувся Майлз до своєї сім’ї, — що замовимо, щоб підкинути дідові грошенят?

Саманта без особливого ентузіазму замовила миску супу, а Говард і далі ходив туди-сюди перевальцем, зустрічаючи клієнтів і перевіряючи, як поповнюється каса.

— Шалений успіх, — сказав він Майлзові, підходячи до них і вмощуючись за столом. — Як тобі наша кав’яренька, Сaмо? Ти ж не була ще тут? Як тобі розписи? А порцеляна подобається?

— Ммм… — похвалила Саманта. — Гарно.

— Я думав відсвяткувати тут свій шістдесят п’ятий день народження, — мовив Говард, несвідомо чухаючи те місце на череві, яке ще не вилікували мазі Парміндер, — але тут замало місця. Мабуть, зупинимось на парафіяльній залі.

— А коли це, дідусю? — пропищала Лексі. — Можна мені прийти?

— Двадцять дев’ятого, а тобі скільки зараз… шістнадцять? Звичайно, можна, — радісно погодився Говард.

— Двадцять дев’ятого? — спитала Саманта. — Ой, але ж…

Шерлі грізно зиркнула на неї.

— Говард виношував цей план місяцями. Ми вже давно про це говорили.

— …саме того вечора у Ліббі концерт, — сказала Саманта.

— Шкільний? — поцікавився Говард.

— Ні, — відповіла Ліббі. — Мама дістала квитки на мій улюблений гурт. Це в Лондоні.

— І я їду з нею, — сказала Саманта. — Їй не можна самій.

— Мама Гарієт казала, що може…

— З тобою поїду я, Ліббі, якщо ти хочеш до Лондона.

— Двадцять дев’ятого? — спитав Майлз, пильно дивлячись на Саманту. — Наступного дня після виборів?

Саманта випустила іронічний смішок, який вона взагалі-то припасла для Морін.

— Це ж місцева рада, Майлзе. Ти ж не плануєш там проводити прес-конференції.

— Що ж, нам тебе бракуватиме, Само, — мовив Говард і звівся на ноги, спираючись на спинку її крісла. — Ну, я пішов… гаразд, Ендрю, тут уже досить… піди глянь, чи треба щось принести з погреба.

Ендрю мусив чекати біля прилавка, поки люди заходили й виходили з убиральні. Морін подавала Суквіндер тарілки з сендвічами.

— Як там твоя мати? — зненацька запитала вона, ніби ця думка щойно стрілила їй у голову.

— Добре, — відповіла, почервонівши, Суквіндер.

— Не дуже засмучена через ту гидоту на сайті?

— Та ні, — промимрила Суквіндер, і їй на очі накотилися сльози.

Ендрю вийшов на вогке подвір’я, де ставало вже доволі тепло й сонячно. Він сподівався, що Ґая теж зараз дихає там свіжим повітрям, але вона, мабуть, пішла в підсобку. Він розчаровано запалив цигарку. Ледве встиг затягтися, як із кав’ярні вийшла Ґая з баночкою спрайту.

— Привіт, — сказав Ендрю, і в роті йому пересохло.

— Привіт, — відповіла вона. А по хвилі: — Слухай, чого цей твій гівняний дружок так дістає Суквіндер? Щось особисте чи він расист?

— Він не расист, — відповів Ендрю і вийняв з рота цигарку, намагаючись приховати тремтіння рук, але не знав, що казати далі. Сонце, яке відбивалося від контейнерів, припікало його спітнілу спину. Її така близька присутність у цій обтягнутій чорній сукні була просто запаморочлива, особливо тепер, коли він уже знав, що було під нею. Він зробив ще одну затяжку, не пам’ятаючи, чи почувався колись таким захопленим і сповненим енергії.

— Але що вона йому зробила?

Вигин її стегон аж до вузенької талії; досконалість мигдалеподібних очей, які дивилися на нього поверх баночки спрайту. Ендрю хотів сказати:

«Нічого, просто він — падло, я його приб’ю, якщо дозволиш торкнутися до тебе…»

У дворі з’явилася Суквіндер, мружачись від сонця. Їй було незручно й парко у Ґаїній футболці.

— Він тебе кличе, — сказала вона Ґаї.

— Почекає,— холодно відрізала Ґая. — Я ще не допила. Мала тільки сорок хвилин перерви.

Ендрю й Суквіндер дивилися, як Ґая неспішно потягує свій напій, захоплені її гонором і вродою.

— Та стара сука щось гавкала про твою маму? — спитала Ґая в Суквіндер.

Суквіндер кивнула.

— Мені здається, що це його дружбан, — сказала вона, знову глянувши на Ендрю, і її наголос на слові його видався йому страшенно еротичним, хоч вона й промовила це зневажливо, — виклав на сайті те повідомлення про твою маму.

— Не може бути, — відповів Ендрю, і голос його ледь помітно затремтів. — Той, хто це зробив, написав і про мого старого. Пару тижнів тому.

— Що? — перепитала Ґая. — Той самий запостив і про твого тата?

Він кивнув, тішачись, що викликав у неї таке зацікавлення.

— Щось про крадіжку, так? — відважилася спитати Суквіндер.

— Ага, — відповів Ендрю. — І вчора його за це звільнили. Отже, її мама, — він майже не кліпав, дивлячись у сліпучі Ґаїні очі, — не єдина, хто постраждав.

— Ні фіга собі, — мовила Ґая, перевернула баночку і викинула її в контейнер. — Тут усі явно хворі на голову.

IV

Повідомлення про Парміндер, яке з’явилося на сайті ради, перетворило нав’язливі страхи Коліна Вола на справжній кошмар. Він міг лише здогадуватись, звідки Моллісони черпають інформацію, але якщо вони знають таке про Парміндер…

— Заради Бога, Коліне! — казала йому Тесса. — Це просто злі язики! Нічого там немає!

Але Колін не йняв їй віри. Він за своєю природою був схильний припускати, що інші люди теж мають свої моторошні таємниці, які доводять їх до сказу. Він не знаходив розради навіть у тому, що всі ті біди і нещастя, яких він так боявся більшу половину свого дорослого життя, так ніколи й не матеріалізувалися, бо за теорією ймовірності бодай одна з тих бід мала колись та й справдитися.