Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 82

Боже світло сяє у кожній душі.

Вона сказала, що Кристал дурепа, маючи на увазі, що та з низів. Баррі такого ніколи б не сказав. Їй було соромно.)

— … коли ще жила прабабуся, яка трохи допомагала виховувати малого, але…

— Вона померла, — втрутилася Парміндер, намагаючись випередити інших. — Емфізема й інсульт.

— Так, — підтвердила Кей, не відриваючись від нотаток. — Отож повертаємося до Террі, яка й сама зростала без батьків. А вона колись відвідувала курси материнства?

— Ми проводимо такі курси, але вона ніколи не була в належному стані, щоб бути на них присутньою, — сказала вихователька з ясел.

— Якби вона захотіла на них записатися і, власне, відвідувала б їх, це був би величезний крок уперед, — сказала Кей.

— Якщо нас закриють, — зітхнула Ніна з клініки «Белчепел», звертаючись до Парміндер, — то, мабуть, по метадон їй доведеться приходити до вас.

— Боюсь, вона цього не робитиме, — сказала Кей, перш ніж Парміндер встигла щось відповісти.

— Що ви маєте на увазі? — сердито спитала Парміндер.

Усі жінки глянули на неї.

— Ну, просто, їздити кудись автобусами і записуватись на прийом до лікаря — це не для Террі, — відповіла Кей. — А до «Белчепела» їй лише кілька хвилин пішки.

— О… — напружено мовила Парміндер. — Так. Справді. Так, мабуть, ви маєте рацію.

(Вона подумала, що Кей натякала на скаргу про смерть Кетрін Відон і на те, що Террі Відон, на її думку, не довірятиме Парміндер. «Зосередься і слухай, що вони кажуть. Та що ж це з тобою?»)

— Отже, що ми маємо… — почала керівничка, заглядаючи в нотатки. — Недбала материнська опіка з рідкісними моментами адекватного догляду. — Вона зітхнула, скоріше роздратовано, ніж сумно. — Кризовий стан минувся… вона перестала вживати наркотики… Роббі знову в яслах, де ми можемо за ним належним чином наглядати… його безпеці наразі нічого не загрожує. Проте, як запропонувала Кей, ми залишаємо його в групі ризику… Думаю, що нам з вами треба обов’язково зібратися ще раз тижнів за чотири…

Минуло ще хвилин із сорок, перш ніж зустріч закінчилася. Кей провела Парміндер до парковки.

— Дуже гарно з вашого боку, що ви з’явилися особисто: більшість лікарів просто надсилають нам звіт.

— У мене був вільний ранок, — мовила Парміндер. Вона просто хотіла пояснити свій прихід тим, що не любила сидіти вдома на самоті, нічого не роблячи, але Кей, здається, подумала, що Парміндер напрошується на ще більшу похвалу, і не забарилася з нею.

Довівши Парміндер до машини, Кей сказала:

— Ви член ради, правда ж? Чи передав вам Колін мою інформацію про «Белчепел»?

— Так, передав, — відповіла Парміндер. — Було б добре нам з вами колись про це поговорити. Питання про наркоклініку включено до порядку денного наступного засідання.

І вже коли Кей дала їй свій номер телефону і попрощалася, ще раз подякувавши, Парміндер знову замислилася про Баррі, про Привида і про Моллісонів. Вона саме проїжджала Поля, коли простенька думка, яку вона намагалася відкинути, поховати, забути, нарешті прослизнула повз її оборонні редути.

Мабуть, я таки кохала його.

III

Ендрю промучився не одну годину, обмірковуючи, що одягнути першого дня роботи у «Мідному чайнику». Нарешті вибрав і повісив одяг на спинку крісла у спальні. Величенький гнійний пухирець на лівій щоці вирішив перетворитися на повноцінний прищ саме сьогодні, тож Ендрю, щоб якось його приховати, ризикнув поцупити з шухляди туалетного столика Рут її косметичний грим.

Цього п’ятничного вечора, накриваючи на стіл у кухні, він уявляв, як побачить Ґаю і проведе поруч із нею сім неймовірних годин, що мали настати вже зовсім скоро, — аж тут повернувся з роботи батько. Він був пригнічений і розгублений — таким Ендрю ще ніколи його не бачив.

— Де мама?

Рут метушливо вибігла з комірчини.

— Привіт, Сай-Паю! Як… що сталося?

— Мене скоротили.

Рут нажахано затулила руками обличчя, але наступної миті кинулася до чоловіка, обійняла його за шию і пригорнула до себе.

— Чому? — прошепотіла вона.

— Через повідомлення, — відповів Саймон. — На тому блядському сайті. І Джима з Томмі теж погнали. Сказали, або погоджуйтесь на скорочення штату, або ми вас звільнимо без жодних компенсацій. Така от хріновина. Ще гірше, ніж вони зробили з Браяном Грантом.

Ендрю закляк на місці. Здавалося, ніби він ось-ось закам’яніє й перетвориться на статую провини.

— Бля… — вилаявся Саймон в плече Рут.

— Знайдеш щось інше, — прошепотіла вона.

— Тільки не тут, — зітхнув Саймон.

Він сів у крісло в кухні, так і не знявши плаща. Сидів і тупо роззирався по кімнаті — очевидно, надто приголомшений, щоб говорити. Рут метушилася довкола нього зі сльозами на очах, розгублена і знічена. Ендрю втішився, помітивши в застиглому погляді Саймона натяк на його типову надмірну афектацію й театральність. Від цього він відчув себе не таким винним. Він і далі накривав на стіл, не зронивши й слова.

Під час вечері за столом було тихіше, ніж звичайно. Пол, дізнавшись про сімейні новини, сидів наляканий, йому здавалося, що батько зараз звинуватить його у всіх бідах. Спершу Саймон поводився, як християнський мученик, поранений, але сповнений гідності перед лицем невиправданих гонінь. Але потім:

— Я заплачу тому, хто скрутить шию цьому уйобкові, — гаркнув він, ковтаючи яблучний пиріг. Усі зрозуміли, що він мав на увазі Говарда Моллісона.

— Знаєш, на сайті ради з’явилося ще одне повідомлення… — мовила, затамувавши подих, Рут. — Не тільки тобі дісталося, Саю. Мені сказала Шер…. одна моя співробітниця. Той самий автор… «Привид Баррі Фербразера»… понаписував жахливі речі про доктора Джаванду. Говард і Шерлі найняли людину, щоб перевірити безпеку сайту, і виявилось, що той, хто це робить, заходив на сайт, використовуючи логін і пароль Баррі Фербразера. Тому, задля безпеки, вони забрали це все з… бази даних, чи як там воно…

— І що, це поверне мені мою йобану роботу?

Рут на кілька хвилин замовкла.

Ендрю неабияк стурбувало почуте. Його налякало, що почали розшукувати, хто може ховатися під іменем «Привид_Баррі_Фербразера», і те, що хтось повторив його авантюру.

Хто ще, крім Жирка, міг використати логін і пароль Баррі Фербразера? Тільки чого б це Жиркові нападати на доктора Джаванду? Може, таким чином він хотів познущатися із Суквіндер? Ендрю це все дуже не подобалось…

— Що з тобою? — гаркнув Саймон з іншого кінця столу.

— Нічого, — промимрив Ендрю і почав відбріхуватись: — просто я в шоці, знаєш… твоя робота…

— О, ти просто в шоці, справді? — крикнув Саймон, а Пол випустив з руки ложку і захляпався морозивом. («Полінко, малий гомику, ану підітрися!») Ласкаво прошу у реальний світ, прищавий! — люто зиркнув на Ендрю Саймон. — Скрізь є засранці, які аж зі шкури пнуться, щоб тебе опустити! Тож тепер ти, — він показав пальцем на старшого сина, — мусиш накопати купу бруду на Моллісона, інакше можеш завтра не приходити додому!

— Са…

Саймон відсунув стілець від столу, кинув ложку так, що вона з брязкотом вдарилася об підлогу, і вийшов з кімнати, грюкнувши дверима. Ендрю знав, що це неминуче станеться, і не був розчарований.

— Для нього це такий кошмарний шок… — прошепотіла синам тремтяча Рут. — Після стількох років, які він віддав компанії… він переживає, як тепер нас утримувати…

Коли наступного ранку о пів на сьому задзвонив будильник, Ендрю миттєво його вимкнув і тут-таки зірвався з ліжка. Маючи просто-таки різдвяний настрій, він швиденько вмився й одягнувся, а тоді хвилин сорок розчісувався й наводив марафет на обличчі, старанно маскуючи гримом найбільші прищі.

Він був готовий, що Саймон підстерігатиме його, коли скрадався нишком повз батьківську спальню, проте ніхто його не перепинив. Хутенько поснідавши, викотив з гаража гоночний Саймонів велосипед і помчав униз пагорбом у бік Пеґфорда.