Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 78

— Та він просто зайшов у гості…

— Ні, — урвала її Кристал. — Ні, блядь, не в гості. Скажи йому. Їй нічого не треба! — розлючено гарикнула Кристал у вишкірену мармизу Оббо. — Вона вже кілька тижнів без ширки.

— Це правда, Террі? — поцікавився Оббо. Посмішка не сходила йому з лиця.

— Так, правда, — відповіла Кристал замість Террі. — Вона ше в «Белчепелі».

— Ненадовго, — сказав Оббо.

— Йди на фіг! — ще більше розлютилася Кристал.

— Його закривають, — додав Оббо.

— Справді? — запанікувала раптом Террі. — Та ні, не може бути…

— Ше й як може, — сказав Оббо. — Їх скорочують, отак-то.

— Шо ти там знаєш, — заперечила йому Кристал. — Фігня це все, — сказала вона матері. — Ніхто такого не казав.

— Скорочують, — повторив Оббо, обмацуючи обвислі кишені штанів у пошуках цигарок.

— У нас перегляд справи, — нагадала Кристал Террі. — Ти не можеш колотися. Ніяк.

— Шо за перегляд? — поцікавився Оббо, граючись запальничкою, але ніхто йому не відповів.

Террі на якусь мить зустрілася поглядом з донькою, після чого її погляд безсило ковзнув по Роббі, що стояв у піжамі і не відпускав ногу Кристал.

— Ну, то я вже йду спати, Оббо, — промимрила вона, не дивлячись на нього. — Мо’, якось іншим разом, га?

— Чув, шо померла твоя баба, — сказав він. — Мені сказала Шеріл.

Біль пронизав обличчя Террі; раптом вона ніби й сама постаріла, як баба Кет.

— Ага, я йду спати. Ходи, Роббі, ходи зі мною.

Але Роббі не хотів відпускати Кристал, поки там стояв Оббо. Террі простягла до нього свою клешнеподібну руку.

— Давай, Роббі, йди, — підштовхнула його Кристал. Інколи Роббі був необхідний матері, щоб учепитися за нього, як за плюшевого ведмедика; краще вже Роббі, ніж героїн. — Іди. Йди з мамою.

Щось у голосі Кристал заспокоїло його, і він дозволив Террі відвести його нагору.

— Бувай, — кинула Кристал, не дивлячись на Оббо, й подалася на кухню, де витягла з кишені останню самокрутку від Жирка Вола й нахилилася, щоб припалити її від газової конфорки. Почула, як зачиняються вхідні двері, й полегшено зітхнула. Пішов він на фіг.

— А в тебе нічогенький задок, Кристал.

Вона відстрибнула так рвучко, що з купи тарілок на столі злетіла горішня, розбившись об брудну підлогу. Він не пішов додому, а підкрався до неї ззаду. А тепер розглядав її груди, що випиналися з-під тісної футболки.

— Пішов на фіг, — огризнулася Кристал.

— Шо, вже велика дівчинка?

— На фіг.

— Я чув, шо ти даєш на шару, — сказав Оббо, наближаючись до неї. — А могла б заробляти більше за маму.

— Пішов…

Його рука вже обмацувала її ліву грудь. Вона спробувала відштовхнути руку. Другою рукою він схопив її за зап’ястя. Її запалена цигарка зачепила йому обличчя і він двічі вдарив її в голову; ще кілька тарілок впали й розбилися, а Кристал, вириваючись від нього, послизнулася і впала потилицею на підлогу.

Оббо миттєво навалився зверху і зісмикнув з неї спортивні штани.

— Ні… сука… ні!

Уп’явшись кісточками пальців їй у живіт, він розстібав собі ширіньку… Кристал спробувала закричати, але він заліпив їй ляпаса… Його сморід не давав їй дихати. Він прохрипів їй у вухо:

— Крикнеш, блядь, — заріжу.

Він боляче увійшов у неї; вона чула його хрип і своє жалюгідне скигління, якого соромилась, — таке перелякане, таке безсиле.

Оббо кінчив, зліз із неї й підвівся. Вона миттю підтягла спортивні штани й підскочила, ставши з ним віч-у-віч. Він шкірився до неї, а в неї з очей бризнули сльози.

— Я скажу містерові Фербразеру! — почула вона раптом свій голос. Не розуміла, звідки це взялося. Це було безглуздя, не треба було цього казати.

— А це шо за хрін? — Оббо застібнув ширіньку й неспішно запалив цигарку, блокуючи їй шлях. — Він теж тебе трахає? От мала курва.

Перевальцем пройшовши по коридору, він зник.

Нею трясло так, як ніколи в житті. Вона думала, що її знудить; вона вся просмерділася Оббо. Їй стріляло в потилиці. Всередині все пекло вогнем, і щось вологе витікало з неї прямо на трусики. Вона вибігла до вітальні та так і стояла там, здригаючись і обхопившись руками. Раптом жахнулась на думку, що він може повернутися, і поспішила замкнути двері.

У вітальні знайшла в попільничці довгий недопалок і запалила його. Опустилася в крісло Террі, курила там, здригалася і схлипувала. Тоді враз аж підстрибнула, почувши кроки на сходах. З’явилася збентежена і насторожена Террі.

— Шо це з тобою?

У Кристал ніби клубок застряг у горлі.

— Він щойно… щойно мене трахнув.

— Шо?! — перепитала Террі.

— Оббо… він щойно…

— Він не міг.

З цим інстинктивним запереченням Террі завжди йшла по життю: він не міг, ні, я б ніколи, ні, цього не було.

Кристал налетіла на Террі й штовхнула її. Змарніла й знесилена, Террі з писком і лайкою полетіла на підлогу. Біля замкнутих дверей Кристал дрижачими руками не зразу зуміла відімкнути замок.

Плачучи, вона пробігла метрів з двадцять від дому і раптом усвідомила, що Оббо міг стояти на вулиці й вичікувати її в сутінках. Тоді Кристал рвонула через сусідський сад і зиґзаґами, провулками помчала в бік будинку Ніккі. Увесь цей час у її трусиках ставало дедалі вологіше, й вона відчувала, що зараз її знудить.

Кристал знала, що це називається зґвалтуванням. Таке трапилося зі старшою сестрою Ліан на парковці нічного клубу в Брістолі. Вона знала, що дехто пішов би на її місці в поліцію, але не можна допускати, щоб поліція втручалася в твоє життя, якщо твоя мати — Террі Відон.

Я скажу містерові Фербразеру.

Кристал ридала щораз дужче. Вона могла б сказати містерові Фербразеру. Він знав, що таке справжнє життя. Один з його братів колись відсидів строк. Він розповідав Кристал історії з часів його юності. Це не було подібне на її юність, бо ж ніхто не падав так низько, як вона; радше це нагадувало юність Ніккі або Ліан. Фербразери тоді залишилися без грошей; його мати купила будиночок, а потім не змогла виплачувати рахунки; вони якийсь час жили у фургончику, винайнятому їхнім дядьком.

Містер Фербразер умів про все подбати й усе вирішити. Якось він прийшов до них додому, щоб поговорити з Террі про Кристал і веслування, бо вони посварилися, й Террі не хотіла підписувати дозвіл, щоб Кристал могла їздити на змагання з командою. Йому, здається, зовсім не було в них гидко, або принаймні він цього не показав. Террі нікого не любила й нікому не довіряла, але того дня вона сказала: «Він ніби нічо», — і підписала папери.

Містер Фербразер колись їй казав:

— Тобі буде важче, ніж усім іншим, Криско; мені також було важче. Але ти зможеш досягти більшого. Тобі не треба проходити той самий шлях.

Він мав на увазі, що треба тільки добре вчитися й таке інше, але тепер було вже пізно, та й кому це все на фіг потрібно.

Яке читання, чим воно їй допоможе зараз?

«— А як там мій хлопчик?

— Ніякий він, курва, не твій.

— А як ти знаєш?»

Сестрі Ліан тоді довелося приймати протизапліднювальні таблетки. Кристал розпитає Ліан про ті таблетки і купить їх. Вона не може мати дитину від Оббо. Від самої думки про це її мало не знудило.

Треба вшиватися звідси.

Вона подумала було про Кей, але зразу ж відкинула цей варіант: казати соцпрацівниці, що Оббо приходить до них і ґвалтує людей, було не краще, ніж здавати його поліції. Якби Кей про це дізналася, вона б точно забрала Роббі.

Кристал немовби чула в голові чіткий і ясний голос, що промовляв до містера Фербразера, єдиного дорослого, що розмовляв з нею так, як їй було потрібно, а не так, як місіс Вол — нарочито приязно і примітивно, і не так, як баба Кет, Що відмовлялася вислуховувати всю правду до кінця.

Треба забрати з собою Роббі і вшиватися. Як мені це зробити? Треба вшиватися.

Єдиний її прихисток — будиночок на вулиці Надії — вже роздирають між собою пересварені родичі…

Вона пробігла під ліхтарем, завертаючи за ріг і озираючись, чи не стежить за нею Оббо, чи не переслідує її.