Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 25

Відчищаючи тарілки від засохлої їжі, вона постійно думала про їхню веслувальну команду. Якби містер Фербразер був живий, завтра в неї було б тренування. Зазвичай він відвозив її туди й назад своїм мінівеном, бо інакше вона б не добралася до ярвілського каналу. Разом з ними, крім його дочок-близнят Нів і Шіван, їхала також Суквіндер Джаванда. В школі Кристал практично не контактувала з цими трьома дівчатами, але відколи вони зібралися в одній команді, то при зустрічі в шкільних коридорах почали вітатися. Кристал очікувала, що вони дивитимуться на неї з погордою, але, познайомившись ближче, побачила, що вони нормальні. Дівчатка реготали з її жартів. Перейняли її улюблені словечка. Вона мовби стала лідером команди.

У родині Кристал ніхто ніколи не мав власної машини. Зосередившись, вона навіть тепер відчула запах інтер’єру цього мінівена, незважаючи на кухонний сморід. Їй подобався той теплий запах пластмаси. Але їй уже ніколи не доведеться бувати в тій машині. Траплялися також подорожі в узятому напрокат мікроавтобусі, коли містер Фербразер, сидячи за кермом, віз на змагання всю команду, а інколи вони залишалися на нічліг, якщо школи, з якими вони конкурували, були далеченько. Сидячи на задніх сидіннях, вони виспівували Ріанину «Парасольку». Це стало їхнім ритуалом на щастя, гімном їхньої команди, і саме Кристал завжди починала з сольної партії репера Джей-Зі. Містер Фербразер мало не впісявся, коли вперше почув, як вона заводить:

Кристал ніколи не могла збагнути змісту цих слів.

Каббі Вол розіслав їм листа, в якому сповіщав, що команда не збиратиметься разом, аж доки не знайдуть нового тренера, але ж вони його ніколи не знайдуть, це все просто купа лайна, і вони всі це розуміли.

Це була команда містера Фербразера, його улюблений проект. Кристал, долучившись до команди, мусила стерпіти чимало образ від Ніккі та інших дівчат. Цими насмішками вони приховували своє здивування, а згодом і захоплення, коли команда почала здобувати нагороди (Кристал тримала свої медалі в коробочці, яку поцупила в Ніккі. Вона ніяк не могла стриматися від манії ховати в свої кишені речі, що належали тим людям, які їй подобались. Це була пластмасова коробочка, оздоблена трояндами: така собі скринька для дитячих прикрас. Тепер там лежав ще й наручний годинник Тесси).

Найбльшу втіху вона отримала, коли вони перемогли тих малих шмаркатих сучок зі школи Св. Анни. Це був найкращий день у житті Кристал. Під час наступних шкільних зборів директорка попросила всіх членів команди вийти наперед, щоб їх побачила вся школа (Кристал була трохи розгублена; Ніккі й Ліан глузували з неї), а тоді всі почали їм аплодувати… те, що Вінтердаун дав чосу Св. Анні, мало неабияке значення.

Але все це скінчилося назавжди — подорожі в автомобілі, веслування й інтерв’ю для місцевої газети. Їй так хотілося б розповісти щось для тієї газети. Містер Фербразер казав, що поїде туди з нею. Лише вони удвох.

— А про шо вони там типу говоритимуть зі мною?

— Про твоє життя. Їх цікавить твоє життя.

Наче вона якась знаменитість. Кристал не мала грошей на журнали, але бачила їх удома в Ніккі, а також у приймальні лікаря, коли приводила туди Роббі. Це було б навіть цікавіше, ніж опинитися в газеті разом з командою. Вона мало не вибухала від збудження в очікуванні такої події і навіть якимось дивом зуміла втримати язика за зубами й не похвалилася бодай Ніккі чи Ліан. Хотіла їх здивувати. І добре, що нічого не бовкнула. Вона ніколи вже більше не буде в газеті.

Кристал відчувала всередині порожнечу. Намагалася більше не думати про містера Фербразера, наводячи лад у будинку, невміло, але старанно, тоді як її мати сиділа собі на кухні, курила й дивилася у вікно.

Невдовзі перед обідом до їхнього будинку на старому синьому воксхолі під’їхала якась жінка. Кристал побачила її з вікна спальні Роббі. Гостя мала коротке темне волосся, була вбрана в чорні штани, на шиї мала якесь етнічне намисто, а з плеча звисала велика сумка, заповнена різними папками.

Кристал побігла сходами вниз.

— Думаю, це вона, — гукнула вона Террі, що була в кухні. — Соцпрацівниця.

Жінка постукала, і Кристал відчинила двері.

— Привіт, я — Кей, заміщаю Метті. А ти, мабуть, Кристал?

— Так, — підтвердила Кристал, не відповідаючи Кей усмішкою. Вона відвела гостю до вітальні й побачила, як її вразив наведений нашвидкуруч порядок: порожні попільнички, поскладані на поламаних поличках речі, які перед тим були розкидані по кімнаті. Килим, щоправда, був і далі брудний, бо не працював пилосос, а на підлозі валялися рушник і тюбик цинкової мазі. Зверху на тюбику прилаштувалася одна з машинок Роббі, зроблених із сірникової коробки. Кристал намагалася відволікти цією машинкою увагу Роббі, витираючи йому задок.

— Роббі в яслах, — повідомила вона. — Я його відвела. Вбрала в штанці. Це вона його в підгузках тримає. Сто разів їй казала не робити цього. Я йому й задок кремом намастила. Там усе нормально, звичайна висипка.

Кей знову усміхнулася їй. Кристал зазирнула в двері і крикнула: «Мам!».

З кухні вийшла Террі. Була вбрана в старий брудний светр і джинси, проте це справляло значно краще враження, ніж минулого разу.

— Привіт, Террі, — сказала Кей.

— Ну привіт, — буркнула Террі, роблячи глибоку затяжку сигаретою.

— Сідай, — звеліла їй Кристал, і мама скорилася, згорнувшись клубочком на тому ж кріслі. — Хочете чаю або ще чогось? — запитала Кристал.

— Не відмовлюся, — відповіла Кей, сідаючи в крісло й відкриваючи досьє. — Дякую.

Кристал квапливо вийшла з кімнати. Уважно прислухалася до розмови, намагаючись почути, що скаже Кей її матері.

— Мабуть, Террі, ви не очікували побачити мене знову так швидко, — долинув до неї голос Кей (вона говорила з чудернацьким акцентом, подібним на лондонський, як у тої шикарної нової сучки в школі, на яку дрочили мало не всі пацани), — але мене вчора дуже стурбував Роббі. Кристал казала, що нині він вже в яслах?

— Ага, — підтвердила Террі. — Вона відвела його. Тіки нині зранку вернулась.

— Повернулась? А де вона була?

— Та я просто… просто ночувала у приятельки, — пояснила Кристал, поспіхом вертаючись у вітальню.

— Ага, але зранку вернулась, — повторила Террі.

Кристал пішла на кухню по чайник. Закипаючи, він так голосно свистів, що з розмови матері й соціальної працівниці вона не могла розібрати ані слова. Вона хлюпнула у великі чашки молока, кинула туди пакетики із заваркою, намагаючись робити все якомога швидше, і занесла три гарячі чашки у вітальню саме тоді, як Кей казала:

— …вчора в яслах розмовляла з місіс Гарпер…

— З тією стервою… — скривилася Террі.

— Ось чай, — звернулася Кристал до Кей, ставлячи чай на підлогу й повертаючи одну чашку вушком до неї.

— Дуже дякую, — сказала Кей. — Террі, місіс Гарпер сказала мені, що за три останні місяці Роббі дуже часто був відсутній. Він уже давненько не бував там упродовж цілого тижня, це так?

— Шо? — перепитала Террі. — Ага, не був. Ні, був. Він тільки вчора не пішов. І коли йому боліло горло.

— Коли це було?

— Шо? Місяць тому… півтора місяці… десь так.

Кристал присіла на бильце маминого крісла. Вона не відводила очей від Кей, завзято жуючи жуйку і склавши руки на грудях, як і її матір. У Кей на колінах лежала велика товстезна папка. Кристал ненавиділа ці папки. Понаписують про тебе всякої фігні, підшиють у папку, а ти потім відповідай.

— Я сама відвожу Роббі в ясла, — пояснила вона. — По дорозі до школи.