Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 100

—  Має бути вечірній одяг.

—  Майлзе, це ж пеґфордська парафіяльна зала.

—  Я знаю, але ж у запрошенні…

—  Я йду в цьому.)

—  Вітаю, Само, — зустрів її Говард. — Чудово виглядаєш. Мабуть, цілий день виряджалася.

Та його обійми були, як завжди, палкі, а рука звично поплескала її по туго обтягнутій джинсами сідниці.

Привітавши Шерлі стриманою холодною усмішкою, Саманта пройшла повз неї до бару. Підленький голосок у її голові допитувався: «Ну, а чого ти, власне, чекала від того концерту? Чого аж так туди рвалася? Що ти хотіла?»

«Нічого. Просто розважитись».

Мріяла про сильні молоді руки на її знову стрункій талії, сміх, що мав стати своєрідним катарсисом; гострий присмак чогось нового, незвіданого — але усім її фантазіям раптово обрубали крила і вона стрімголов падає до землі…

«Просто хотіла подивитися».

—  Маєш класний вигляд, Сaмо.

—  А, привіт, Пат.

Вона вже понад рік не бачила невістку.

«Я люблю тебе найбільше за всіх у цій сім’ї, Пат».

З ними порівнявся Майлз і поцілував сестру.

—  Як ти? Як Мел? Вона не приїхала?

—  Ні, не захотіла, — відповіла Патриція. Вона пила шампанське з такою міною, наче то був оцет. — У запрошенні написали: Пат і гість… ми посварилися. Один—нуль на користь нашої мами.

—  Ой, Пат, перестань, — сказав, усміхаючись, Майлз.

—  Ой, Пат, що, блін, перестати, Майлзе? — Саманту охопила радісна лють: є зачіпка для нападу. — Це ж просто хамство отак запрошувати партнерку твоєї сестри, Майлзе, і ти це знаєш. Як на мене, твоїй матері не завадило б повчитися гарних манер.

Він дуже розтовстів за минулий рік. Вона бачила, як випинається його шия з-під комірця сорочки. У нього смерділо з рота. Він перейняв від батька манеру розгойдуватися на кінчиках пальців. В пориві фізичної відрази Саманта пішла до іншого кінця столу, де Ендрю й Суквіндер наповнювали і подавали гостям келихи.

—  Чи є у вас джин? — спитала Саманта. — Дайте мені скляночку.

Вона спочатку не впізнала Ендрю. Наливаючи їй джину, він намагався не витріщатися на її обтягнуті футболкою пишні груди, але з таким самим успіхом можна було б не мружитись, коли тобі в очі сліпить сонце.

—  Подобаються? — спитала Саманта, спорожнивши півсклянки джину з тоніком.

Ендрю зашарівся і геть розгубився. На його жах, вона зухвало захихотіла:

—  Я питаю про цих хлопців з бойз-бенду.

—  Ага, я… ага, я чув про них. Але це… трохи не мій стиль.

—  Справді? — спитала вона, вихиливши решту напою. — Мені ще один, будь ласка.

Вона нарешті згадала, хто це: хлопчик-сіра-мишка з продуктової крамнички. В одязі офіціанта він здавався старшим за свої роки. Ну, а те, що він кілька тижнів тягав туди-сюди важкі ящики, допомогло йому наростити трохи м’язів.

—  О, кого я бачу! — сказала Саманта, помітивши постать, що віддалялася від неї, — це ж Ґевін. Пеґфордський зануда номер два. Після мого чоловіченька, звісно.

Вона пішла, вкрай задоволена собою, з новою склянкою джину. Алкоголь ударив їй у голову саме тоді, коли вона цього потребувала, гамуючи біль і додаючи енергії. Відходячи, вона подумала: «Запав на мої цицьки; цікаво, що він подумає про мою дупу».

Ґевін помітив, що до нього наближається Саманта, і спробував уникнути її, долучившись до будь-чиєї розмови. Найближчим до нього виявився Говард, і Ґевін квапливо підійшов до групки гостей, що оточили винуватця бенкету.

—  Я ризикнув, — розповідав Говард своїм слухачам. Він розмахував сигарою, і дрібка попелу впала на вилогу оксамитового смокінга. — Я ризикнув і тяжко працював. Усе просто. Жодних магічних формул. Ніхто не давав мені… а ось і Сaма! Хто ці молоді люди, Саманто?

Четверо літніх чоловіків прикипіли поглядами до футболки із зображенням поп-групи, яка щільно облягала її груди, а Саманта повернулася до Ґевіна.

—  Здоров! — привіталася вона, нахилившись до нього так, що він змушений був її поцілувати. — Кей не прийшла?

—  Ні, — коротко відказав Ґевін.

—  Ми тут говоримо про бізнес, Сaмо, — бадьоро пояснив їй Говард, і це нагадало Саманті про її крамничку, приречену на провал. — Я от заснував свій бізнес сам, — повідомив він своїм слухачам, сідаючи на улюбленого коника. — Оце й усе. Нічого більше. Я сам себе зробив.

Масивний і кругловидий, він, наче оксамитове сонце, випромінював гордість і задоволення. Склянка бренді вже добряче вплинула на його мову, додавши їй м’якості й округлості. — Я пішов на великий ризик… бо ж міг втратити все.

—  Ні, це ваша мама могла втратити все, — підкорегувала його Саманта. — Хіба ж це не Ґільда заклала свій будинок, щоб внести половину завдатку у стартовий капітал крамниці?

Вона помітила, як спалахнули Говардові очі, але усмішка не згасла на його обличчі.

—  Що ж, тоді віддаю всі заслуги своїй матері, — не розгубився він, — за те, що тяжко працювала, заощаджувала й допомогла синові розпочати справу. Я примножую те, що отримав, і віддаю назад родині… оплачую, скажімо, навчання твоїх дівчат у школі Святої Анни… бо ж як гукнеться, так і відгукнеться, правда, Сaмо?

Вона могла сподіватися на таку відповідь від Шерлі, але не від Говарда. Всі спорожнили свої склянки, і Саманта навіть не спробувала зупинити Ґевіна, коли той відійшов набік.

У Ґевіна одне було на думці: як йому непомітно змитися. Він і так був знервований, а цей банкетний шарварок ще більше його дратував.

Відколи він зіткнувся біля дверей з Ґаєю, йому не давала спокою жахлива думка: а що, як Кей усе розповіла доньці? Що, як дівчина знає, що він закохався в Мері Фербразер, і вже розповіла про це іншим? Мстиві шістнадцятирічні дівчатка ще й не на таке здатні.

Він жахався, що пеґфордці довідаються про його кохання до Мері Фербразер, перш ніж він їй освідчиться. Він гадав, що відважиться на це трохи згодом, через кілька місяців, можливо, навіть через рік… після першої річниці смерті Баррі… а поки що треба було плекати ці крихітні паростки довіри, яка виникла між ними, в надії, що нею поступово оволодіють ті ж почуття, які переповнювали його…

—  Ти нічого не п’єш, Ґеве! — вигукнув Майлз. — Мусимо виправити цю прикру помилку!

Він рішуче підвів свого колегу до столика з напоями і подав йому пиво, не замовкаючи ні на мить і випромінюючи, як і Говард, неприховану радість і гордість.

—  Ти ж чув, що я переміг на виборах?

Ґевін не чув, але й не мав настрою вдавати здивування.

—  Ага. Вітаю.

—  Як там Мері? — по-панібратськи запитав Майлз: сьогодні він дружив з усім містечком, бо ж воно його обрало. — У неї все гаразд?

—  Так, гадаю…

—  Я чув, наче вона збирається переїжджати до Ліверпуля. Може, це й на краще.

—  Що? — здивовано перепитав Ґевін.

—  Морін розповідала зранку, що нібито сестра Мері переконує її вертатися з дітьми додому. У неї велика родина у Лівер…

—  Але ж її дім — тут.

—  Я думаю, що це Баррі любив Пеґфорд. Я не певний, що Мері захоче тут жити без нього.

Ґая спостерігала за Ґевіном крізь нещільно причинені кухонні двері. У неї в руці був пластиковий стаканчик з чималою дозою горілки, яку припас для неї Ендрю.

—  Який гівнюк, — процідила вона. — Ми й досі були б у Гекні, якби він не звабив маму. А вона така дурепа, блін. Я ж бачила, що вона його не особливо цікавить. Він навіть нікуди її не запрошував. Йому тільки щоб трахнути її — і змитися.

Ендрю стояв за її спиною, накладаючи бутерброди на майже порожній таріль. Він не міг повірити, що Ґая вживає такі слова, як «трахнути». Та Ґая, якою він її собі вимріяв, була авантюрна, щедра на сексуальні фантазії, але незаймана. А чим займалася чи не займалася справжня Ґая з Марко де Лукою, він волів не думати. Однак такі її судження вразили Ендрю, бо скидалося, ніби вона знає, як поводяться чоловіки після сексу, якщо їх не цікавить партнерка…

—  На, випий, — сказала вона Ендрю, коли він підійшов до дверей з тарелем, і тицьнула йому до рота пластиковий стаканчик зі своєю горілкою. Він трохи відпив. Вона хихикнула, відступила, пропускаючи його в двері, і гукнула вслід: