Під куполом - Кінг Стівен - Страница 63

Джуніор сидів, обіймаючи дівчат, котрих сам же й замордував, так він потроху задрімав, а тоді й поринув у сон.

Коли Барбі з Брендою Перкінс об одинадцятій покинули міську раду, нарада там все ще тривала. Спершу вони йшли по Мейн у бік Морін-стрит мовчки. На розі Мейн-стрит і Кленової вулиці все ще лежала невеличка, притиснута камінцем пачка одношпальтового спецвипуску «Демократа». Барбі висмикнув одну газету з-під прес-каменя. Бренда дістала з сумочки ліхтарик-олівець і присвітила, щоб прочитати заголовок.

— Здавалося б, побачивши таке надрукованим у газеті, мусиш легше повірити, а воно зовсім не так, — сказала вона.

— Еге ж, — погодився він.

— Ви з Джулією разом підготували цей випуск, щоб Джеймс не зміг нічого приховати, — мовила вона. — Хіба не так?

Барбі похитав головою.

— Ні, він би й не намагався, бо це неможливо. Коли вибухає ракета, там такий звук, що чортам чути. Просто Джулія не хотіла, щоб Ренні розкручував цю новину на свою користь, якою б та його користь не була. — Він постукав пальцем по газетці. — Грубо кажучи, я вбачаю в цьому щось на кшталт страховки. Виборний Ренні мусить думати: «Якщо він випередив мене в цьому, у володінні якою іншою інформацією він мене випереджає?»

— Джеймс Ренні може бути вельми небезпечним суперником, мій друже.

Вони рушили далі. Бренда склала газету й засунула її собі під пахву.

— Мій чоловік провадив щодо нього слідство.

— З якої причини?

— Не знаю, що саме я можу вам розповісти, — сказала вона. — Вибір, як мені здається, лежить між або все, або нічого. І Гові не зібрав абсолютних доказів — це я знаю напевне. Хоча він уже був наблизився до цього.

— Справа не в доказах, — пояснив Барбі. — Справа в тому, щоб мені не опинитися у в'язниці, якщо завтра справи підуть не дуже гарно. Якщо те, що вам відомо, може допомогти мені утриматися на волі…

— Якщо вас непокоїть насамперед те, щоб самому не потрапити до в'язниці, ви мене розчарували…

То була лише частка проблеми, і Барбі знав, що вдова Перкінс це розуміє. Під час наради він уважно слухав і, хоча Ренні докладав солодкомовних зусиль, щоби виглядати улесливо розсудливим, Барбі був ним шокований. Він відчував під усіма тими побожними примовляннями й клятьбами зачаєного хижака. Він триматиметься за владу, аж поки в нього її не вирвуть силою; братиме все, що вважає за потрібне, поки його не зупинять. Це робило його небезпечним для всіх, не лише для Дейла Барбари.

— Місіс Перкінс…

— Мене звуть Бренда, пам'ятаєте?

— Гаразд, Брендо. Давайте припустимо, що Купол встояв; тоді місту мусив би допомагати хтось інший, не цей торговець уживаними автомобілями з манією величі. Брендо, сидячи в буцегарні, я не зможу допомогти нікому.

— Мій чоловік уважав, що Великий Джим тут гріє собі руки.

— Як? Чим? І наскільки?

— Давайте побачимо, що зроблять ракети, — відповіла вона. — Якщо це не подіє, я розповім усе. Якщо подіє, коли осяде пил, я зустрінуся й побалакаю з окружним прокурором… тоді, говорячи словами Рікі Рікардо, Джеймсу Ренні «доведеться давати пояснень»[175].

— Не тільки ви чекаєте, що принесе спроба прориву. Цю ніч Ренні перечекає смиренним ягнятком. Якщо крилаті ракети, замість того щоби пробити Купол, зрикошетять, гадаю, ми побачимо його інше обличчя.

Вона вимкнула ліхтарик і, подивившись угору, промовила:

— Погляньте на зірки. Такі яскраві. Оно Малий Ківш… Кассіопея… Велика Ведмедиця. Все як завжди. Мене це заспокоює. А вас?

— Так.

Якийсь час вони мовчали, задивившись на мерехтливе безмежжя Чумацького шляху.

— Але від споглядання зірок я завжди почувалася дуже маленькою і дуже… ефемерною, — вона засміялася, а потім доволі ніяково спитала: — Ви не проти, якщо я візьму вас під руку, Барбі?

— Зовсім ні.

Вона підхопила його під лікоть. Він накрив своєю рукою її долоню і повів додому.

Великий Джим згорнув засідання об одинадцятій двадцять. Пітер Рендолф побажав усім добраніч і покинув нараду. Він запланував почати евакуацію західної околиці міста рівно о сьомій ранку і сподівався до полудня очистити всю місцевість довкола Малої Курви. Слідом за ним підвелася й Ендрія, ступаючи повільно, тримаючись руками за поперек. Всім присутнім добре знайома була ця її поза.

Хоча з голови йому не йшла зустріч із Лестером Коґґінсом (і сон, він не проти був хоч трохи збіса поспати), Великий Джим спитав у неї, чи не могла б вона затриматися на кілька хвилин.

Вона запитально подивилася на нього. Позаду нього демонстративно складав докупи теки і ховав їх до сірого сталевого сейфа Енді Сендерс.

— І замкни двері, будь ласка, — лагідно попрохав Великий Джим.

Тепер уже з занепокоєним обличчям, вона виконала його прохання. Енді продовжував прибирати після наради, але плечі в нього були напружено згорблені, немов в очікуванні удару. Енді вже було відомо те, про що з нею балакатиме Великий Джим. І, судячи з його пози, хорошого там було мало.

— Що ти задумав, Джиме? — спитала вона.

— Нічого особливого, — що означало якраз навпаки. — Мені лише здалося, що перед нарадою ти вельми заприятелювала з цим Барбарою. І з Брендою, до речі, також.

— З Брендою? Та не… — вона вже ледь було не сказала не виставляй себе ідіотом, але вирішила, що це прозвучить занадто сильно. — Та не до ладу це, ми з Брендою знайомі вже тридцять ро…

— Аз містером Барбарою три місяці. Якщо так, то, виходить, поїдання зготованих кимсь вафель і шинки є достатньою основою для того, щоб пізнати ту людину.

— Гадаю, він тепер полковник Барбара.

Великий Джим усміхнувся:

— Важко сприймати це серйозно, коли вся його уніформа складається з джинсів і майки.

— Ти бачив лист Президента.

— Я бачив щось, що Джулія Шамвей могла самотужки склепати на своєму гаспидському комп'ютері. Чи не так, Енді?

— Авжеж, — промовив Енді, не повертаючи голови. Він усе ще щось складав до сейфа. А потім вкотре перекладав уже було складені теки.

— А якщо навіть припустити, що лист дійсно був від Президента? — спитав Великий Джим, цілком розтягуючи своє широке, з кількома підборіддями лице в тій усмішці, яку вона так ненавиділа. Ендрія, мабуть, уперше ледь не з зачаруванням помітила на тих його підборіддях щетину і зрозуміла, чому Джим завжди намагається так ретельно голитися. Щетина надавала йому зловісного ніксонівського[176] вигляду.

— Ну… — її занепокоєння вже межувало зі страхом. Вона хотіла сказати Джиму, що просто намагалася бути люб'язною, але насправді ж не зовсім так, там було дещо більше, і вона гадала, що Джим це помітив. Він вельми примітливий. — Ну, розумієш, він же Головнокомандувач.

Великий Джим зневажливо відмахнувся:

— Ти знаєш, хто такий командувач, Ендріє? Я тобі поясню. Той, хто заслуговує на лояльність і слухняність тому, що має ресурси, якими може допомогти нужденним. Це мусить бути чесний обмін.

— Так! — підбадьорилася вона. — Такі ресурси, як ті крилаті ракети!

— Гаразд, якщо від них буде якась користь.

— А чому їй не бути? Він сказав, що кожна має бойову головку на тисячу фунтів.

— Зважаючи на те, як мало ми знаємо про Купол, як можеш ти чи будь-хто з нас знати щось напевне? Звідки нам знати, що ракета не зірве Купол, залишивши кратер завглибшки з милю на тому місці, де стояв Честер Мілл?

Вона збентежено дивилася на нього. Потираючи, розминаючи руками собі поперек у тому місці, де гніздився біль.

— Авжеж, усе в руках Божих, — сказав він. — І ти права, Ендріє, ракети можуть спрацювати. Але якщо ні, ми залишимося напризволяще, а Головнокомандувач, котрий не здатен допомогти своїм громадянам, не вартий і бризки теплої сечі до холодного нічного горщика, на моє переконання. Якщо їхній обстріл не дасть того результату і якщо вони не пошлють усіх нас до Слави Господньої, комусь доведеться опікуватися нашим містом. Кому краще цим займатися: якомусь приблуді, котрого доторкнувся своєю чарівною паличкою Президент, чи виборним особам, які вже тут є? Розумієш тепер, куди я навертаю?