Під куполом - Кінг Стівен - Страница 22

— Джек Кейл. Він став директором, коли Ерні Келверт пішов на пенсію в минулому році.

— Так от, Ренні може переконати його не відкриватися, поки він особисто цього не дозволить. Або попросить шефа Перкінса видати такий наказ.

— Так ти не знаєш? — спитала Розі і, побачивши його нерозуміючий погляд, продовжила: — Авжеж. Дюк Перкінс помер, Барбі. Він помер прямо там, — махнула вона рукою десь в південному напрямку.

Барбі ошелешено дивився на неї. Енсон забув вимкнути телевізор, і позаду них Розин улюбленець Вульфі знову розповідав світу, що якась нез'ясована сила обгородила маленьке містечко в Західному Мейні, що той район ізольовано армійськими підрозділами, що Об'єднаний комітет начальників штабів засідає у Вашингтоні, що Президент звернеться до нації опівночі, а зараз він просить народ Америки приєднати свої молитви за людей у Честер Міллі до його власної.

— Тату? Тату?

Джуніор Ренні стояв на верхньому майданчику сходів, нахиливши голову, прислухався.

Відповіді не було, і телевізор мовчав. А в такий час його батько завжди вже перебував удома після роботи, сидів перед телевізором. Увечері в суботу він утримувався від Сі-Ен-Ен і «Фокс-ньюз», натомість дозволяючи собі «Планету тварин» або «Історичний канал». А сьогодні чомусь ні. Джуніор приклав до вуха зап'ясток, щоб перевірити, чи цокотить його годинник. Той ішов та й час вочевидь він показував правильний, бо надворі вже було темно.

Жахлива думка стрельнула йому в голову. Великий Джим може бути зараз разом із шефом Перкінсом. У цю мить вони можуть удвох обговорювати, як заарештувати Джуніора з найменшим розголосом. А чому вони чекали так довго? Бо так зможуть вивезти його з міста під покривом темряви. Доправити його до окружної в'язниці в Касл Року. Потім суд. А далі?

Далі Шошенк[77]. Просидівши там кілька років, він, певне, почне називати тюрму просто Шенк, як і більшість тамтешніх убивць, грабіжників та содомітів.

— Дурощі, — пробурмотів він. А чи ні? Він прокинувся з думкою, що вбивство Ейнджі йому просто наснилося, це мусив бути сон, бо він ніколи нікого не зміг би вбити. Добряче відлупцювати — запросто, але вбити? Це просто смішно. Він же такий, такий… ну… він така нормальна людина!

Потім він зазирнув під ліжко, побачив на одязі кров, і все повернулося знову.

Рушник падає в неї з голови. Клаптик волосся на її лобку чомусь бісить його. Химерно хрусткий звук, яким на удар його коліна відповідає щось усередині її обличчя. Злива магнітиків з холодильника і те, як вона сіпалася.

«Але ж то зробив не я. То…»

То головний біль. Так. Правда. Але хто такому повірить? Йому легше повірили б, навіть якби він сказав, що це зробив буфетник[78].

— Тату?

Мовчанка. Нема його вдома. І в поліцейській дільниці його нема також, не плете він там змову проти нього. Тільки не його батько. Він цього не робитиме. Його батько завжди казав, що родина понад усе.

А чи дійсно родина для нього понад усе? Авжеж, він так говорить — він же християнин врешті-решт і співвласник РНГХ, — проте Джуніор мав підозру, що для його татуся «Уживані автомобілі Джима Ренні» можуть їхати попереду родини, а посада першого виборного міста випереджати Святий Олтар Не Треба Готівки.

Ну, а Джуніор, що цілком можливо, йде лише третім у цьому списку.

Він усвідомив (уперше в житті; то був справжній спалах прозріння), що все це лише його власні припущення. Що він насправді майже зовсім не знає свого батька.

Він повернувся до своєї кімнати і ввімкнув верхнє світло. Спочатку вгорі яскраво спалахнуло, тоді трохи померхло і світло залишилося непевним. На якусь мить Джуніору здалося, що в нього щось негаразд з очима. Потім він усвідомив, що чує гудіння їхнього генератора. І не лише їхнього. Нема струму в міській електромережі. Хвиля полегшення затопила його. Припинення подачі електрики все пояснювало. Це означало, що його батько, скоріш за все, перебуває зараз у міськраді, обговорює цю проблему з іншими двома ідіотами — Сендерсом і Ґріннел. Либонь, встромляє шпильки у велику мапу міста, корчачи з себе Джорджа Паттона[79]. Кричить у телефон на когось з Електрокомпанії Західного Мейну, обзиваючи їх бандою лінивих нікчемах.

Джуніор витяг з-під ліжка свій одяг, витряс із джинсів усяке лайно — гаманець, дрібні монети, ключі, гребінець, залишки пігулок проти голови — і розпихав усе по кишенях чистих джинсів. Потім він поспіхом спустився вниз, засунув небезпечний одяг до пральної машини, виставив на ній «гарячий» режим, але тут же згадав, як колись мати казала йому, тоді не більш як десятирічному: для кривавих плям потрібна холодна вода. Перемикаючи машину на ХОЛОДНЕ ПРАННЯ/ХОЛОДНЕ ПОЛОСКАННЯ, Джуніор байдуже подумав, чи його татусь уже тоді викохав у собі звичку трахати секретарок, чи ще тримав свій нікчемашний пеніс на припоні.

Він увімкнув машину і замислився, що йому робити далі. Щойно головний біль минувся, він виявив, що може мислити.

Врешті вирішив повернутися до будинку Ейнджі. Не хотілося — Боже Всеправий, це було останнє, чого б йому хотілося робити, — але там він, можливо, зуміє оцінити ситуацію на місці. Пройтися повз садибу, подивитися, скільки там поліцейських машин. А також чи нема серед них фургона криміналістичної служби округу Касл. Криміналісти — ключ до всього. Це він знав з перегляду «Місця злочину»[80]. І сам великий синьо-білий фургон він теж бачив, коли відвідував якось із батьком окружний суд. Тож, якщо він стоїть біля будинку Маккейнів…

«Я втечу».

Так. Якомога швидше і якомога далі. Але спершу треба буде повернутися сюди, зазирнути до сейфа в батьковому кабінеті. Батько не підозрював, що Джуніор знає контрольну комбінацію цифр, але Джуніор її знав. Як знав і пароль до татового комп'ютера, а таким чином і про його схильність до перегляду того, що Джуніор з Френком Делессепсом називали редис-сексом: дві чорні лярвочки і білий парубок. Там було повно грошей, у тому сейфі. Тисячі доларів.

«А якщо ти побачиш той фургон, повернешся сюди, а тут батько?»

Отже, передусім гроші. Гроші зараз же.

Він ввійшов до кабінету, і на мить йому здалося, що батько сидить у фотелі з високою спинкою, де він зазвичай і дивився ті свої новини й передачі про природу. Заснув… а якщо в нього інфаркт? В останні три роки у Великого Джима траплялися проблеми з серцем, головним чином аритмія. Зазвичай він звертався до шпиталю «Кеті Рассел» і там док Гаскелл або док Рейберн кололи його чимось, повертаючи до нормального стану. Гаскелл радо робив би це вічно, але Рейберн (котрого батько називав перевченим нікчемахою) останнього разу наполіг, щоби Великий Джим звернувся до кардіолога в діагностичному центрі в Люїстоні. Той кардіолог сказав, що потрібно пройти якусь процедуру, яка раз і назавжди ліквідує перебої в серці. Великий Джим (котрий страх як боявся лікарень) відповів: йому, мовляв, треба частіше радитися з Богом, можете називати це молитовними процедурами. Тим часом він продовжував приймати свої пігулки і в останні кілька місяців почувався гарно, але зараз… можливо…

— Тату?

Мовчанка. Джуніор клацнув вмикачем. Люстра загорілася тим самим непевним світлом, проте розвіяла тінь, котру Джуніор спершу сприйняв за батькову потилицю. Він би не дуже засмутився, аби його батько дійсно врізав дуба, але наразі зрадів, що цього не трапилося саме тепер. Існувала ще така річ, як зайві ускладнення.

Заспокоївшись, він широкими, карикатурно обережними кроками рушив до стіни, в якій містився сейф, повсякчас очікуючи спалаху фар у вікні, які провістять батькове повернення. Зняв і відставив убік картину, що прикривала сейф (Ісус проповідує на горі), і набрав комбінацію. Перш ніж важіль піддався, йому довелося це зробити двічі, бо руки в нього тремтіли.