Під куполом - Кінг Стівен - Страница 206

— Саме ти й провадив, — прозвучав чистий піднесений голос.

То був голос Ендрії Ґріннел. Усі погляди зосередились на ній, коли вона підвелася, живий знак оклику в червоній сукні. Якусь мить вона дивилася на Великого Джима з виразом холодної зневаги, а потім обернулася до людей, котрі її вибрали третьою виборною, коли старий Біллі Кейл, батько Джека Кейла, помер від інсульту чотири роки тому.

— Люди, відкладіть поки що ваші страхи десь убік, — промовила вона. — Коли ви це зробите, то побачите, що історія, яку він нам тут розповідає, геть сміховинна маячня. Джим Ренні вважає, ніби вас можна залякати, як худобу громом. Я прожила разом з вами все моє життя і вважаю, що він помиляється.

Великий Джим очікував на протестуючі вигуки. Не прозвучало жодного. Ні, не обов'язково тому, що городяни раптом повірили їй; просто вони були ошелешені різкою зміною подій. Аліса з Ейденом цілком розвернулися назад і стояли навколішках на лаві, зачудовано дивлячись на леді в червоній сукні. Каро була ошелешена не менше.

— Таємний експеримент? Що за дурниця! За останні років п'ятдесят наш уряд відзначився багатьма паршивими справами, і я перша готова це визнати, але тримати в полоні ціле місто за допомогою якогось силового поля? Просто, аби подивитися, що ми будемо робити? Це ідіотизм. У таке здатні повірити тільки залякані, стероризовані люди. Ренні це знає, тому-то він і оркеструє весь цей терор.

Великий Джим був ненадовго втратив драйв, але тепер оговтався, віднайшов свій голос. І, звісно, в його розпорядженні залишався мікрофон.

— Леді і джентльмени, Ендрія Ґріннел гарна жінка, але сьогодні вона сама не своя. Звичайно, як і всі ми, вона шокована, але більше того, як не сумно мені про це говорити, у неї великі проблеми з наркотичною залежністю, яка з'явилася в результаті травми і наступного споживання нею вельми чіпких ліків, які називаються…

— Я не приймала нічого сильнішого за аспірин останніми днями, — заявила Ендрія ясним, сильним голосом. — І в мене опинилися документи, котрі показують…

— Мелвіне Ширлзе! — прогудів Великий Джим. — Не могли б ви разом з кількома вашим колегами-офіцерами делікатно, але рішуче вивести пані виборну Ґріннел з приміщення і припровадити її додому? Чи, радше, до лікарні на обстеження. Вона не контролює себе.

Кілька голосів промурмотіли щось на його підтримку, проте загального шумного схвалення, на яке він очікував, не прозвучало. Та й Мел Ширлз встиг зробити лише один крок вперед, коли Генрі Моррісон, змахнувши рукою, штовхнув його в груди й відкинув назад до стіни, об яку той відчутно гупнувся.

— Давайте вислухаємо її до кінця, — промовив Генрі. — Вона в нашому місті теж офіційна особа, тож нехай договорить.

Мел подивився вгору на Великого Джима, але Великий Джим не відривався очима від Ендрії, ледь не загіпнотизовано дивлячись, як вона виймає зі своєї великої торби коричневий конверт. Він зрозумів, що це таке, щойно його побачив.

«Бренда Перкінс, — подумав він, — ох, яка ж ти сука, навіть мертва ти не перестаєш супитися до мене».

Тільки-но Ендрія підняла конверт у себе над головою, як тут же він почав коливатися вперед-назад. Поверталася її трясучка, той її чортів кумар. Гіршого моменту важко було уявити, але її це не здивувало, вона навіть очікувала, що так може статися. Це все від стресу.

— Документи, які містяться в цьому конверті, мені передала Бренда Перкінс, — промовила вона, і принаймні хоч голос у неї залишився рівний. — Вони були зібрані її чоловіком і генеральним прокурором нашого штату. Дюк Перкінс розслідував довжелезну низку великих і малих злочинів Джеймса Ренні.

Мел, шукаючи поради, кинув погляд на свого друга Картера. І Картер зустрів його погляд власним: ясним, гострим, майже здивованим. Він показав на Ендрію, потім схопив рукою себе за горло: «Заткни її». Цього разу, коли Мел ступив уперед, Генрі Моррісон не зупинив його — як майже кожен у цій залі, він вирячився на Ендрію.

Слідом за Мелом, котрий, пригинаючись, немов перед екраном у кінотеатрі, поспішив уздовж сцени, вирушили Марті Арсенолт і Фредді Дентон. З іншого боку великої зали міської ради сунули Тодд Вендлештат і Лорен Конрі. Вендлещтат тримав руку на обрізку горіхового ціпка, який він носив при собі замість поліцейського кия; рука Конрі лежала на рукояті її пістолета.

Ендрія помітила їх наближення, але не замовкла.

— Докази містяться в цьому конверті, і я вважаю, що саме ці докази… — «стали причиною загибелі Бренди Перкінс», хотіла вона завершити фразу, але в цю мить її тремтячі, слизькі від поту пальці не втримали мотузки, що служила зашморгом її торби. Торба гепнулась посеред проходу, і з її роззявленого верха, немов перископ, вистромилося дуло револьвера 38-го калібру, подарованого колись Ендрії для самозахисту.

Виразно, так що було чутно геть усім у занімілому залі, прозвучав голос Ейдена Епплтона:

— Ух ти! У цієї леді є левольвер!

Знову запала мертва тиша. А тоді підхопився зі свого стільця Картер Тібодо і, скочивши вперед, прикриваючи собою свого боса, заволав:

— Револьвер! Револьвер! РЕВОЛЬВЕР!

Ейден сповз із лави в прохід, щоби краще роздивитись.

— Ні, Ейде! — закричала Каро, нахиляючись, щоби вхопити хлопчика, і тут же Мел зробив перший постріл.

Куля пробила діру в полірованій дерев'яній підлозі просто перед носом у Каролін Стерджес. Злетіли скалки. Одна застрягла в неї під правим оком, кров заюшила обличчям. Вона ледь зауважила, що кричать тепер всі. Нахилилася в прохід, вхопила Ейдена за плечі і, мов баскетболістка, пожбурила його собі між розставлених ніг назад. Він влетів у той ряд, де вони сиділи, ошелешений, проте неушкоджений.

— РЕВОЛЬВЕР! У НЕЇ РЕВОЛЬВЕР! — закричав Фредді Дентон, відштовхуючи в себе з дороги Мела. Пізніше він божитиметься, що молода жінка тягнулася по зброю і він, аякже, хотів її лише поранити.

Завдяки гучномовцям троє людей у краденому фургоні чули зміни, що відбувались у залі міської ради. Урочисту промову Великого Джима й те, як наступні за нею аплодисменти були перервані якоюсь жінкою, котра говорила голосно, однак стояла надто далеко від мікрофона, тож її слів вони не добрали. Далі її голос потонув у загальному ревищі натовпу, пронизаному вересками. А тоді пролунав постріл.

— Що за чорт? — вигукнув Роммі.

Знову постріли. Здається, два, а може, й три. І верещання.

— Не має значення, — сказала Джекі. — Рушаймо, Ерні, і то швидко. Якщо ми збираємося робити цю роботу, ми мусимо зробити її зараз.

— Ні! — закричала Лінда, підхоплюючись на рівні. — Не стріляйте! Тут діти! ТУТ ДІТИ!

У міській раді зчинився пандемоніум. Ще, може, лиш пару секунд вони залишались не худобою, але тепер нею стали. Натовп ринув до передніх дверей. Кілька перших встигли проскочити, а решта застрягли. Кілька душ, у котрих збереглася крихта здорового глузду, побігли центральним і бічними проходами до запасних дверей по боках сцени, але таких була меншість.

Лінда простягнула руки до Каролін Стерджес, щоби відтягнути її в порівняно безпечне місце між лав, коли на неї налетів Тобі Меннінг, котрий якраз нісся центральним проходом. Його коліно зустрілося з Ліндиною потилицею і вона впала долілиць, безтямна.

— Каро! — десь далеко ридала Аліса Епплтон. — Каро, вставай! Вставай, Каро! Каро, вставай!

Каролін почала підводитися, і от тоді-то Фредді Дентон вистрелив їй прямо між очі, моментально вбивши на смерть. Пронизливо закричали діти. Їхні лиця були заляпані її кров'ю.

Лінда ледь усвідомлювала, що її вдарили, пробігли по ній. Вона звелася навкарачки (стояти прямо зараз вона не здужала б) і заповзла між лав із протилежного від того, де перед тим сиділа, боку проходу, чвакаючи рукою по свіжій крові Каролін.

Аліса з Ейденом намагались дістатися Каро. Розуміючи, що дітей можуть жорстоко поранити, якщо вони опиняться в проході (і не бажаючи, аби вони бачили, що трапилося з жінкою, котра, як вважала вона, була їхньою матір'ю), Ендрія потягнулась руками понад лавою поперед себе, щоби їх утримати. Вона впустила долі конверт ВЕЙДЕР.