Під куполом - Кінг Стівен - Страница 105

— Джиме, у «Фуд-Сіті» ще повно товару, — сказав Рендолф. — Я лише сьогодні вдень балакав про це з Джеком Кейлом. М'яса небагато, але всього іншого в достатку.

— Я про це знаю, — відповів Великий Джим. — Я розуміюся на інвентаризації, і Кейл також. Він і мусить, він же єврей врешті-решт.

— Ну… я просто хотів сказати, що все йде порядком, бо в людей комори забиті харчами, — він просяяв. — Ага, тепер я розумію, треба встановити у «Фуд-Сіті» скорочений день. Гадаю, Джек на це погодиться. Він, либонь, сам вже про це думав.

Великий Джим похитав головою, так само усміхнений. Ось ще один приклад того, як усе лягає в масть, коли ти в драйві. Дюк Перкінс сказав би, що це хибно — піддавати місто ще більшому тиску, особливо після сьогоднішнього тривожного зоряного шоу. Але Дюк мертвий, і це більш ніж зручно, це просто божественно.

— Закрити, — повторив він. — Обидва заклади. Наглухо. А коли їх буде відкрито знову, тоді ми керуватимемо продажами. Запаси протривають довше, а розподілення буде справедливішим. План раціонування я оголошу на міських зборах у четвер, — він зробив паузу. — Якщо на той час не зникне Купол, звичайно.

Енді промовив, мнучись:

— Великий Джиме, я не певен, що ми маємо право закривати бізнеси.

— У такий кризовий час, як тепер, ми не просто маємо право, це наш обов'язок. — Він весело ляснув по спині Пітера Рендолфа. Новий шеф поліції Честер Мілла цього не очікував і злякано крякнув.

— А що, як це спричиниться до паніки? — сумнівався Енді.

— Атож, є така ймовірність, — погодився Великий Джим. — Коли вдаряєш по мишачому гнізду, вони всі кидаються врозтіч. Ми маємо на кілька одиниць збільшити потужність наших сил поліції, якщо криза невдовзі не припиниться. Так, на кілька одиниць.

Рендолф дивився вражено.

— У нас уже майже двадцять офіцерів. Включно з… — він хитнув головою в напрямку дверей.

— Йо, — кивнув Великий Джим. — Раз згадали про хлопців, то давай, заводь їх сюди, шефе, щоб ми з цим вже покінчили й відправили їх додому спати. Гадаю, в них завтра буде багато клопотів.

«А якщо вони там трохи наклали собі в штани, тим краще. Заслужили, бо не в змозі утримати в тих штанах зайвий раз свої швайки».

Френк, Картер, Мел і Джорджія увійшли до кабінету, чалапаючи вервечкою, як підозрювані в якомусь поліцейському серіалі. Обличчя мали демонстративно задерикуваті, але задирикуватість їхня була ріденькою; Ганна Комптон насміялася б. Опущені долі очі вивчали носки черевиків. Великому Джиму було ясно, що вони очікують на вигнання або й ще на щось гірше, і це йому було в масть. Страх — це та емоція, з якою найлегше працювати.

— Ось, — промовив він. — Такі наші браві офіцери.

Щось стиха буркнула Джорджія Руа.

— Говори голосніше, сонечко, — приставив Великий Джим долоню до вуха.

— Я сказала, що ми нічого не зробили такого, поганого, — так само, тоном пригнобленої вчителем школярки, пробурмотіла вона.

— Тоді що ж саме ви зробили? — А коли Джорджія, Френк і Мел заговорили всі разом, він показав на Френкі: — Ти (і виклади гарну історію, гаспидів син).

— Ну, ми були там, — почав Френк, — але вона нас запросила…

— Точно! — скрикнула Джорджія, зчепивши руки під своїми доволі солідними цицьками. — Вона…

— Замовкни, — наставив на неї свій м'ясистий палець Великий Джим. — Один говорить за всіх. Так це мусить бути, якщо ви одна команда. Ви команда?

Картер Тібодо зрозумів, куди той хилить.

— Так, сер, містере Ренні.

— Радий це чути, — Великий Джим кивнув Френку, щоб продовжував.

— Вона сказала, що має пиво. Тільки тому ми туди й пішли. У місті ж купити пива зараз не можна, ви знаєте. Ну от, ми там сиділи собі, пили пиво — усього лиш по баночці, і це вже було майже після зміни…

— Зовсім після зміни, — вставив шеф. — Це ти хотів сказати?

Френк слухняно кивнув.

— Так, сер, саме це я й хотів сказати. Ми випили пиво і говоримо, що, мабуть, нам треба вже йти, а вона каже, що дуже поважає нашу роботу і кожного з нас і хоче подякувати особисто. Ну, й розставила ноги, типу того.

— Показала свою калитку, розумієте, — уточнив Мел з бездумною усмішкою ширше вух.

Великий Джим моргнув, мовчки подякувавши, що тут нема Ендрії Ґріннел. Хай хоч яка вона собі наркозалежна, а неполіткоректності в такій ситуації не стерпіла б.

— Вона заводила нас до своєї спальні, по черзі, — продовжив Френкі. — Я розумію, це негарно було з нашого боку, і нам всім дуже жаль, що ми на це піддалися, але з її боку це було суто добровільне рішення.

— Я в цьому не сумніваюся, — сказав шеф Рендолф. — У цієї дівчини відповідна репутація. І в її чоловіка. А наркотиків ви там ніяких не бачили?

— Ні, сер, — усі четверо в один голос.

— І ви її не ображали? — запитав Великий Джим. — Наскільки я розумію, вона заявляє, що з неї знущалися, били, і всяке таке.

— Ніхто її пальцем не торкнувся, — мовив Картер. — Можна, я скажу, що, як я оце подумав, там трапилося?

Великий Джим махнув йому рукою, мовляв, продовжуй. І подумав, що, схоже, містер Тібодо небезталанний один.

— Вірогідно, вона впала після того, як ми пішли. Можливо, пару разів. Вона доволі п'яна була. Бюро з захисту прав дітей мусило б забрати в неї дитину, поки вона її не вбила.

Ніхто на це не повівся. Для їхнього міста в поточній ситуації офіс Бюро в Касл Року — це все одно що десь на місяці.

— Отже, по суті ви чисті, — підсумував Великий Джим.

— Як кришталь, — кивнув Френк.

— Ну, я гадаю, ми задоволені цими поясненнями. — Великий Джим окинув оком присутніх. — Джентльмени, ми задоволені?

Енді з Рендолфом кивнули, явно з полегкістю.

— Добре, — сказав Великий Джим. — Ну, день був довгий, сповнений різних подій, і, я вважаю, нам усім треба виспатись. Вам, молоді офіцери, це особливо необхідно, бо завтра о сьомій ранку ви вже мусите заступити на службу. Супермаркет та «Паливо & Бакалію», ці обидві крамниці на час кризи буде закрито, і шеф Рендолф вважає, що саме вам треба доручити чергування у «Фуд-Сіті» на випадок, якщо люди, котрі туди прийдуть, не вельми погоджуватимуться з новим порядком. Що скажете, містере Тібодо, ви готові до такої роботи? З вашими… вашими бойовими пораненнями?

Картер поворушив рукою.

— Зі мною все гаразд. Її собака сухожилля мені зовсім не зачепив.

— Разом з вами ми пошлемо туди Фреда Дентона, — підхопив цю оптимістичну хвилю шеф Рендолф. — У «Паливі & Бакалії» достатньо буде Веттінгтон і Моррісона.

— Джиме, — подав голос Енді. — Може, краще поставити у «Фуд-Сіті» більш досвідчених офіцерів, а новачків у меншу крамницю…

— У мене інша думка, — перервав його Великий Джим. Він посміхався. Бо був у драйві. — Ці молоді люди саме ті, хто потрібен нам у «Фуд-Сіті». Саме вони. І ще одне. Пташки мені нацвірінькали, що дехто з вас возить зброю в патрульних машинах, а дехто навіть носить при собі під час пішого патрулювання.

Відповіддю на це була тиша.

— Ви офіцери на випробувальному терміні, — продовжив Великий Джим. — Якщо хтось з вас має особисту зброю, це ваше право як американців. Але якщо я почую, що хто-небудь із вас стояв зі зброєю перед «Фуд-Сіті», озброєним спілкувався з добропорядними мешканцями нашого міста, ваші дні в поліції завершаться.

— Абсолютно правильно, — підтримав Рендолф.

Великий Джим обвів очима Френка, Картера, Мела і Джорджію.

— Хтось має з цим проблеми? Кажіть.

Вигляд у них був безрадісний. Великий Джим і очікував, що ця новина так на них подіє, але вони ще дешево відбулися. Тібодо, перевіряючи свої пальці, згинав їх і розгинав.

— А якщо зброя незаряджена? — запитав Френк. — Якщо пістолети будуть при нас, ну знаєте, просто для остороги?

Великий Джим по-вчительському підняв пальця.

— Френку, я скажу вам те, що казав мені мій батько: нема такої речі, як незаряджений пістолет чи рушниця. У нас добропорядне місто. Наші люди поводитимуться пристойно, я в цьому переконаний. Якщо вони зміняться, тоді змінимося й ми. Зрозуміло?