Північне сяйво - Пулман Филип - Страница 73

— Це ніби… — сказала вона.

— Ні, ти не знаєш. Підійди до полиці поряд із письмовим столом та принеси мені Біблію.

Ліра виконала його прохання! протягнула батькові велику чорну книгу.

— Ти пам’ятаєш історію Адама і Єви?

— Звичайно, — відповіла вона. — Вона не повинна була їсти яблуко, але змій спокусив її, і вона з’їла.

— А що сталося потім?

— М-м-м… їх вигнали. Бог прогнав їх із саду.

— Бог говорив їм не їсти яблука, тому що вони помруть. Пам’ятаєш, вони ходили голими у саду, вони були, немов діти, їхні деймони набували будь-якої форми. Але ось що сталося.

Він відкрив третій розділ Книги Буття і прочитав:

І жінка сказала змієві: «Ми можемо їсти плоди з дерев в саду, окрім плодів з дерева посередині саду, так сказав Бог: «Ви не повинні їсти з нього, а також торкатися його, інакше ви помрете».

І змій сказав жінці: «Умерти — не вмрете, тому що Бог знає, що в день, коли ви поїсте звідти, ваші очі розплющаться, і ваші деймони набудуть своїх справжніх форм, і ви будете, як боги, які знають добро і зло».

І побачила жінка, що дерево гарне на смак, і принадне для очей, і жадане, щоб взнати справжню форму деймона. Вона взяла з нього плоду та й з’їла і разом теж дала чоловікові своєму — і він з’їв.

І розплющилися очі в обох них, і побачили вони справжню форму своїх деймонів, і заговорили з ними.

Але коли чоловік та жінка пізнали своїх власних деймонів, вони побачили, як вони змінилися, бо до того часу вони були єдиним з усіма створіннями на землі та в повітрі, і не було різниці між ними.

І вони побачили різницю, і вони пізнали добро і зло, і засоромилися. І зшили вони фігове листя, щоб прикрити свою наготу…»

Він закрив книгу.

— Ось так прийшов гріх на землю, — сказав він, — гріх, сором і смерть. Це сталося, коли їхні деймони набули постійних форм.

— Але… — Ліра намагалася знайти потрібні слова, — але це ж неправда, чи не так? Не така правда, як хімія чи інженерія? Адама і Єви не було насправді? Кесінгтонознавець сказав мені, що це ніби казка.

— Кесінгтонознавець завжди був вільнодумцем. Це його обов’ язок — випробувати віру вчених. Тому він і сказав так. Але подумай про Адама і Єву як про уявне число, як про квадратний корінь з мінус одного — ти ніколи не знайдеш чіткого доказу його існування, але якщо ти вставиш його у своє рівняння, ти зможеш обчислити різноманітні речі, які не можуть існувати без нього.

В будь-якому разі Церква вчила цього тисячі років. А потім Русаков відкрив Пил, врешті-решт з’явився фізичний доказ, що щось відбулося, коли цнотливість обернулася на досвід.

Між іншим, назву Пилу дала також Біблія. Спочатку він називався Частинки Русакова, але невдовзі хтось вказав на цікавий вірш з третього розділу Книги Буття, де Бог проклинає Адама за те, що він їв плід.

Він відкрив Біблію знову та показав рядки Лірі. Вона прочитала:

«У поті чола свого ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти — пил, — і до пилу вернешся…»

Лорд Ізраель сказав:

— Церковні вчені завжди замислювалися щодо перекладу цього вірша. Деякі кажуть, його потрібно розуміти не «і до пилу вернешся», а «станеш предметом пилу», а інші вважають цей вірш чимось на зразок каламбуру між словами «земля» і «пил», і це справді означає, що Бог визнає свою власну природу дещо грішною. Ніхто не погоджується. Ніхто не може погодитись, тому що це аморально. Але це було надто гарне слово, щоб не скористатися ним, тому частинки почали називати Пил.

— А щодо гоблінів? — запитала Ліра.

— Генеральне Облаткове братство… Компанія твоєї матері. Доречно з її боку скористатися шансом, щоб підтримати власну владу, адже вона розумна жінка, як сподіваюсь, ти помітила. Магістрату вигідно дозволяти розростатися різним агентствам. Вони можуть платити йому, щоб послабити силу одне одного. Якщо одне з них досягне успіху, магістрат завжди може вдати, що підтримував лише його, а якщо воно потрапить в немилість, вони б навпаки оголосили їх відступниками, які ніколи не мали справжньої ліцензії. Розумієш, твоя мати завжди прагнула влади. Спочатку вона хотіла здобути її звичайним шляхом, через шлюб, але це не спрацювало, як, мені здається, ти чула. Отже, їй довелось звернутися до Церкви. Зрозуміло, вона не могла піти шляхом чоловіка — стати священиком і таке інше — це було б неправомірно. Тому вона організувала власний орден, свої канали впливу і працювала через них. Правильним кроком було спеціалізуватися за Пилом. Всі боялися його, ніхто не знав, що робити, тому коли вона запропонувала вести дослідження, магістрат зітхнув з полегшенням і забезпечив її грошима та всім потрібним.

— Але вони відокремлювали… — у Ліри не вистачало сил сказати це, слова застрягали у неї в горлі. — Ви знаєте, що вони робили? Чому Церква дозволила їм робити такі речі?

— Тому що існував прецедент. Щось таке вже траплялося раніше. Ти знаєш, що означає слово кастрація? Це означає позбавлення хлопчика статевих органів, щоб він ніколи не набув чоловічих рис. У кастрата назавжди залишається його високий дискантовий голос, тому Церква і дозволяє це робити — таку корисну річ для церковної музики. Деякі кастрати стали великими співаками, чудовими артистами. Багато які з них обернулися на товстих пещених напівчоловіків. Інші вмерли через наслідки операції. Але Церква не відмовилася від невеликого відокремлення, розумієш? Був прецедент. А цей метод мав бути більш гігієнічним, ніж старі, коли в них не було анестезії, чи стерильних бинтів, чи потрібного догляду сестер. Він був би порівняно безболісним.

— Це не так! — розлючено сказала Ліра. — Це не так!

— Ні. Звичайно, ні. Тому їм і довелось ховатися на далекій півночі, в темряві та безвісті. Тому Церква була рада мати в себе на службі таку людину, як твоя мати. Хто міг підозрювати таку чарівну, впливову, милу та розумну? Але через таємність та неофіційність цієї операції магістрат також міг переслідувати її, якби це стало їм потрібно.

— Але кому першому спало на думку робити відокремлення?

— Їй. Вона вважала, що дві речі, які відбуваються в отроцтві, можуть бути пов’язані — зміни, які відбуваються з деймоном, і той факт, що починає притягуватись Пил. Мабуть, якби деймона від’єднали від тіла, ми б ніколи не стали предметом Пилу — прабатьківського гріха. Питання полягало в тому, чи можливо від’єднати деймона від тіла, не вбивши людину. Вона багато подорожувала та бачила безліч різних речей. Вона була в Африці, наприклад. Африканці можуть зробити раба, який називається зомбі. Він не має власної волі, він буде працювати вдень і вночі без жодних нарікань, навіть не намагаючись втекти. Він схожий на труп…

— Це людина без деймона!

— Саме так. Отже, вона з’ясувала, що їх можливо розділити.

— І… Тоні Коста розповідав мені про жахливих фантомів у північних лісах. Здається, вони мають щось спільне.

— Так. У будь-якому разі Генеральне Облаткове братство виникло, ґрунтуючись на схожих ідеях та на одержимості Церкви ідеєю прабатьківського гріха.

Деймон лорда Ізраеля повів вухами, і він поклав свою руку на її красиву голову.

— Відбувалося ще дещо, коли вони робили відокремлення, — продовжував він. — Але вони не помічали цього. Енергія, яка пов’язує деймона з людиною, надзвичайно потужна. Коли робиться відокремлення, вся енергія умить розпадається на частинки. Вони не помітили цього, тому що прийняли її за шок, чи огиду, чи моральне протистояння і намагалися стримувати себе при цьому. Тому вони не помітили, що вона може робити, і ніколи и не думали підкорити її…

Ліра не могла всидіти. Вона підвелась, підійшла до вікна і глянула крізь холодну темряву невидющими очима. Вони були надто жорстокими. Як би важливо не було дізнатися про прабатьківський гріх, було занадто жорстоко робити те, що вони зробили з Тоні Макаріосом та іншими. Їх нічого не виправдовувало.

— А що робили ви? — запитала вона. — Ви робили такі відокремлення?

— Мене цікавить дещо інше. Я не думаю, що Облаткове братство зайшло далеко. Я хочу дістатися до джерела самого Пилу.