Янтарне скло - Пулман Филип - Страница 7

— Він іде, — Балтамос вже майже ридав, і цього разу Віл таки відчув страх, що охопив ангела. — Благаю, Віле…

Хлопець подивився вгору.

Хмари розходилися, і крізь темну діру до них швидко щось летіло. Спочатку здавалося, що нова істота невелика за розміром, але вона щосекунди зростала та ставала дедалі більшою. Вона прямувала саме на них, і не було сумнівів, що її наміри були ворожими: Вілу навіть здалося, що він бачить її очі.

— Ну ж бо, Віле, давай! — настійливо повторював Баруг.

Хлопець підвівся, намагаючись сказати: «Тримайте його міцніше», але щойно ці слова спали йому на думку, ангел осів на землю, розчиняючись і розпливаючись, мов туман, та за мить зник.

— Я вбив його? — тремтячим голосом спитав Віл.

— Ти мусив це зробити, — відповів Баруг. — Але тепер…

— Я не витримаю цього! — вигукнув хлопець. — Чесно, я вже не можу вбивати! Коли це припиниться?

— Нам слід зникнути звідси, — ледь чутко вимовив Балтамос. — Швидше, Віле, будь ласка, швидше…

Обидва вони були смертельно нажахані.

Віл провів по повітрю кінчиком ножа, шукаючи прохід до хоч якого світу — аби тільки залишити цей. Він квапливо зробив розріз і підвів голову: ангел, що падав на них із неба, був лише за декілька секунд льоту, і вираз його обличчя наводив жах. Навіть із такої відстані й навіть цієї гарячої миті Віл відчув, що всі куточки його душі пронизав якийсь безмежний, брутальний, безжальний розум.

І це ще не все: в нього був спис, і він підіймав його, аби метнути…

І за ту мить, котра знадобилася ангелу, щоб зупинитися в польоті, набути вертикального положення та метнути свою зброю, Віл слідом за Баругом і Балтамосом протиснувся у вікно і зачинив його за собою. Коли його пальці вже защипували останній дюйм вікна, він відчув струс повітря — але все скінчилося, і він перебував у безпеці: спис, що простромив би його наскрізь, не влучив, залишившись в іншому світі.

Вони були на піщаному березі моря під яскравим місяцем. За смугою піску росли дерева, схожі на величезні папороті, по узбережжю на милі тягнулися низькі дюни. Повітря було спекотним і вологим.

— Що це було? — подивившись ангелам в обличчя, тремтячим голосом спитав Віл.

— Це був Метатрон, — відповів Балтамос. — Тобі слід було…

— Метатрон? А хто він такий? І не брешіть мені!

— Ми повинні розповісти йому, — сказав товаришу Баруг. — Тобі слід було зробити це раніше.

— Так, слід було, — погодився Балтамос, — але я сердився на нього та хвилювався за тебе.

— Тож розкажіть мені, — промовив Віл. — І пам'ятайте: не варто казати мені, що мені слід робити — на все це мені начхати. Значення мають лише Ліра та моя мати. І в цьому, — звернувся він до Балтамоса, — полягає сенс усіх моїх метафізичних роздумів, як ти їх назвав.

— Гадаю, нам слід повідомити тобі інформацію, котрою ми володіємо, — сказав Баруг. — Віле, саме з цієї причини ми тебе шукали, і саме тому ми маємо відвести тебе до лорда Ізраеля. Ми відкрили таємницю цього царства — світу Господа, — і нам слід поділитися нею з лордом Ізраелем. Ми тут у безпеці? — озирнувся він. — Сюди немає проходу?

— Це зовсім інший світ — інший усесвіт.

Пісок, на якому вони стояли, був м'яким, а схил сусідньої дюни так і запрошував повалятися на ньому. Ніч була такою прозорою й місячною, що можна було бачити, що відбувається за декілька миль від них. Наскільки сягав зір, вони були тут самі-самісінькі.

— Тож розповідайте мені все, — зажадав Віл. — Розкажіть мені про Метатроната про його таємницю. Чому той ангел називав його Регентом? І хто такий Господь? Гадаю, це Бог?

Він сів на пісок, і те саме зробили двоє ангелів. У місячному сяйві їхні обриси були чіткими як ніколи. Балтамос тихо сказав:

— Господь, Бог, Творець, Отець, Ягве, Адонай, Єгова, Цар, Всемогутній — усі ці імена він дав собі сам. Він ніколи не був Творцем. Подібно до нас, він був ангелом — так, першим і наймогутнішим із ангелів, але він сформувався з Пилу так само, як ми, і Пил — це лише назва для того, що відбувається, коли матерія починає розуміти сама себе. Матерія любить матерію. Вона прагне більше дізнатися про себе, і так виникає Пил. Перші ангели згустилися з Пилу, і найпершим був саме Господь. Він сказав тим, хто з'явився після нього, що це він їх створив, але то була брехня. Одна з тих, що прийшли пізніше, була мудрішою від нього, і він вигнав її. Ми й досі їй служимо. А Господь і досі панує в Царстві, і Метатрон є його намісником, або ж Регентом. Але щодо того, що ми відкрили в Затьмареній Горі, ми не можемо розповісти тобі всього. Ми присягнулися один одному, що першим про це має почути лорд Ізраель.

— Тоді скажіть мені, що можете. Не залишайте мене в невіданні.

— Ми проникли всередину Затьмареної Гори, — розпочав Баруг і відразу перервав себе: — Пробач, ми вживаємо цю назву надто вільно. Іноді її називають Фаетон. Бачиш, вона не нерухома, а може переміщатися з місця на місце. Куди б вона не пересунулася, це місце стає осердям Царства, його цитаделлю, його фортецею. Коли Господь був молодим, гора не була оточена хмарами, але з часом він зібрав їх довкола себе безліч. Ніхто не бачив її верхівку вже декілька тисяч років. Отже, наразі його фортеця відома під назвою Затьмарена Гора.

— І що ви там побачили?

— Сам Господь мешкає в палаті в осерді гори. Ближче ми підійти не могли, хоча й бачили його. Його влада…

— Як я вже казав, він передав більшу частину своєї сили Метатрону, — перервав товариша Балтамос. — Ти вже бачив, який він є. Деякий час тому ми втекли від нього, а цього разу він бачив нас знову, та й до того ж він бачив тебе й ніж. Я ж казав…

— Балтамосе, — ніжно промовив Баруг, — не докоряй Вілові. Нам потрібна його допомога, і не можна звинувачувати його в тому, що він не знав того, про що навіть ми дізналися аж ніяк не відразу.

Балтамос відвів погляд Віл сказав:

— Отже, ви не збираєтесь розповісти мені цю вашу таємницю? Добре. Але тоді скажіть мені, що трапляється, коли ми вмираємо?

Балтамос здивовано подивився на нього, а Баруг сказав:

— Існує світ мертвих. Ніхто не знає, де він і що там відбувається. Завдяки Балтамосу моя душа так і не потрапила туди: я — те, що колись було душею Баруга. Світ мертвих залишається для нас темною загадкою.

— Якщо скористатися вашою мовою, це концтабір, — додав Балтамос. — Господь створив його майже відразу після того, як з'явився з небуття. А чому ти хочеш це знати? Свого часу ти й так усе побачиш.

— Тому що мій батько тільки-но помер, ось чому. Він розповів би мені все, що знає, якби його не вбили. Ви кажете, що це світ — тож він схожий на наш, лише в іншому всесвіті?

Балтамос подивився на Баруга, той знизав плечима.

— А що відбувається у цьому світі мертвих? — вів далі Віл.

— Цього не можна сказати, — відповів Баруг. — Це місце оточує таємниця. Навіть Церкви цього не знають; вони кажуть віруючим, що ті житимуть у раю, але це брехня. Якби люди насправді знали все…

— І душа мого батька полетіла туди…

— Без сумніву, так само як незліченні мільйони душ людей, що вмерли до нього.

Віл відчув, що якась частина його єства тремтить.

— А чому ви з вашою великою таємницею, хай там якою вона є, не пішли прямо до лорда Ізраеля, — поцікавився він, — а почали шукати мене?

— Ми не були впевнені, — сказав Балтамос, — у тому, що він нам повірить, тож слід було принести йому доказ того, що наші наміри є добрими. Два ангели нижчого рангу порівняно зі всією тією могутністю, котрою він володіє, — чому він має сприймати нас усерйоз? Але якби ми могли доставити йому ніж та його хоронителя, він, мабуть, вислухав би нас. Цей ніж — надзвичайно могутня зброя, і лорд Ізраель був би радий побачити, що ти на його боці.

— Що ж, мені шкода, — промовив Віл, — але всі ваші аргументи видаються мені невиразними. Якби ви були впевнені у вашій таємниці, вам не знадобилися б жодні підстави для того, щоб побачити лорда Ізраеля.

— Це ще одна причина, — сказав Баруг. — Ми знали, що Метатрон переслідуватиме нас, і хотіли впевнитися, що ніж не потрапить до його рук. Якби ми переконали тебе піти до лорда Ізраеля, то, принаймні…