Мiстер Мерседес - Кінг Стівен - Страница 85

Джером каже:

— Продовжуйте, Холлі, нумо. Ви мене так просто з розуму зводите.

Це спонукає її до усмішки, від якої вона набуває старшого вигляду. Більш на свій вік. І щойно вони опиняються подалі від великих вітрин «Дискаунт Електронікс», Ходжес почувається краще. Йому цілком ясно, що Джерому приємно спілкуватися з Холлі, і сам він відчуває те саме (більш-менш попри власне бажання), але ж це так принизливо — виявити, що тебе обскакала залежна від «Лексапро» невротичка.

— Він забув прибрати свою програму ПРИВИДИ, отже, я й подумала, а може, він також забув почистити її поштовий кошик на сміття, і виявилася права. Там знайшлася десь дюжина послань від «Дискаунт Електронікс». Деякі з них були повідомленнями про розпродажі — як от цей, що в них зараз, хоча я можу закластися, що ті DVD-диски, які в них залишилися, нікому не цікаві, мабуть, якісь корейські фільми чи щось таке, — а деякі з тих послань були купонами на двадцятивідсоткову знижку. У неї там також були купони на тридцятивідсоткову знижку. Тридцятивідсоткові купони були на наступні виклики «Кібер-Патруля». — Вона зітхає. — Ну, й ось я тут.

Джером втупився в неї очима.

— Отже, вистачило лише цього? Лише зазирнути до теки її видалених поштових повідомлень?

— Не дивуйтесь аж так, — каже Холлі. — Щоб упіймати Сина Сема, вистачило одного штрафного квитка за парковку. Поки чекала на вас, я обійшла й подивилася там, ззаду, — каже Холлі. — На їхній веб-сторінці сказано, що в них у «Кібер-Патрулі» троє ай-ті-фахівців, і там, позаду, стоять три зелених «Жуки». Тому я думаю, що той парубок сьогодні працює. Ви його заарештуєте, містере Ходжес? — Вона знову кусає собі губи. — А якщо він відбиватиметься? Я не хочу, щоб ви постраждали.

Ходжес напружено думає. У «Кібер-Патрулі» три комп’ютерних техніка: Фробішер, Хартсфілд і Лінклаттер, худа білявка. Він майже впевнений, що це мусить бути або Фробішер, або Хартсфілд, і хто б із них це не був, він не готовий побачити, як крізь двері до них заходить kermitfrog19. Навіть якщо Містер Мерседес не почне тікати, він не зуміє вмент приховати свій шокований вираз впізнання.

— Я йду досередини. Ви двоє залишаєтесь тут.

— Ідете туди без жодного прикриття? — питає Джером. — Та ну, Білле, я не вважаю це дуже му…

— Зі мною все буде гаразд. На мене спрацює елемент неочікуваності, але якщо я не повернуся за десять хвилин, телефонуйте дев’ять-один-один. Втямили?

— Так.

Ходжес показує на Холлі:

— Ви тримайтеся поряд із Джеромом. Щоб мені не було більше розслідувань у ролі самотньої вовчиці.

«Хто б ото казав», — думає він про себе.

Вона покірно киває, і Ходжес відразу рушає геть, щоб не дати їм можливості втягнути його в подальшу дискусію. Наблизившись до дверей «Дискаунт Електронікс», він розстібає на собі піджак. Вага батьківського револьвера при його грудній клітці відчувається втішливо.

— 7 —

Дивлячись на Ходжеса, як той заходить до магазину електроніки, Джером раптом загадується питанням:

— Холлі, а як ви сюди дісталися? На таксі?

Вона хитає головою і показує на парковку. Там, за три ряди далі від Джеромового «ренглера», стоїть сірий седан «мерседес».

— Він стояв у гаражі. — Вона помічає розверстий з подиву рот Джерома та вмить стає в оборону: — Я вмію кермувати машиною, щоб ви знали. У мене чинні водійські права. У мене ніколи не було аварій, і в мене є страховка «Безпечного водія». Від «Олстейт»[307]. А ви знаєте, що чоловік, який знімається в рекламі «Олстейт» на телебаченні, був колись президентом у «24»[308]?

— Ця машина…

Вона хмуриться, явно збентежена.

— Які проблеми, Джероме? «Мерседес» стояв у гаражі, а ключі лежали в кошику в передньому холі. То які тут проблеми?

Ум’ятин більше нема, помічає він. Замінено лобове скло й фари. Автомобіль виглядає, як новенький. Ніколи не здогадатися, що його було використано для вбивства людей.

— Джероме? Ви гадаєте, Олівії б це не сподобалось?

— Ні, — відповідає він. — Мабуть, ні.

Він уявляє собі цей радіатор заляпаним кров’ю. Як з нього звисають уривки пошматованого одягу.

— Він зразу не заводився, акумулятор сів, але в гаражі у неї є отой портативний зарядно-пусковий блок, а я знаю, як ним користуватися, бо такий був колись і в мого батька. Джероме, якщо містер Ходжес не зробить арешту, ми зможемо сходити отуди, у ту крамничку з фрогуртами?

Він її майже не чує. Він невідривно дивиться на той самий «мерседес».

«Їй його повернули, — думає він. — Авжеж, звичайно що повернули. Це ж була її власність, врешті-решт. Вона навіть його відремонтувала. Але йому хотілося б думати, що вона ним ніколи більше не їздила. Якщо існують якісь привиди — тобто справжні — вони мусять бути в ньому. І, мабуть, кричати».

— Джероме? Поверніться на Землю, Джероме.

— Га?

— Якщо все обернеться добре, давайте скуштуємо фрогуртів. Я сиділа на сонці, чекала вас тут, і жахливо перегрілася. Я пригощаю. Насправді я люблю морозиво, але…

Решту він не чує. Він думає: «Морозиво».

«Клац» лунає в його голові так гучно, що він аж кривиться, і моментально розуміє, чому одне з облич «Кібер-Патруля» на Ходжесовому комп’ютері здалося йому таким знайомим. Сила спливає з його ніг і, щоб не впасти, він прихиляється до однієї з опорних колон пішохідної галереї.

— Ох, Боже мій, — промовляє він.

— Що трапилося? — хапає вона його за руку, гарячково кусаючи собі губи. — Що з вами не так? Ви захворіли, Джероме?

Але спершу він здатний тільки повторити знову:

— Ох, Боже мій.

— 8 —

Ходжесу скидається на те, що закладу «Дискаунт Електронікс» у торговельному центрі «Березовий Пагорб» жити залишилося місяці три. Багато полиць тут порожні, а товар, який залишився, має нещасний, неприкаяний вигляд. Майже всі відвідувачі, які тут є, згуртувалися у відділі «Домашні розваги», де рожевим світяться флуоресцентні написи: «ВАУ! DVD МАЙЖЕ ЗАДАРМА! ВСІ ДИСКИ З 50 % ЗНИЖКОЮ! НАВІТЬ “БЛУ-РЕЙ!”»[309]. Хоча тут цілих десять кас, відкриті тільки три, за якими сидять жінки в блакитних халатиках із жовтим логотипом «ДЕ». Дві з них дивляться крізь вітрину; третя читає «Сутінки»[310]. Ще кілька працівників блукають проходами між відділами, не маючи роботи.

Ходжесу не потрібен ніхто з них, але він уже бачить двох з тих, хто йому потрібні. Ентоні Фробішер, це той, що в окулярах Джона Леннона, балакає з якимсь клієнтом, у котрого в одній руці повний кошик здешевлених дисків, а в іншій пачка купонів. Краватка на Фробішері натякає, що, окрім «кібер-патрульного», він також може бути менеджером цього магазину. Вузьколиця дівчина з брудно-білявого кольору волоссям сидить за комп’ютером у задній частині магазину. За вухом у неї манячіє закладена туди сигарета.

Ходжес неспішно йде центральним проходом туди, де «DVD МАЙЖЕ ЗАДАРМА!». Фробішер дивиться на нього й піднімає палець, показуючи: «За хвилиночку буду з вами». Ходжес усміхається й відповідає йому легким помахом: «Все гаразд». Фробішер повертається до клієнта з купонами. Впізнавання жодного. Ходжес проходить до задньої частини магазину.

Брудно-білявка скидає на нього очима, а потім знову повертається до екрана свого комп’ютера. І від неї жодного впізнавання також. Вона не в уніформі «Дискаунт Електронікс»; на її майці напис: «КОЛИ МЕНІ ЗНАДОБИТЬСЯ ЧИЯСЬ ДУМКА, Я ТОБІ ЇЇ ВИКЛАДУ». Він бачить, що вона грає в оновлену версію «Пітфол!»[311]; примітивнішою версією цієї гри колись, чверть століття тому, захоплювалася його дочка Елісон. «Усе повертається на кола свої, — думає Ходжес. — Точно, що дзен-буддистська концепція».