Мiстер Мерседес - Кінг Стівен - Страница 33

— Наступного разу, коли в неї буде гарний день, вам треба зателефонувати мені, тоді я зможу поїхати туди, побачитися з нею.

— Гаразд. Я поїду з вами. А яке інше питання?

— Той адвокат, якого ви згадували. Шрон. Він на вас справив враження компетентного?

— Найгостріший ніж у шухляді, таке моє враження.

— Якщо я таки щось з’ясую, можливо, навіть визначу ім’я цього парубка, нам буде потрібен хтось саме такий. Ми підемо до нього, ми передамо йому листи…

— Листи? Я знайшла тільки цей один.

Ходжес думає: «От лайно». Потім перегруповується:

— Я маю на увазі цей лист і копію.

— О, авжеж.

— Якщо я знайду цього парубка, далі вже робота поліції — арештовувати його і висувати обвинувачення. Робота Шрона — подбати, щоб не заарештували нас за те, що перейшли межі, розслідуючи цю справу самостійно.

— Це ж мусить бути кримінальне законодавство, правда? Я не впевнена, що він займається такими справами.

— Імовірно, ні, але якщо він добрий фахівець, він знає когось, хто цим займається. Когось такого, хто не гірший за нього. Ми на цьому узгодилися? Треба, щоб ми дійшли згоди. Я готовий понишпорити там і там, але якщо справа обернеться годною для поліції, ми її передаємо їм.

— Мене це влаштовує, — каже Джейні. Потім вона зводиться навшпиньки, кладе долоні на плечі його занадто тісного піджака і відтискає йому на щоці поцілунок. — Я думаю, ви добрий чоловік, Білле. І правильний для цієї справи.

Він відчуває той поцілунок всю дорогу до ліфта. Гарна маленька тепла плямка. Він радий, що завдав собі клопоту поголитися перед тим, як іти з дому.

— 11 —

Безкінечно падає срібний дощ, але молода пара — коханці? друзі? — в безпеці й сухості під блакитною парасолькою, яка комусь належить, радше за все, комусь вигаданому на ім’я Деббі. Цього разу Ходжес помічає, що, схоже, там промовляє щось хлопець, а очі дівчини розширені, наче у здивуванні. Може, він якраз робить їй пропозицію вийти за нього?

Джером пробиває цю романтичну думку, наче надуту кульку.

— Скидається на порносайт, авжеж?

— Цікаво, що такий юний кандидат на Лігу Плюща, як ти, знає про порносайти?

Вони сидять поруч один одного в кабінеті Ходжеса, дивлячись на стартову сторінку «Блакитної Парасольки». Оделл, ірландський сетер Джерома, лежить позаду них на спині, розчепіривши задні лапи, язик звисає набік з рота, в доброму гуморі й задумі він дивиться на стелю. Джером привів його на шворці, але тільки тому, що такий закон у межах міста. Оделл достатньо вихований, щоб триматися подалі від проїжджої частини і безпечний для перехожих, наскільки це можливо для собаки.

— Я знаю те, що й ви знаєте, і що знає кожен, хто має комп’ютера, — відповідає Джером. У своїх слаксах-хакі, сорочці Ліги Плюща з ґудзиками до самого низу й коротко підстриженою шапочкою кучерявого волосся він здається Ходжесу схожим на молодого Барака Обаму, тільки вищий. Джером має зріст шість-і-п’ять[162]. І довкола нього легенький, приємно ностальгійний аромат лосьйону після гоління «Олд Спайс»[163]. — Порносайтів густіше, ніж мух на переїханій тварині на дорозі. Сновигаючи в неті, ти на них неуникно натикаєшся. І ті, що мають найневинніші назви, зазвичай найбільше навернені.

— Навернені чим?

— Того типу картинками, які можуть призвести до вашого арешту.

— Дитяче порно, ти маєш на увазі?

— Або порно з тортурами. Дев’яносто дев’ять відсотків отого, де батоги та ланцюги, то постановки. Але залишається один відсоток… — Джером знизує плечима.

— І ти звідки це знаєш?

Джером дарує йому погляд — прямий, щирий, відкритий. Він не роблений, він такий, яким є насправді, і це те, що найбільше подобається Ходжесу в цьому хлопці. Його мати й батько такі самі. Навіть його маленька сестричка.

— Містере Ходжес, геть усі це знають. Хто молодший тридцяти, тобто.

— Колись, у минулі дні, люди казали: «Не довіряй нікому старшому тридцяти».

Джером усміхається.

— Я їм довіряю, але, коли заходиться про комп’ютери, жахливо багато з них стають безпомічними. Вони б’ють свої апарати, а потім очікують, що ті будуть працювати. Вони стрімголов відкривають файли, причеплені до електронних листів. Вони заходять на такі, як ось цей, веб-сайти, а потім раптом їхній комп’ютер перетворюється на «Hal 9000» і починає завантажувати картинки з підлітками-ескортерками або відео терористів, де показано, як людям відрубують голови.

У Ходжеса на кінчику язика вертілося запитання, хто такий «Hal 9000»[164] — для нього це звучить, як поганяло якогось гангстера, — але згадка про терористичні відео його відволікає.

— Таке насправді трапляється?

— Відомі випадки. А потім… — Джером стискає руку в кулак і щиколотками пальців стукає себе по тімені. — Тук-тук-тук, національна безпека в тебе під дверима. — Він розкриває кулак, щоб показати пальцем на парочку під блакитною парасолькою. — Але з іншого боку, це може бути лише тим, чим воно себе представляє, розмовним сайтом, де сором’язливі люди можуть стати друзями з електронного листування. Ну, знаєте, клуби самотніх сердець. Чимало людей таким чином шукають любові, чоловіче. Нумо, подивимося.

Він простягає руку до мишки, але Ходжес хапає його за зап’ясток. Джером запитально дивиться на нього.

— Не дивися на моєму комп’ютері, — каже Ходжес. — Подивися на своєму.

— Якби ви попросили мене принести мій ноутбук…

— Зроби це сьогодні ввечері, і буде гаразд. А якщо тобі трапиться вчепити якийсь вірус, що цілком пожере твій комп’ютер, я виставлю стільки грошей, скільки тобі буде потрібно для нової цифродробарки.

Джером позирає на нього поглядом, повним зверхнього подиву:

— Містере Ходжес. Я маю найкращу програму з виявлення й усування вірусів, яку лишень тільки можна купити за гроші, і другу за надійністю, яка дублює першу. Будь-яку заразу, що спробує пробратися в мій комп’ютер, буде вмент прибито.

— Воно може туди лізти не для того, щоб з’їсти, — мовить Ходжес. Він пам’ятає, як сказала сестра місіс Трелоні: «Таке враження, ніби той парубок її знав». Воно може залізти, щоб спостерігати.

Джером не виглядає занепокоєним, вигляд у нього азартний.

— Як ви натрапили на цей сайт, містере Ходжес? Ви полишили бути пенсіонером? Ви, типу, у якійсь справі?

Ніколи Ходжес не шкодував про відсутність Піта Гантлі так гостро, як тепер: партнер по тенісу, з яким блискавично перекидаєшся, тільки не зеленими пухнастими м’ячиками, а ідеями і припущеннями. Він не має сумнівів, що Джером міг би виконувати цю функцію, у нього добрий розум, він уже продемонстрував талант у дедуктивному заповненні прогалин… але йому ще рік до права голосувати, і чотири роки до легальної купівлі собі алкогольної випивка, а отже, це може бути небезпечним.

— Просто зазирни на цей сайт для мене, — каже Ходжес. — Але перш ніж це робити, понишпори в інтернеті. Подивися, що ти зможеш знайти про нього. Що мені хотілося б дізнатись найбільше, це…

— Чи є в нього фактична історія, — перериває його Джером, знову демонструючи той свій чудовий дар дедукції. Чи як то воно зветься — передісторія. Ви хочете з’ясувати, чи це не солом’яне опудало, поставлене тільки для вас одного.

— Знаєш, — мовить Ходжес, — тобі варто покинути виконувати «діля» для мене, а знайти собі роботу в якійсь з отих комп’ютерно-лікувальних компаній. Ти, мабуть, заробляв би набагато більше грошви. У зв’язку з чим я згадав, що ти мусиш назвати мені ціну цієї роботи.

Джером ображений, але не пропозицією гонорару.

— Ті компанії, то для фріків із поганими соціальними навичками. — Він тягнеться рукою собі за спину і чухає темно-руде хутро Оделла. Оделл вдячно стукотить хвостом. Хоча, ймовірно, йому більше до вподоби був би сендвіч із біфштексом. Є тут фактично одна така зграя, вони ще їздять на «фольксвагенах-жуках». Більших фріків за них іще пошукати. «Дискаунт Електронікс»… ви їх знаєте?