Чаклун та сфера. Темна вежа IV - Кінг Стівен - Страница 92

— Еге ж, я допомагаю шерифові Ейвері, — погодився він. Його тремкий голос чомусь здавався Корделії напрочуд милим. — Один з його помічників, Клайпол.

— Еге ж, Френк Клайпол.

— …випав із човна і зламав ногу. Як можна випасти з човна і зламати ногу, Корделіє?

Вона весело розсміялася (думка про те, що на них витріщаються всі без винятку мешканці Гембрі, авжеж, була хибною… але таке в неї було відчуття, і воно приємно лоскотало нерви) і сказала, що не знає.

На розі Хай-стрит і Каміно Веґа він зупинився, дивлячись на неї з таким виразом, наче дуже шкодував про це.

— Тут я маю повернути, — він передав їй коробку. — Ви впевнені, що донесете це додому? Я міг би вас провести…

— Не треба, не треба. Дякую. Дякую вам, Елдреде, — промовивши його ім’я, вона густо зашарілася від шиї до коренів волосся. Але його усмішка була винагородою за кожну краплину гарячої фарби на її обличчі. Він відсалютував їй двома пальцями і повільно, наче прогулюючись, пішов до офісу шерифа.

Корделія попрямувала додому. Коробка, яка ще на порозі крамниці здавалася такою важезною, тепер важила не більше за пір’їнку. Ця піднесеність несла Корделію близько півмилі, але коли в полі зору з’явився дім, вона знову відчула, що по боках стікає піт, а руки немилосердно болять. Слава богам, літо майже скінчилося… А хіба це не Сюзен заводила кобилу через ворота?

— Сюзен! — покликала вона, вже остаточно спустившись на землю, тож у її голосі бриніло роздратування, бо жодних інших емоцій дівчина в неї не викликала. — Допоможи мені, поки я не впустила і не побила яйця!

Сюзен відпустила Феліцію пастися на подвір’ї і підійшла до тітки. Зустрінься вони на десять хвилин раніше, Корделія б не помітила дивного вигляду дівчини. Тоді її голову повністю заполонив Елдред Джонас і думати про щось інше вона була неспроможна. Але гаряче сонце, випарувавши романтику з її голови, повернуло Корделію на землю. Тож коли Сюзен забирала в неї коробку, впоравшись із нею майже так само легко, як і Джонас, Корделія подумала, що вигляд дівчини їй не надто подобається. В ній щось змінилося. З дому вона поїхала знервована, спантеличена і на межі істерики. А тепер у її очах застиг спокійний вираз вдоволеності та щастя. Точнісінько такою була Сюзен у попередні роки. Проте цьогоріч вона перетворилася на вічно всім невдоволену істеричку. Більше нічого дивного Корделії в око не впадало, окрім хіба що…

Насправді було ще дещо. Вона простягнула руку і вхопила дівчину за косу, яка мала навдивовижу розпатланий вигляд. Авжеж, безлад на голові пояснювався тим, що Сюзен скакала верхи. Але це не пояснювало, чому її яскраво-золоте волосся так потьмяніло. Від дотику Корделії Сюзен аж підскочила, майже винувато. Що це в біса таке?

— У тебе мокре волосся, Сюзен. Ти що, десь купалася?

— Ні! Я вмочила голову у воду за кузнею Гокі. Він не проти, джерельце глибоке. Така спека. Сподіваюся, пізніше поллє, як з відра. Я й Феліції дала напитися.

Погляд. Сюзен був так само прямий і відвертий, як і завжди, проте щось у ньому було не так, і це щось стурбувало Корделію. Але вона ніяк не могла збагнути причину. Корделія й гадки не мала, що Сюзен може приховувати щось значне й серйозне. Вона вважала, що її небога неспроможна приховувати щось більше, ніж подарунок на день народження чи святкову вечірку, та й то не довше одного-двох днів. І все ж із нею щось було не так. Корделія торкнулася пальцями коміра сорочки, яку Сюзен вдягала для верхової їзди.

— А тут сухо.

— Я була обережна, — відказала дівчина, дивлячись на тітку невинно-збентеженим поглядом. — До мокрої сорочки сильніше липне бруд. Це ж ти мене вчила, тітонько.

— Ти здригнулася, коли я взяла тебе за косу, Сюзен.

— Еге ж, звісно. Та відьма теж так мене торкалася. Відтоді я не люблю таких дотиків. Може, я вже занесу продукти і заберу коня з осоння?

— Сюзен, не нахабній, — але дратівливість тону небоги трохи заспокоїла Корделію. Підозра, що Сюзен змінилася, що в ній щось не так, почала розсіюватися.

— Тоді не набридай.

— Сюзен! Негайно вибачся!

Сюзен глибоко вдихнула, затримала повітря, потім випустила його.

— Так, тітонько. Вибач. Але ж спека.

— Еге ж. Поклади це в комору. І дякую.

З коробкою в руках Сюзен пішла до будинку. Коли вона вже була далеко попереду, Корделія рушила слідом, щоб не йти з нею поряд. Безсумнівно, всі її підозри були безпідставними, їх спричинив флірт із Елдредом. Але дівчина була в небезпечному віці, а від її пристойної поведінки впродовж наступних семи тижнів залежало дуже багато. Потім нехай Торін нею опікується. Але до Свята Жнив пантрувати її доведеться Корделії. Вона вважала, що Сюзен все-таки дотримається обіцянки, проте обережність не завадить. У таких справах, як дівоча цнота, потрібна пильність.

Інтермедія

КАНЗАС, ДЕСЬ, КОЛИСЬ

Едді поворухнувся. Довкола них, як невдоволена теща, досі нудотив тонкохід, але на небі блищали зорі, яскраві, як промінці нової надії… чи поганих намірів. Він позирнув на Сюзанну, що сиділа, схрестивши обрубки ніг, глянув на Джейка, який доїдав бурито, потім на Юка, що вмостив пичку на щиколотку Джейка і з обожнюванням лупав на хлопчика знизу вгору.

Багаття вже трохи пригасло, але досі жевріло. Так само далеко на заході палахкотів і Місяць-Демон.

— Роланде, — власний голос здався йому старечим і рипучим.

Зупинивши розповідь на мить, щоб промочити горло ковтком води, стрілець звів брови.

— Звідки тобі відомі всі подробиці тієї історії?

Роланд замислився.

— Я не думав, що ти хочеш знати саме це, Едді.

Він мав слушність. Старий довготелесий мав звичку бути правим. Це була одна з його рис, яка дратувала Едді найбільш.

— Добре. Скільки часу ти вже говориш? Ось що я хочу знати насправді.

— Ти втомився? Хочеш спати?

«Він приколюється з мене», — подумав Едді… та водночас збагнув, що це неправда. Та й утоми він не відчував. Суглоби не затерпли, хоча він сидів зі схрещеними ногами, відколи Роланд почав розповідати їм про Рею і скляну кулю. І в туалет не хотілося. Їсти також. Джейк дожовував єдиний бурито з тих, що залишилися, але, мабуть, з тієї самої причини, чому люди лізуть на гору Еверест… бо вона є. Та й чому він має хотіти їсти, спати чи відчувати, що затерпли кінцівки? Чому, якщо багаття горіло, а місяць ще не зайшов?

Він глянув у здивовані очі Роланда і зрозумів, що стрілець прочитав його думки.

— Ні, я не хочу спати. Ти ж знаєш. Але, Роланде… ти вже так давно розповідаєш, — він замовк, подивився на свої руки, потім нерішуче всміхнувся. — Я б сказав, багато днів.

— Але час тут тече інакше. Я вже тобі казав, а тепер ти й сам у цьому пересвідчився. Не всі ночі однакової довжини. І дні також… але плин часу ми краще помічаємо вночі, правда? Так, думаю, що так і є.

— Це тонкохід розтягує час? — згадавши про тонкохід, Едді почув його в усій моторошній красі — так міг бриніти метал чи дзижчати найбільший у світі москіт.

— Можливо, він також допомагає, але здебільшого це тому, що в моєму світі такий порядок речей.

Неначе жінка, що поволі відходить від сну, який засмоктує її, наче тягучий сипучий пісок, поворухнулася Сюзанна. Погляд, яким вона окинула Едді, був водночас відстороненим і нетерплячим.

— Нехай він говорить, Едді.

— Угу, — погодився Джейк. — Нехай він говорить.

І Юк, не піднімаючи пички від Джейкової щиколотки:

— Ін. Орить.

— Добре, — сказав Едді. — Без проблем.

Роланд обвів їх усіх поглядом.

— Ви впевнені? Решта цієї історії… — закінчити він не зміг, і Едді збагнув, що Роландові страшно.

— Продовжуй, — тихо сказав Едді. — Розповідай до кінця, хай який він є. Тобто був, — він роззирнувся навколо. Канзас. Вони були в Канзасі. Десь, колись. Та водночас він відчував, що Меджис і всі ті люди, яких він ніколи не бачив: Корделія і Джонас, Брайан Гукі і Шимі, Петті Гуляща та Катберт Олґуд — були зараз дуже близько. Що Роландова втрачена Сюзен була дуже близько. Бо реальність у тому місці, де вони перебували, витончилася до межі — витончилася, як тканина на сідницях старих джинсів, — і що темрява триватиме так довго, як цього захоче Роланд. Втім, Едді сумнівався, що стрілець помічає пітьму. Бо морок вже давно, дуже давно оселився в його душі… та до світанку було ще далеко.