Чаклун та сфера. Темна вежа IV - Кінг Стівен - Страница 86

Сюзен радо погодилася. Тими днями вона користалася з кожної нагоди вирватися з дому, якнайдалі від тітчиних бурчливих доскіпувань. Що ближче були Жнива, то важче їм з тіткою було витримувати одна одну.

Удвох вони сіли на Пілона, що радо повіз дівчат у ранкову прохолоду, і Марія швидко розповіла свою історію. Майже одразу Сюзен збагнула, що Марія перебільшує і її становищу в будинку мера нічого не загрожувало. Просто маленька темнокоса служниця вкотре продемонструвала свою доволі симпатичну схильність робити з мухи слона.

Другу сукню до свята Жнив (Сюзен подумки називала її Блакитною 3 Бісером; перша сукня призначалася для сніданку і була Біла 3 Високою Талією І Рукавами 3 Буфами) тримали окремо від інших. Над нею ще треба було попрацювати. Але якась істота прослизнула в кімнату швачок на першому поверсі й погризла її на дрантя. Якби це була сукня, яку Сюзен мала вдягти до розпалювання святкового багаття чи на вечірній бал, ото була б халепа. А Блакитну 3 Бісером насправді пошили для денного прийому. За ті два місяці, що лишалися до Жнив, її можна було легко замінити іншою. Всього два місяці! Тієї ночі, коли стара відьма дала їй тимчасову відстрочку, здавалося, що до початку стосунків з мером Торіном у неї ще ціла вічність.

А тепер залишилося всього два місяці! Від цієї думки й на знак протесту її мимохіть пересмикнуло.

— Мам? — спитала Марія. Сюзен заборонила дівчині називати себе «сей», тож Марія, не в змозі переступити через себе й називати хазяйку просто на ім’я, пішла на цей компроміс. Слово здалося Сюзен досить дивним, зважаючи на те, що їй самій було лише шістнадцять, а Марії — на два чи три роки більше. — Мам, з вами все гаразд?

— Щось у спині стрельнуло, Маріє, нічого страшного.

— Еге ж, зі мною теж таке трапляється. Це боляче. Три моїх тітки вмерли від виснажливої хвороби. Коли мені коле, я завжди боюся, що…

— Яка тварина погризла блакитну сукню? Ти знаєш?

Марія нахилилася, щоб потай прошепотіти відповідь хазяйці на вухо, неначе вони були на людному базарі, а не на дорозі до Будинку-на-набережній.

— Подейкують, що це єнот проліз у вікно, відчинене вдень у спеку. Але я відчула запах у тій кімнаті. І Кімба Раймер теж, він приходив усе роздивитися. Перед тим, як послав мене по вас.

— Що ж там був за запах?

Марія знову нахилилася ближче і цього разу справді зашепотіла, хоча на дорозі не було ні душі:

— Собаче пердіння.

Якусь мить Сюзен мовчала, наче громом уражена, а тоді розреготалася. Вона сміялася до кольок у животі й до сліз на щоках.

— Хочеш сказати, що В-В-Вовк… собака мера… пролізу майстерню швачок на першому поверсі й пожував мою сукню… — договорити вона не змогла, надто вже її розпирав сміх.

— Еге ж, — твердо трималася на своєму Марія. Нічого дивного в тому, що Сюзен сміється, вона не бачила… і це була одна з причин, чому Сюзен її любила. — Але пес не винний. Собака робить те, що наказала йому природа, якщо йому дати змогу. Служниці знизу… — вона загнулася. — Ви ж не скажете меру чи Кімбі Раймеру, мам?

— Маріє, ти мене дивуєш. Поганої ж ти про мене думки.

— Ні, мам, я про вас доброї думки, але про всяк випадок. Просто в спекотну днину служниці їдять підобідок у кімнаті швачок. Вона в тіні сторожової вежі, ви ж знаєте. Це найпрохолодніша кімната в усьому будинку, навіть прохолодніша за парадні зали.

— Я запам’ятаю, — Сюзен подумала про те, що непогано було б провести офіційний Ланч і Бесіду в швацькій, і знову захихотіла. — Розповідай далі.

— А це все, Мам, — сказала Марія таким тоном, наче решта історії була надто зрозуміла, щоб її виповідати. — Служниці їдять тістечка і лишають крихти. Мабуть, Вовк їх унюхав. А що двері були відчинені, то він поїв крихти і взявся за сукню. Ніби як на друге.

Тепер вони зареготали вдвох.

Та коли вона поверталася додому, їй уже було не до сміху.

Приблизно через дві години після того, як Сюзен поїхала з тією малою вишкваркою-покоївкою на примірку сукні, Корделія Дельгадо (яка вважала, що найщасливіший день у її житті настане тоді, коли вона нарешті випровадить свою надокучливу небогу за двері та зі справою позбавлення її цноти буде нарешті покінчено) підхопилася зі свого крісла й поквапилася до вікна кухні, бо почула, як до будинку на повному скаку наближається кінь. У неї не було жодних сумнівів у тому, що повернулася Сюзен. І що трапилось щось погане. За звичайних обставин вона б ніколи не пустила свого улюбленого коника в галоп такої спекотної днини.

Нервово витираючи руки насухо, Корделія спостерігала, як Сюзен осадила Пілона — дуже різко, чого Дельґадо ніколи не робили — і спішилася якось не по-дамському. Її коса розтріпалася, й ті кляті біляві патли, предмет її гордості (і її прокляття) стирчали в усі боки. Дівчина була бліда, лише високо на вилицях горіли дві червоні плями. Корделії це дуже не сподобалося. Так само червонів Пат, коли був наляканий чи сердитий.

Вона стояла біля зливальниці, витираючи руки й кусаючи губи. Ох, швидше б уже здихатися цієї невихованої дівулі.

— Ти ж не накоїла лиха, га? — пробубоніла Корделія собі під ніс, коли Сюзен зняла сідло зі спини Пілона й пустила його до сараю. — Дуже сподіваюся, що ні, міс О-Яка-Краля. Тільки не перед самими Жнивами. Тільки не це.

Через двадцять хвилин, коли Сюзен переступила поріг будинку, від злості її тітки не лишилося й сліду. Корделія сховала їх на найвищу полицю в шафі, як небезпечну зброю (скажімо, револьвер). На ту мить вона вже знову в’язала в своїй гойдалці. Її обличчя, коли вона повернулася до Сюзен, здавалося спокійним і безтурботним. Вона дивилася, як дівчина йде до зливальниці, наливає воду і хлюпає собі на обличчя. Замість потягнутися до рушника Сюзен лише визирнула з вікна. Вираз її обличчя настрашив Корделію. Загнаний і розпачливий, для Корделії він був не більше, ніж сердитим і по-дитячому впертим.

— Так, Сюзен, — спокійним, контрольованим голосом сказала вона. Дівчина б навіть не здогадалася, яких неймовірних зусиль коштувало Корделії опанувати свій голос, не кажучи вже про те, щоб утримувати його на такій ноті. Хіба що одного дня перед дівчиною постане її власна дитина з таким самим упертим виразом. — Що тебе тривожить?

Сюзен повернулася до неї. Корделія Дельґадо сиділа в своєму кріслі, спокійна, мов удав. Тієї миті Сюзен хотілося вп’ястися в її самовдоволену пику нігтями й пошматувати її шкіру з криком: «Це ти винна! Ти! Ти в усьому винна!» Вона почувала себе брудною… ні, навіть не так, «брудна» — заслабке слово для цього. Вона почувалася закаляною. А ще ж нічого особливого не сталося. У цьому й був весь жах. Насправді нічого ще не сталося.

— Це що, так помітно? — тільки й запитала вона.

— Авжеж, помітно, — відповіла Корделія. — Скажи, він узяв тебе силою?

— Так… ні… ні.

Сидячи в кріслі з плетивом на руках, тітка Корд питально звела брови і чекала продовження.

Врешті-решт Сюзен розповіла їй, що сталося. Її тон був здебільшого рівним. Лише під кінець голос трохи затремтів, та й по всьому. І тітка Корд з обережним полегшенням зітхнула. Мабуть, нерозумне дівча просто перехвилювалося!

Сукня, яку вона мала вдягти замість порваної, була ще не готова. Роботи лишалося чимало. Тому Марія передала Сюзен до рук суворої Кончетти Моргенстерн, головної швачки, а та мовчки повела її вниз. Якби мовчання було золотом, іноді думала Сюзен, то Кончетта вже давно стала б така багата, як мерова сестра (в народі ходили чутки, що в тієї був чималий капітал).

Блакитна Сукня 3 Бісером висіла на безголовому манекені. Сюзен одразу помітила сліди від зубів на подолі і невеличку дірку ззаду, але в жодному разі не могла сказати, що сукня перетворилася на лахміття.

— Хіба її не можна врятувати? — несміливо спитала вона у кравчині.

— Ні, — відрубала Кончетта. — Знімай штани, дівчино. І сорочку.

Сюзен слухняно виконала наказ. Стоячи боса на підлозі в прохолодній кімнатці, вона прикривала груди руками, хоча Кончетта жодного разу не зацікавилася її формами.