Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Чаклун та сфера. Темна вежа IV - Кінг Стівен - Страница 73
І від думки про це його пристрасть розпалася на друзки, розлетілася на жарини, що впали яскравим дощем і поодинці вичахли, даючи дорогу спустошенню й пітьмі. Батькове смирення
(Я це знаю вже два роки)
було по-своєму найгіршим з усього, що сталося з ним упродовж того року. Як міг він закохатися в цю дівчину — та що там, у будь-яку дівчину — в світі, де, здавалося, вкрай необхідно було вчиняти такі злочини проти свого серця, і вчиняти не раз?
І все одно він її кохав.
Замість пристрасно її поцілувати він легенько торкнувся губами кутика її рота, де щойно збігала цівка крові. Поцілував, відчуваючи солоний присмак — як його власні сльози. Потім заплющив очі. І здригнувся, коли її рука погладила йому потилицю.
— Нізащо в світі я б не скривдила Олів Торін, — прошепотіла вона йому на вухо. — Не скривдила б так само, як і тебе, Вілле. Я не розуміла, що дію, але тепер уже пізно приводити все до пуття. Але дякую тобі за те… за те, що ти не взяв те, що міг узяти. Я завжди тебе пам’ятатиму. Пам’ятатиму твої поцілунки. Це найліпше, що сталося зі мною за все життя. Це було так, наче на землю спустився рай.
— Я теж буду пам’ятати. — Він дивився, як вона сідає в сідло, і згадав ніч їхньої зустрічі, коли її білі ніжки промайнули в темряві. І збагнув, що не може її відпустити. Він потягнувся до неї, торкнувся її чобота.
— Сюзен…
— Ні. Благаю.
І він відступив. Здався.
— Нехай це буде нашою таємницею, — попросила вона. — Так?
— Еге ж.
Ця відповідь викликала в неї усмішку, але усмішка була сумною.
— Відтепер не наближайся до мене, Вілле. Благаю. І я триматимуся осторонь від тебе.
— Якщо зможемо, — поміркувавши, відказав він.
— Ми мусимо, Вілле, мусимо.
І вона помчала геть. А Роланд стояв біля стремена Вітра і дивився, як вона іде геть. Вона вже зникла за обрієм, а він усе стояв та дивився.
Коли пан Стокворт і пан Гіт (у котрого до луки сідла досі було прив’язано той ідіотський пташиний череп) неквапливим кроком проїхали повз в’язницю, що слугувала також офісом для шерифа, шериф Ейвері, помічник Дейв і помічник Джордж Ріґінс саме сиділи на ґанку. П’ятнадцять хвилин тому прокалатав полуденний дзвін, і шериф вирішив, що гості міста прямують на обід, до «Мілбенку» чи, можливо, до «Раю», де подавали цілком пристойні обіди. Брутерботи й таке інше. Ні, Ейвері полюбляв щось більш посутнє: половину курки, наприклад, або яловиче стегно.
Пан Гіт помахав їм рукою і розплився в усмішці.
— Доброго дня, джентльмени! Довгих днів! Ніжних вітрів! Лагідних сієст!
У відповідь вони теж помахали і повсміхалися. А коли друзі зникли з поля зору, Дейв сказав:
— Вони цілий ранок стирчали на пірсі, рахували неводи. Неводи! Вам у таке віриться?
— Так-сер, — озвався шериф Ейвері, припіднімаючи одну сідницю й гучно випускаючи передобідні гази. — Так-сер, віриться. Еге ж.
— Якби не те, як вони обскакали Джонасових парубків, я б подумав, що це зграя йолопів, — докинув Джордж.
— А їм би було по цимбалах, — сказав Ейвері, глипнувши на Дейва, котрий крутив у руках монокля і невідривно дивився у той бік, куди подалися хлопці. У місті за цими дітками з Альянсу вже закріпилося прізвисько «Маленьких мисливців за трунами», Але Ейвері не знав, що про них думати. Вогонь сварки між ними й Тортовими крутими хлопами він загасив, і навіть отримав за це від Раймера золотий. Та що думати — не знав.
— Того дня, коли вони тут з’явилися, — сказав він, звертаючись до Дейва, — ти вирішив, що впоратися з ними — раз плюнути. Що тепер скажеш?
— Тепер? — Дейв крутонув монокль востаннє, потім вставив його в око і зиркнув крізь нього на шерифа. — Тепер я думаю, що плювати доведеться не раз. Вони виявилися крутішими, ніж здавалося на перший погляд.
«Авжеж, — подумав Ейвері. — Та, хвала богам, крутий — ще не розумний. Атож, хвала богам».
— Я голодний, мов віл, — повідомив він, підводячись. Потім, нахилившись, вперся руками в коліна і вдруге дав задом залп. Дейв і Джордж перезирнулися, а Джордж ще й помахав у себе перед носом рукою, розганяючи повітря. Шериф баронії Геркімер Ейвері випростався, і на обличчі в нього було написано полегшення і приємне передчуття насолоди від обіду.
— Трохи місця собі звільнив, — пояснив він. — Ходімо, хлопці, чогось перехопимо.
Навіть захід сонця не зміг прикрасити жалюгідний краєвид, що відкривався з ґанку бараків Смуги К. Саму будівлю, єдину вцілілу з цілого маєтку (крім хижки кухаря й стайні), було зведено в формі літери L, а з внутрішнього боку коротшого крила прибудовано ганок. Для них залишили рівно стільки стільців, скількох вони потребували: точніше, два потрісканих крісла-гойдалки і дерев’яний ящик з нашвидкуруч прибитою до нього хиткою дошкою, що мала слугувати спинкою.
Того вечора Алан сидів у кріслі, а Катберт — на ящику, який, здавалося, припав йому до душі. З поруччя на втоптане подвір’я і вигорілу садибу Ґарберів дивився порожніми очима вартовий.
Алан почувався смертельно втомленим. Вони обидва освіжилися в струмку, що протікав біля західного краю угідь, проте йому досі здавалося, що від нього тхне рибою і водоростями. Весь той день вони рахували неводи. Важкої роботи він не боявся, навіть якщо вона була нудною й монотонною. Йому не подобалася безглузда робота. А їхня робота саме такою і була — безглуздою. Гембрі поділялося на дві частини: рибальську і конярську. І серед рибалок їм шукати було нічого — вони збагнули це через три тижні. Відповіді треба було шукати на Крутоярі, в бік якого вони поки що намагалися навіть не дивитися. Бо так наказав Роланд.
Налетів шквал, принісши їм тихе верескливе бурчання тонкоходу.
— Який огидний звук, ненавиджу його, — сказав Алан.
— Еге ж, — тільки й відповів Катберт, напрочуд мовчазний і заглиблений у свої думки. Тепер вони всі так розмовляли, не говорячи вже про інші місцеві приказки. Ален побоювався, що Гембрі ще довго залишатиметься в них на язиках, навіть коли з чобіт зітреться пилюка гембрійських доріг.
За їхніми спинами, де були двері до барака, долинув приємніший звук — туркотіння голубів. А потім вони почули за бічною стіною барака звук, якого потай від самих себе чекали весь вечір, поки сиділи на ґанку й милувалися заходом сонця. Стукіт кінських копит. Вітрових.
З-за рогу з’явився Роланд. Він їхав легко і граційно, проте було в ньому щось таке, від чого в Алана з’явилося недобре передчуття. Передвістя лихого. У повітрі затріпотіло крильми, звідкись узялася темна фігурка, і зненацька на Роландове плече опустився птах.
Він не здригнувся від несподіванки і не повернув голову. Просто під’їхав до поруччя й зупинився, виставляючи вперед руку.
— Хайл, — тихо сказав він, і голуб подріботів по руці йому на долоню. До ноги у птаха було прив’язано капсулу. Знявши її, Роланд вийняв зсередини крихітний і міцно скручений клаптик паперу. Другою рукою відпустив голуба.
— Хайл, — мовив Алан, і собі виставляючи руку вперед. Голуб слухняно пурхнув до нього. Поки Роланд злазив з коня, Алан відніс голуба в барак, де під відчиненим вікном стояли клітки. Відкривши ту з них, що була посередині, він запустив туди голуба. Інший голуб, що сидів у клітці, скочив йому на долоню. Алан причинив дверцята клітки, закрив її засувкою, перетнув кімнату і підняв подушку на ліжку Берта. Там лежав лляний конверт, у якому вони зберігали чисті папірці і крихітну ручку. Алан узяв один папірець і ручку (всередині вона мала власну маленьку чорнильницю, тож опускати її в чорнило не було потреби) та повернувся на ганок, де Роланд із Катбертом вивчали коротке послання, яке голуб приніс їм з Ґілеаду. Воно складалося з рядка крихітних геометричних фігур:
— Що там написано? — знемагаючи від нетерплячки, спитав Алан. Шифр досить простий, але він був неспроможний вивчити його напам’ять чи отак, сходу, як це робили Роланд і Берт, прочитати. Аланові таланти — його вміння йти по сліду, його прозріння — були іншого гатунку.
- Предыдущая
- 73/179
- Следующая
