Чаклун та сфера. Темна вежа IV - Кінг Стівен - Страница 38

— Тепер лицем до мене.

Вона повернулася. Стара провела руками над грудьми Сюзен, злегка чиркнула великими пальцями об соски, потім уважно оглянула нижні частини півкуль. Реїн палець помандрував до дівочого пупа, занурився в нього, а потім стара з невдоволеним бурчанням підняла поли своєї спідниці й опустилася навколішки. Вона обмацала ноги Сюзен, спершу спереду, потім ззаду. Особливо її цікавили місця під литками, де проходили сухожилля.

— Підніми праву ногу, дівчино.

Сюзен мимоволі нервово захихотіла, коли Рея провела нігтем великого пальця по її ступні від пальців до п’яти. Потім стара розчепірила їй на нозі пальці, зазираючи між кожну пару.

Те саме повторилося і з другою ногою. І вже після цього, не встаючи з колін, відьма сказала:

— Ти знаєш, що я робитиму далі.

— Так, — слово зірвалося з її вуст наполоханим трепетом.

— Тепер стій спокійно, міско. Все решта в тебе чисте-чистісіньке, але ж ми ще не бачили головного — того затишного куточка, куди так поривається мер Торін. Це все, що його цікавить насправжки. Осьде перевіряють справжню цноту. Тож не пручайся, чула?!

Сюзен заплющила очі й подумала про те, як коні скачуть Крутояром. Вважалося, що це коні баронії, за якими наглядав Торінів канцлер Раймер, міністр матеріальних запасів баронії. Але ж самі коні про це не знали — вони були вільні. А якщо в душі ти вільний, то решта не має значення.

Дай мені бути вільною в душі, вільною, як ті коні в Крутоярі. Не дозволь їй зробити мені боляче. Будь ласка, нехай вона не робить мені боляче. Але якщо це станеться, поможи мені це витерпіти гідно й мовчки.

Холодні пальці розсунули м’яке волосся нижче черева. Нетривка пауза, а потім два крижані пальці прослизнули всередину. Це все-таки було боляче, проте біль тривав лише одну мить і був не гострий. Сама Сюзен завдавала собі більшого болю, коли спросону серед ночі, йдучи до вбиральні, забивалася пальцем об одвірок чи здирала з пальця шкіру. Найгіршим було приниження й огида від старечих пальців Реї.

— Закорковано як треба! — вигукнула Рея. — Тут іще ніхто не бував! Але нічого, Торін це виправить, ги-ги! А тобі, моя дівчинко, я розкрию одну таємницю, якої твоя святенниця-тітка з її довгим носом, тугою мошною і цицьками-гудзиками ніколи тобі не скаже, бо вона цього не знає. Навіть незайманиця може собі трохи насолоди завдати, якщо знає, як це робиться!

Відьма витягла пальці й обережно зімкнула їх на грудочці плоті, що виступала зі щілини Сюзен. Дівчина з жахом подумала, що стара вщипне її за те чутливе місце, яке часом терлося об луку сідла, коли вона їхала верхи, й від тертя перехоплювало подих. Але натомість пальці погладили її там… потім натисли… і на свій страх та подив дівчина збагнула, що їй приємно. Низом живота розійшлося тепло.

— Неначе шовковий пуп’янок, — протуркотіла стара, і її пальці зарухалися швидше. Стегна Сюзен самі, мимо її волі гойднулися вперед. Аж раптом її згадалося, як ненаситне і свавільне обличчя старої, розпашіле, наче у шльондри в світлі газового ріжка, нависало над відкритою скринькою, згадалося, як з її зморшкуватого рота звисав мішок з грішми, немов урваний шмат м’яса, і враз усе тепло зникло. Тремтячи, вона відсахнулася. На руках, животі й грудях виступили пухирці гусячої шкіри.

— Ви вже зробили те, за що вам заплатили, — її голос звучав сухо і різко.

Рею перекосило.

— Як ти смієш, нахабне дівчисько, казати мені, коли закінчувати. Я сама без тебе знаю! Я, Рея, відьма з Коосу…

— Годі базікати, підводься, поки я не пожбурила тебе ногою у вогонь, неприродна істото.

Стара по-собачому вишкірила свої жалюгідні рештки зубів, і Сюзен збагнула, що вони з відьмою знову прийшли до того, з чого почали: готові видряпати одна одній очі.

— Тільки спробуй підняти на мене руку чи ногу, сучко, і підеш звідси безрука, безнога і сліпа.

— Я навіть не сумніваюся, що ти можеш перетворити мене на таку істоту. Але Торінові це не сподобається, — відрізала Сюзен. Вперше в житті вона прикривалася іменем чоловіка, як щитом. Їй стало трохи соромно, хоча причин соромитися вона не мала, надто після того, як згодилася спати в його ліжку й народити йому дитя.

Стара витріщилася на неї, не знаючи, що відповісти. Врешті-решт на її поораному обличчі насилу проступила якась подоба посмішки, ще гірша за її вищир. Відсапуючись і спираючись на бильце крісла, Рея повільно спиналася на ноги. А Сюзен тим часом почала вдягатися.

— Так, не сподобається йому це. Мабуть, тобі краще знати, міско. У мене була дивна ніч, і вона розбудила в мені таке, що я воліла б краще залишити, хай собі спить. А все решта… вважай, що це захват від твоєї чистоти й молодості. І вроди. Так. Ти вродлива. Твоє волосся… Коли ти його розпускаєш… як розпустиш, коли ляжеш із Торіном… воно ж сяє, мов те сонце, ге?

Сюзен не хотіла допомагати відьмі підводитися, і схвалювати ці улесливі компліменти їй теж не хотілося, а надто тому, що в Реїних старечих очах, які сльозилися, вона досі бачила ненависть, а шкірою відчувала її огидний дотик. Тож вона промовчала. Просто ступила в сукню, натягла її на плечі й заходилася защіпати ряд ґудзиків спереду.

Напевно, Рея прочитала думки дівчини, бо посмішка зникла з її лиця, наче її стерли. Після цього відьма стала поводитися по-діловому, і Сюзен відчула величезне полегшення.

— Ну то й нехай. Ти цнотлива. Одягайся собі та йди. Але Торіну ні пари з вуст про те, що між нами сталося! Жіночі діла — не для чоловіків, особливо таких великих, як ото він, — промовивши це, Рея не змогла втриматися від гиденької саркастичної посмішки. Свідомо вона посміхалася чи мимоволі, Сюзен сказати не могла. — То ми домовилися?

Що завгодно, тільки б забратися звідси геть!

— Ти проголошуєш мене цнотливою?

— Так, Сюзен, дочко Патрика. Проголошую. Але казати я можу що завгодно. Чекай… десь тут було…

Вона покопирсалася на камінній полиці, розгрібаючи недогарки свічок, так-сяк приліплені до вищерблених блюдець. Підняла гасову лампу, потім ліхтарик на батарейках, на мить задивилася на малюнок, що зображав молоденького хлопця, і відклала його.

— Де ж це… де… гррр… ось, знайшла!

Вона вхопила блокнот з обкладинкою, темною від попелу (старовинними золотими літерами на його сторінках було вибито штамп СИТҐО), і недогризок олівця. Чистий аркуш вдалося знайти тільки в кінці блокнота. Награмузлявши щось на ньому, відьма відірвала аркуш від спіралі блокнота й простягнула Сюзен. Спочатку дівчина не зрозуміла, що там написано:

Під цим стояв символ:

— Що це? — вона тицьнула пальцем у маленький малюнок.

— Це знак Реї. Його знають у шести бароніях, і ніхто його не підробить. Покажеш цього папірчика тітці. Потім Торіну.

Якщо твоя тітка захоче взяти його й показати Торінові сама… знаю я її, любить покомандувати… скажи «ні, Рея не дозволила, бо це не для вас».

— А якщо Торін схоче його мати?

Рея стенула плечима.

— То хай забирає чи викине, чи дупу собі підітре. Про мене. Тобі теж цей папірець не треба, ти ж і так знала, що незаймана. Знала?

Сюзен кивнула. Якось один хлопчик проводжав її додому з танців і вона дозволила йому просунути руку собі за пазуху. Але що з того? Вона була цнотлива, і її цнота була більшою, ніж уявляла собі ця брудна відьма.

— Але дивись не загуби папірця. Якщо не хочеш знов прийти до мене, аби я вдруге зробила з тобою те саме.

«Бороніть мене боги, я навіть думати про таке боюся», — подумки здригнулася Сюзен, але вже достатньо оволоділа собою, щоб не виказати цю дрож. Вона поклала папірець до кишені, туди, де лежав мішечок з грішми.

— Тепер ходи до дверей, міско, — у відьми було таке лице, ніби вона хотіла вхопити Сюзен за руку вище ліктя й відпровадити, та потім передумала. Вони вдвох рушили до дверей, остерігаючись, щоб не торкнутися одна одної. Втім, біля дверей Рея все-таки вхопила Сюзен за руку. Другою рукою показала на блискучий срібний диск, що висів над верхівкою Кооса.