Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен - Страница 96

— Втекти? — здивовано глянув на нього Джейк. — Куди?

Роланд похитав головою.

— Не знаю. Куди ховається кицька, щоб привести кошенят' У шафу? Забивається під ґанок?

— А що буде, як ми скажемо їй, і та, інша, візьме гору? Що, як Мія накиває п'ятами й забере з собою Сюзанну?

Роланд не відповів. Авжеж, саме такого розвитку подій він і боявся, і Джейк мав досить кебети, щоб це розуміти.

Джейк дивився на нього обурено. Але й покірно водночас.

— Раз на день. Не більше.

— Більше, якщо відчуєш зміни.

— Добре, — сказав Джейк. — Це огидно, але я сам питав тебе дан-дін. Ти переміг.

— Джейку, це не армрестлінг. Не гра.

— Я знаю. — Джейк похитав головою. — Таке відчуття, що ти все повернув проти мене, але нехай.

«Це справді так, я все повернув проти тебе, — подумав Роланд. Краще нікому не знати, яку розгубленість він зараз відчував, як мовчала його інтуїція, що не раз рятувала його з важких ситуацій. — Повернув, але тільки тому, що не мав іншого виходу».

— Поки що ми мовчимо, але розкажемо їй перед тим, як прийдуть Вовки, — підсумував Джейк. — Перед боєм. Така угода?

Роланд кивнув.

— Якщо спершу нам доведеться битися з Балазаром — у іншому світі, — тоді розкажемо їй перед цим. Згода?

— Так, — сказав Роланд. — Добре.

— Терпіти таке не можу, — сердито пробурчав Джейк.

— Я теж.

Едді сидів і різьбив на ґанку в Джефордсів, неуважно слухаючи якусь плутану дідову оповідку й киваючи в правильних (як йому хотілося сподіватися) місцях, коли під'їхали Роланд і Джейк. Едді відклав ножа вбік і неквапливо спустився сходинками їм назустріч, гукнувши через плече Сьюз.

Цього ранку він почувався напрочуд добре. Страхи попередньої ночі розвіялися, як це буває з нашими найгіршими нічними жахіттями. Скидалося на те, що ці страхи, як панотцеві упирі першого й другого типу, не терпіли денного світла. Всі діти Джефордсів, живі-здорові, вийшли до сніданку. А в хліві справді недорахувалися одного поросяти. Тіан запитав у Едді й Сюзанни, чи не чули вони якихось підозрілих звуків уночі, а коли обоє заперечно похитали головами, похмуро кивнув.

— Отож. У наших краях мутанти вже майже повиводилися. Але не на півночі. Щоосені звідти приходять тічками дикі собаки. Два тижні тому вони були десь у Кальї Еміті, наступного тижня ми їх позбудемося й тоді вони вже будуть проблемою Кальї Локвуд. Вони полюють мовчки. Не те щоб тихо, але й не галасують. — Тіан потер шкіру на горлі. — Хоча вони й щось корисне зробили. Я знайшов збіса здоровецького щура. Дохлого. Йому відгризли голову, геть-чисто.

— Гидота, — скривилася Гедда, театрально відсовуючи від себе тарілку.

— Ану їж кашу, — наказала Залія. — Вона зігріє тебе, коли вивішуватимеш білизну.

— Ма-мо, чому-у-у-у?

Едді піймав Сюзаннин погляд і підморгнув їй. Вона теж підморгнула у відповідь, і він остаточно заспокоївся. Нехай вона вночі трохи погуляла. Опівночі перекусила. Закопала рештки. А ще слід було розібратися з цією її вагітністю. Авжеж. Але зрештою все владнається, Едді в цьому не сумнівався. І в світлі дня думка про те, що Сюзанна може скривдити маленьку дитину, здавалася сміховинною.

— Хайл, Роланде. Джейку. — Едді повернувся до Зали, яка вийшла на ґанок. Вона присіла у реверансі. Роланд зняв капелюха, вітаючись із нею, і знову надів. — Сей, ти виступаєш разом зі своїм чоловіком за бій з Вовками, так?

Вона зітхнула, але погляду не відвела.

— Так, стрільцю.

— Чи ти просиш про поміч і оборону?

Це питання було поставлено без жодної урочистості, мовби то було щось буденне, але серце Едді тьохнуло. Сюзаннина долоня прокралася в його руку, і він стис її. Ось воно, це питання, головне питання, і поставили його не великому фермерові Кальї, не великому скотарю і не великому бізнесменові. Його поставили простій жінці гречкосія з прилизаним і зібраним на потилиці у вузол каштановим волоссям, дружині дрібного фермера, чия шкіра, хоч і темна від природи, потріскалася і загрубіла, чия домашня сукня стала вилинялою й потоншала від частого прання. І нічого неправильного в цьому не було. Навпаки — саме так і слід було вчинити. Бо Едді вже зрозумів, що серце Кальї Брин Стерджис билося у чотирьох дюжинах малих угідь. Нехай Залія Джефордс буде їхньою речницею. Чому, в біса, ні?

— Прошу і кажу спасибі, — просто відповіла вона. — Hex Господь Бог і Людина-Ісус благословлять тебе і твоїх друзів.

Роланд кивнув так, наче між ними відбувалася звичайнісінька розмова.

— Марґарет Айзенгарт показала мені дещо.

— Показала? — Залія злегка всміхнулася. З-за рогу, насилу переставляючи ноги, вийшов Тіан, змучений і спітнілий, хоча була ще лише дев'ята ранку. Через плече в нього був перекинутий зламаний шмат упряжі. Він побажав Роландові та Джейку доброго дня і став коло дружини, обійнявши її за талію.

— Еге ж, і розповіла нам історію Леді Орізи й Сірого Діка.

— Файна історія, — сказала Залія.

— Так, — погодився Роланд. — Леді-сей, коли прийде пора, чи готова ти стати до наших лав зі своєю тарілкою?

У Тіана округлилися очі. Він розтулив рота, та так і закрив. Він дивився на свою дружину, неначе на нього зненацька зійшло велике осяяння.

— Так, — сказала Залія.

Тіан кинув упряж на землю й обійняв дружину. Вона теж міцно обійняла його у відповідь. Потім швидко відсторонилася і знову обернулася до Роланда і його друзів.

Роланд всміхався. Як завжди, коли Едді спостерігав цей феномен, у нього з'явилося мимовільне відчуття ефемерності того, що відбувається.

— Добре. Покажеш Сюзанні, як кидати тарілку?

Залія замислено глянула на Сюзанну.

— А вона хоче навчитися?

— Не знаю, — сказала Сюзанна. — Роланде, я маю цього навчитися?

— Так.

— Коли, стрільцю? — спитала Залія. Роланд подумки зробив підрахунки.

— Якщо все пройде добре, за три чи чотири дні від сьогодні. Якщо раптом виявиться, що вона не має до цього хисту, спробуємо навчити Джейка.

Джейк помітно здригнувся.

— Але я думаю, вона впорається. Я ще не знав стрільця, якому б не припала до душі нова зброя, як птахам — нова водойма. Мені потрібен щонайменше один стрілець, який умів би кидати тарілку чи стріляти з арбалета, бо нас четверо, а надійних револьверів лише три. А ця тарілка мені подобається. Дуже подобається.

— Авжеж, я покажу все, що знаю сама, — сказала Залія й сором'язливо глянула на Сюзанну.

— Тоді за дев'ять днів ти, Марґарет, Розаліта і Сейрі Адамс прийдете до будинку Старого, і ми побачимо, що ви вмієте.

— У тебе є план? — спитав Тіан, і його очі загорілися надією.

— До того часу буде, — відказав стрілець.

Вони поїхали до містечка вчотирьох. Їхні коні скакали поряд однохіддю, поки попереду не показалося перехрестя Східного шляху з іншим, що вів на північ і південь. Там Роланд зупинив коня і сказав:

— Тут я вас ненадовго залишу. — Він показав на північ, у бік пагорбів. — За дві години звідси є поселення, яке Народ-Шукач називає Манні-Кальєю, а інші Манні-Редпас. Та хай як воно зветься, то їхня домівка, маленьке село всередині більшого. Там я зустрінуся з Хенчиком.

— Їхнім діном, — уточнив Едді.

Роланд кивнув.

— За селищем манні є кілька закритих шахт і багато печер. До них їхати годину чи менше.

— Те місце, яке ти показував на карті двійнят Тейвері? — спитала Сюзанна.

— Ні, але близько звідти. Печера, яка мене цікавить, зветься Печерою дверей. Ми почуємо про неї сьогодні від Каллагена, коли він завершуватиме свою розповідь.

— Ти знаєш напевне чи це лише твоя інтуїція? — поцікавилася Сюзанна.

— Я знаю від Хенчика. Він розповів мені вчора ввечері. І також розповідав про панотця. Я міг би розказати вам, але краще нам почути все від самого Каллагена. В будь-якому разі, та печера буде для нас важлива.

— Це дорога назад, так? — спитав Джейк. — Ти вважаєш, що це шлях до Нью-Йорка.

— Більше того, — відповів стрілець, — Я думаю, що з чорною Тринадцяткою в тій печері нам може відкритися шлях до будь-якого місця й будь-якого часу.