Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен - Страница 146

Авжеж, більшість вважали, що знають, куди повезуть дітей: до старої «Глорії». Чутки швидко облетіли село, як і думав Роланд. Бен Слайтмен вважав, що сховок буде трохи далі — в «Червоному птахові-2», на південь від «Глорії». І це теж було чудово.

— Не слухайте його, фолькен, прошу! — закричав Джордж Телфорд. — А як слухаєте, то заради своїх душ і життя цього містечка, не робіть цього! Він говорить як божевільний! Ми вже пробували сховати дітей, нічого не вийшло! А якби й вийшло, Вовки б спалили тут усе дощенту, аби помститися…

— Мовчи, боягузе, — обірвав його Хенчик сухим, як удар батога, голосом.

Телфорд поривався ще щось сказати, але його найстарший син узяв його за лікоть і змусив замовкнути. І вчасно, бо знову затупотіли шорбутси. Телфорд глянув на Айзенгарта, і в погляді читалося: «Хоч ти мене підтримай. Не може бути, щоб ти став на бік цього божевілля!»

Великий скотар похитав головою.

— Не дивися на мене так, Джордже. Я стою за свою дружину, а вона — за Ельда.

Ці слова зустріли оплесками. Роланд дочекався, поки вони вщухнуть.

— Телфорд каже правду. Найпевніше, Вовки знатимуть, де ми сховали дітей. Та коли вони прийдуть туди, їх зустріне мій ка-тет. Ми вже не вперше маємо справу з такими, як вони.

Юрба схвально загула. Знову затупотіли чоботи. Ритмічно заплескали в долоні. Телфорд і Ебен Тук роззиралися довкола наляканими очима, як люди, що прокинулися в божевільні.

Коли Павільйон знову затих, Роланд сказав:

— Дехто з громади погодився вийти на бій разом з нами, це фольки з хорошою зброєю. Знову ж таки, зараз про це говорити не варто. — Та, звісно, слово жіночого роду все сказало навіть тим, хто ще не знав про Сестер Орізи. Едді вкотре подивувався майстерності, з якою Роланд схиляв їх на свій бік. Він глянув на Сюзанну, та підкотила очі й усміхнулася йому. Але її рука, коли вона стиснула його передпліччя, була холодною. Їй хотілося якнайшвидше це відбути. Й Едді чудово її розумів.

Телфорд спробував востаннє.

— Люди, послухайте мене! Усе це вже перепробувано!

Відповів йому Джейк Чемберз.

— Але не стрільцями, сей Телфорд.

Натовп шалено затупотів і заплескав на знак схвалення. Щоб утихомирити людей, Роландові довелося підняти руки.

— Більшість Вовків поїдуть туди, де, як вони гадають, ховаються діти. Там ми їх і зустрінемо, — сказав він. — Менші загони справді можуть напасти на ферми чи ранчо. Деякі, можливо, проїдуться містечком. І так, без пожеж не обійдеться.

Вони слухали мовчки й поштиво, кивали, здогадуючись, якими будуть наступні слова. Саме так, як йому хотілося.

— Спалений будинок можна відбудувати. Дитину-рунта не повернеш до звичайного життя.

— Еге ж, — кивнула Розаліта. — Її душу теж.

У натовпі забурмотіли, погоджуючись. Здебільшого жінки.

У Кальї Брин Стерджис (як і скрізь) чоловіки в тверезому стані не надто полюбляли розмови про душу.

— А зараз слухайте мене уважно, бо я скажу вам ще одне. Ми точно знаємо, хто такі Вовки. І Джеймі Джефордс підтвердив наші підозри.

Люди здивовано забубоніли, всі голови повернулися до Джеймі Джефордса. Тіанів дідо, стоячи біля внука, спромігся випростати сутулу спину і на секунду-дві гордовито випнути запалі груди. Едді лишалося тільки сподіватися, що дідуган не виступатиме, почувши продовження. Якщо він заперечить і те, що почує зараз від Роланда, їхнє завдання ускладниться. Щонайменше доведеться схопити Слайтмена та Енді раніше. А якщо Фінлі О'Теґо не почує голоси цих двох до дня появи Вовків, це викличе підозри. Едді відчув, що Сюзанна поворухнула пальцями руки, якою стискала його передпліччя. Схрестила їх на щастя.

— Під тими масками не живі істоти, — повідомив Роланд. — Вовки — це повсталі з мертвих слуги упирів, що правлять Краєм грому.

Цю ретельно вигадану нісенітницю зустріли охканням і бурмотінням.

— Таких, як вони, мої друзі Едді, Сюзанна та Джейк називають зомбі. Їх не можна вбити ні з лука, ні з арбалета, ні кулею, якщо не поцілиш у мозок чи серце. — Для наочності Роланд постукав себе по лівому боці грудей. — І, авжеж, коли вони здійснюють набіги, то під одягом мають важку броню.

Хенчик закивав. Так само вчинили ще декілька старших чоловіків і жінок, фолькен, які добре пам'ятали навіть не одну, а дві появи Вовків.

— Це багато чого пояснює, — мовив манні. — Але як…

— Влучити їм у голову нам не до снаги, бо під каптурами в них шоломи, — вів далі Роланд. — Але таких істот ми бачили в Ладі. Їхня слабкість — отут. — Він знову постукав себе в груди. — Живі мерці не дихають, але над їхніми серцями є щось на зразок зябер. Бронею вони їх не прикривають, бо інакше загинуть. Саме туди ми маємо цілити.

Люди стали перемовлятися, обговорюючи почуте. А потім пролунав голос Діда, пронизливий і схвильований:

— Святая правда, кожде слово, бо ж Моллі Дулін підбила одного тарілкою, хоч і не впрост, але тварюка впадла!

Сюзанна так стиснула руку Едді, що він відчув її короткі нігті. Проте, глянувши на неї, він побачив, що вона широко всміхається, не в змозі стриматися. Такий самий вираз був на обличчі у Джейка. «У важку хвилю старий демонструє дивовижну кмітливість, — подумав Едді. — Вибач, що сумнівався в тобі. Нехай тепер Енді й Слайтмен доповідають про це лайно собаче!» Він запитував у Роланда, чи вони там (безлике «вони» уособлював голос Фінлі О'Теґо) повірять у ці небилиці. «За всі ті роки, що цей бік Вайє потерпав від їхніх набігів, вони втратили лише одного бійця, — відповів Роланд. — Думаю, вони повірять у будь-що. На цьому етапі найвразливіше їхнє місце — самовтіха».

— У Вовчий вечір приводьте своїх близнюків сюди на сьому годину, — сказав стрілець. — Деякі жінки… Сестри Орізи, як ви вже здогадалися… складуть списки на грифельних дошках і викреслюватимуть кожну пару дітей, яка прибуватиме. Я сподіваюся, що до дев'ятої години кожне прізвище буде викреслено.

— Моїх дітей ти не викреслиш! — розлючено крикнув хтось із задніх рядів. Розштовхавши кількох людей, власник голосу вийшов уперед і став поряд із Джейком. То був присадкуватий чоловік, який володів клаптем рисового поля далі на південь від Кальї. Попорпавшись у безладді своїх недавніх спогадів (так, у безладді, проте жодного спомину стрілець не викидав), Роланд нарешті знайшов ім'я й прізвище. Ніл Фарадей. Один з тих небагатьох, кого не було вдома, коли Роланд і його ка-тет об'їжджали ферми та ранчо… чи принаймні для них його не виявилося вдома. Роботящий, за словами Тіана, і так само питущий. Саме так він і виглядав: темні кола під очима і переплетіння пурпурових судин на щоках. Брудний м'ятий одяг. Втім, Телфорд і Тук кидали на нього вдячні, хоч і здивовані погляди. «Ще одна розсудлива людина в цьому бедламі, — промовляли їхні очі. — Дякувати богам».

— Все їдно 'ни бруть 'тей і спалять то село к бісу, — проговорив він з таким сильним акцентом, що розбирати його слова було дуже важко. — Та я їй-бо ідам кождого з свого гнізда, хай тіко трійко лишиця. — Фарадей обвів натовп презирливим поглядом. — А ви горіть к бісовій матері, як такі дурні. — 3 цими словами він знову пірнув у натовп, залишивши здивованих людей перетравлювати сказане. Його нерозбірлива тирада сильніше вплинула на юрбу (принаймні так здалося Едді), ніж полум'яні промови Телфорда й Тука, разом узятих.

«Він, може, й бідний, як церковна миша, але кредит у Тука на наступний рік йому гарантовано, — подумав Едді. — Звісно, якщо на той час від магазину не лишиться саме згарище».

— Сей Фарадей має право на власну думку, але я сподіваюся, що за найближчі кілька днів він її змінить, — сказав Роланд. — Надіюся, що ви, люди, його переконаєте. Бо інакше в нього залишиться не троє дітлахів, а жодного. — Підвищивши голос, він спрямував його туди, де стояв, набурмосившись, Фарадей. — Отоді він побачить, що таке — обробляти свій клапоть землі без жодної помочі, лише з жінкою і двома мулами.

До краю сцени підступив Телфорд з побуряковілим від гніву лицем.