Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен - Страница 141

— Але…

Але що? Джейк не знав. Він міркував над цим безперестану, але досі не придумав відповіді. Раптово по його щоках потекли сльози. Каллаген хотів покласти руку йому на плече, але Джейк його відштовхнув.

Роланд зітхнув.

— Ми зробимо все, що зможемо, щоб помилувати його. Тільки це я можу тобі пообіцяти. Не знаю, чи буде це насправді милістю — все одно Слайтменам у цьому містечку не жити… якщо наприкінці наступного тижня містечко ще існуватиме… але вони можуть оселитися десь на півночі чи на півдні Дуги й почати нове життя. А ще, Джейку, Бенні Слайтмен не повинен знати про те, що ти підслухав розмову між його батьком та Енді.

Джейк дивився на нього, і в його погляді прозирала несмілива надія. До Слайтмена-старшого йому було байдужісінько, але не хотілося, щоб Бенні дізнався, як його друг виказав його батька. Напевно, то було боягузтво з його боку, але все одно він не хотів, щоб Бенні знав.

— Правда? Точно?

— Нічого певного сказати не можу, але…

Не встиг Роланд договорити, як з-за рогу вигулькнули діти, що співали. На чолі процесії, поблискуючи срібними кінцівками й золотистим у м'якому вечірньому світлі тулубом, йшов Енді, робот-вістовий. Він просувався спиною вперед, в одній руці тримаючи арбалетну стрілу, обв'язану яскравими шовковими стрічками. Сюзанна подумала, що він схожий на командувача парадом до Дня незалежності. Він широко розмахував стрілою, диригуючи піснею дітей, а з гучномовців на його грудях і в голові лилися звуки волинки.

— Чорт забирай, — промовив Едді, — це ж гамельнський щуролов.

Цей куплет Енді проспівав сам, потім наставив паличку на юрбу дітей, і вони радісно заспівали другий.

Радісний сміх. Дітей було не так багато, як думала раніше Сюзанна, судячи з того галасу, який вони зчиняли. Після Джейкової розповіді її серце стислося від вигляду Енді, який ними керував. Та водночас вона відчула, як у горлі й на скроні запульсувала жилка люті. Він веде їх вулицею! Так, Едді мав рацію, як щуролов — гамельнський щуролов.

Робот показав імпровізованою диригентською паличкою на дівчинку років тринадцяти-чотирнадцяти. Сюзанна впізнала в ній дочку Ансельмів, які жили на маленькій фермі південніше від Тіанової. Наступний куплет вона проспівала чистим голосом, під ту саму ритмічну мелодію, що дуже нагадувала віршик для скакалки:

Коли до неї приєдналися інші голоси, Сюзанна збагнула, що дітей справді було значно більше. Вони все прибували з-за рогу. Вуха сказали їй правду, тоді як очі підманули. Але на це була вагома причина.

На перший погляд дітей було менше, бо обличчя повторювалися — наприклад, дівчинка Ансельмів виглядала майже так само, як її брат, що стояв поряд. Брат-близнюк. Майже всі діти в гурті Енді були близнятами. Зненацька Сюзанна відчула всю моторошність цього видовища: неначе всі дивні збіги, що з ними траплялися, скупчилися зараз перед їхніми очима. Їй стало млосно. І над лівим оком вона відчула перший укол болю. Рука вже сама потяглася до того місця, але Сюзанна наказала собі: «Ні. Я цього не відчуваю». І примусила руку опуститися. Потреби терти надбрів'я не було. Навіщо чіпати місце, яке не болить?

Енді спрямував свою паличку на товстенького хлопчика, який, попри свій юний вік (не більше восьми років) мав дуже серйозний вигляд. Він зосереджено проспівав свій куплет таким кумедним дискантом, що інші діти засміялися.

На що хор голосів відповів:

Помітивши Роландів ка-тет, Енді привітно замахав паличкою. І діти також… діти, половина яких повернеться додому заслиненими рунтами, якщо диригент параду доможеться свого. Волаючи від болю, вони виростуть заввишки з велетів і помруть рано.

— Помахайте у відповідь, — наказав Роланд і підняв руку. — Усі махайте, заради ваших батьків.

Едді обдарував робота сліпучою усмішкою на всі тридцять два.

— Як справи, дешеве бляшане падло? — тихо процідив він крізь зуби. І підняв угору два великі пальці: мовляв, класно, відпад. — Як ся маєш, психований роботе? Кажеш, файно! Кажу спасибі! Кажу «щоб ти здох»!

Джейк порснув зо сміху. Вони ні на мить не переставали всміхатися й махати. Діти відповідали їм тим самим. Намахавшись удосталь, Енді повів свій веселий оркестр далі вулицею. Вони вже співали наступний куплет.

— Вони його обожнюють, — сказав Каллаген. Його обличчя скривилося від огиди. — Цілі покоління дітей обожнювали Енді.

— Незабаром це зміниться, — сказав Роланд.

— Ще якісь питання є? — спитав Роланд, коли Енді й діти зникли з-перед очей. — Питайте зараз, бо іншої нагоди може й не бути.

— А Тіан Джефордс? — озвався Каллаген. — Адже саме Тіан заварив усю цю кашу. Для нього знайдеться роль у вирішальному бою?

Роланд кивнув.

— Я маю для нього завдання. Вони виконуватимуть його разом з Едді. Отче, за Розалітиним будиночком є гарна вбиральня. Висока. Міцна.

Каллаген здійняв брови.

— Еге ж, кажу спасибі. Її збудували Тіан з його сусідом, Г'ю Ансельмом.

— Ти не міг би повісити на неї клямку? На наступні кілька днів.

— Я міг би, але…

— Якщо все піде добре, клямка не знадобиться. Але ніхто не може знати напевне.

— Згоден, — кивнув Каллаген. — Я виконаю твоє прохання.

— Який у тебе план, сонце? — тихо спитала Сюзанна.

— Плану як такого нема. Але воно й на краще. Найважливіше, що я хочу вам сказати, — не вірте жодному моєму слову після того, як ми підведемося, обтрусимося й підемо до фолькен. А надто не вірте тому, що я казатиму на зборах, тримаючи в руках перо. Здебільшого я брехатиму. — Він усміхнувся, але погляд його блідо-синіх очей був серйозним і твердим, як скеля. — У наших з Катбертом батьків існувало правило: спершу усмішки, потім брехня. Останній аргумент — стрілянина.

— І вона вже не за горами, правда? — сказала Сюзанна. — Стрілянина.

Роланд кивнув.

— Стрілянина відбудеться так стрімко й закінчиться так швидко, що ви й незчуєтеся. Потім чудуватиметеся, нащо було все те планування й балачки, коли зрештою все зводиться до п'ятихвилинки крові, болю й дурощів. — Трохи помовчавши, він сказав: — Опісля мені завжди стає недобре. Як тоді, коли ми з Бертом ходили дивитися на повішеного.

— У мене є питання, — озвався Джейк.

— Запитуй.

— Ми переможемо?

Роланд так довго мовчав, що Сюзанна відчула, як у душі зароджується страх. Нарешті він сказав:

— Нам відомо більше, ніж вони думають. Набагато більше. Вони самовдоволені, втратили пильність. Якщо Енді та Слайтмен — єдині щури і якщо Вовків у зграї не буде забагато, а ще як у нас не скінчаться тарілки й патрони, тоді так, Джейку, сину Елмера. Ми виграємо.