Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен - Страница 119

— Починай, коли будеш готова.

Якусь мить Сюзанна не рухалася. Від стіни комори її відділяло близько шістдесяти ярдів. Вона схрестила руки на грудях, праву на лівій, і похилила голову. Члени ка-тету знали, про що вона зараз думає. Я цілюся оком, стріляю рукою, вбиваю серцем. Їхні серця потяглися до неї, на хвилі Джейкової телепатії та любові Едді, підтримуючи її, бажаючи успіху. Роланд свердлив її поглядом. Чи поверне ще одна вправна рука, що вміє метати тарілку, ситуацію на їхню користь? Мабуть, ні. Але він був стрільцем, і вона теж, тож він усім серцем зичив їй влучного потрапляння.

Сюзанна підвела голову. Не віднімаючи рук від грудей, подивилася на фігуру, намальовану крейдою на стіні комори. Потім пронизливо скрикнула, як Марґарет Айзенгарт на подвір'ї ранчо «Рокінг Б», і Роланд відчув, як забилося швидше його серце, яке й без того мало не вискакувало з грудей. Тієї миті в його пам'яті сплив чіткий і прекрасний образ Давида, його сокола, що складав крила на тлі синього літнього неба, щоб живим каменем упасти на здобич.

— Різа!

Її руки замигтіли в повітрі. Лише Роланд, Едді й Джейк змогли роздивитися, як вони опинилися на рівні талії, лягли хрест-навхрест і права вихопила тарілку з лівої сумки, а ліва — з правої. Сей Айзенгарт жбурляла тарілку від плеча, жертвуючи часом на догоду силі й точності кидка. Руки Сюзанни схрестилися нижче грудної клітки, трохи вище билець візка, тарілки описали півколо на рівні її лопаток і полетіли, перетнувшись у повітрі за мить до того, як встромитися в стіну комори.

Якусь мить вона ще не опускала рук, стояла, як імпресаріо щойно після виступу. А тоді вони блискавично опустилися, схрестившись, і вихопили ще дві тарілки. Вона кинула їх, потім третю пару, четверту. Перші дві ще тремтіли, коли останні врізалися в стіну комори, одна вище, друга нижче.

На хвилю подвір'я Джефордсів занурилося в цілковиту тишу. Навіть птахи замовкли. Вісім тарілок вишикувалися у вертикальну лінію від горла до пояса фігури, мальованої крейдою, на відстані від двох з половиною до трьох дюймів, нагадуючи ґудзики на сорочці. На те, щоб метнути всі вісім тарілок, їй знадобилося не більше трьох секунд.

— Ви хочете використовувати тарілку як зброю проти Вовків? — дрижачим голосом спитав Бакі Хав'єр. — Справді?

— Нічого ще не вирішено, — флегматично відказав Роланд.

Аж раптом пролунав ледь чутний голос, сповнений переляку й зачудування.

— Якби то була людина, послухайте мене, з неї лишився б сам фарш.

Але останнє слово сказав дідо (як, певно, і належить усім дідам):

— Срака-мотика!

Коли вони поверталися на головний шлях (Енді крокував попереду, несучи складений візок і програючи через свою звукову систему щось музичне на волинках), Сюзанна задумливо сказала:

— Роланде, я можу відмовитися від револьвера й зосередитися на тарілках. Це таке приємне відчуття — заверещати й шпурнути тарілку.

— Ти нагадала мені мого сокола, — зізнався Роланд.

Сюзанна сяйнула білозубою усмішкою.

— Я й відчувала себе соколом. Різа! О-Різа! Саме це слово пробуджує в мені потяг до метання.

Джейк раптом згадав Ґешера («Твій старий друзяка Ґешер», — як мав звичку називати себе цей джентльмен), і його пересмикнуло.

— Ти справді готова проміняти револьвер на тарілку? — спитав Роланд, не знаючи, сміятися йому чи жахатися.

— А ти крутив би цигарки, якби мав готові? — спитала вона і не даючи йому змоги відповісти, сказала: — Авжеж, ні. Однак тарілка — чудова зброя. Коли вони прийдуть, я маю намір кинути дві дюжини. І так уколошкати свою частку тварюк.

— А тарілок не забракне? — спитав Едді.

— Ні, — запевнила вона. — Красивих, на зразок тієї, яку кидала для тебе, Роланде, сей Айзенгарт, не так багато, але тренувальних — сотні. Розаліта і Сейрі Адамс їх сортують, відкидаючи покривлені. — Вона завагалася й стишила голос. — Роланде, вони всі приходили сюди. Сейрі відважна, як лев, і не відступить навіть перед торнадо, але…

— Не дуже вправна? — співчутливо запитав Едді.

— Так, не дуже, — кивнула Сюзанна. — Вона молодець, але кидає гірше, ніж решта. До того ж їй бракує лютості.

— Можливо, в мене знайдеться для неї інша робота, — сказав Роланд.

— Яка, котику?

— Супровід. Післязавтра подивимося, як вони метають тарілки. Невеличке змагання піде лише на користь. О п'ятій годині, Сюзанно. Вони знають?

— Так. На це видовище пів чи більше Кальї збіжиться, якщо ти їм дозволиш.

Нічого доброго в цьому не було… але Роландові не варто було сподіватися іншого. «Я відвик від людей, — подумав він. — Надто довго я не жив у їхньому світі».

— Нікого, крім жінок і нас самих, — категорично відказав стрілець.

— Якщо фолькен Кальї побачать, як добре жінки дають раду з тарілками, ті, хто ще не визначився, можуть стати на наш бік. Якщо не всі, то дехто — точно.

Роланд похитав головою. Сіль була якраз у тому, щоб фолькен не знали, наскільки добре жінки кидають тарілки. Нехай місто вже знає, що вони влаштовують змагання… можливо, зрештою, це не так уже й погано.

— Як вони тобі, Сюзанно? Скажи.

Замислившись на хвилю, вона всміхнулася.

— Цілять у яблучко. Кожна з них.

— Ти можеш навчити їх кидати перехресно, так, як робиш це сама?

Сюзанна обміркувала питання. Навчити можна будь-кого й будь-чого, за умови, що буде достатньо часу. Але часу в них не було. До приходу Вовків лишалося тринадцять днів. А на той час, коли Сестри Орізи (включаючи нову учасницю гуртка, Сюзанну з Нью-Йорка) зустрінуться на подвір'ї у Каллагена, лишатиметься півтора тижні. Сама Сюзанна досить легко опанувала перехресне метання тарілок, втім, як і стрільбу з вогнепальної зброї. Що ж до інших…

— Розаліта навчиться, — нарешті відповіла вона. — Марґарет Айзенгарт могла б навчитися, але вона може невчасно рознервуватися. Залія? Ні. Вона може кидати по одній тарілці, і лише правою рукою. Вона трохи повільніша за інших, але я гарантую, що кожна тарілка, яку вона кине, пустить декому кров.

— Так, — кивнув Едді. — Звісно, допоки снич не націлиться на неї і її тіло не вибухне в корсеті.

Сюзанна пустила його слова повз вуха.

— Роланде, ми зможемо їх попідрізати. Ти ж знаєш, що зможемо.

Роланд кивнув. Те, що він побачив, підняло йому настрій, особливо в світлі розповіді Едді. Тепер Сюзанна і Джейк теж знали дідів секрет. До речі, Джейк…

— Ти сьогодні незвично тихий, — звернувся Роланд до хлопчика. — Усе гаразд?

— Так, спасибі, — неуважно відповів Джейк, спостерігаючи за Енді. Згадував, як Енді гойдав дитину. Думав про те, що в разі, якби Тіан, Залія і старші діти померли та малюка Аарона мав би виховувати Енді, малюк не прожив би й півроку. Чи став би найдивакуватішою дитиною в усесвіті. Енді міняв би йому підгузки. Енді годував би його дитячим харчуванням, перевдягав і клав на плече, щоб відригнув, Енді співав би колисанки. Виконував би їх дуже добре, але холодно, без материнської любові. Чи батьківської. Енді був лише Енді, робот-вістовий і багато інших функцій. Краще б малюка Аарона виховували… ну, вовки.

Ця думка повернула його до їхньої з Бенні ночівлі в наметі (відтоді вони так ні разу й не вибралися на урвище, бо вже похолоднішало). До тієї ночі, коли він побачив, як Енді і батько Бенні про щось бесідували, після чого батько Бенні перейшов річку вбрід. І подався на схід.

У бік Краю грому.

— Джейку, точно все гаразд? — запитала Сюзанна.

— Так, мем, — сказав Джейк, знаючи, що це може її розсмішити. Так і сталося, і Джейк розсміявся разом з нею. Але батько Бенні не йшов йому з голови. Батько Бенні та його окуляри. Джейк був упевнений, що він єдиний на все містечко носив окуляри. Якось, коли вони втрьох поїхали шукати в одному з двох північних полів, що належало «Рокінг Б», коней, які відбилися від табуна, Джейк спитав його про це. І батько Бенні розповів йому історію про те, як він виміняв прекрасного чистокровного жеребчика на окуляри на одному з човнів-гендлів, що припливали річкою, давно, ще коли сестра Бенні була жива, хай благословить її Оріза. Всі ковбої, навіть сам Воун Айзенгарт, хай буде тобі відомо, відмовляли його, кажучи, що ці окуляри як мертвому припарка, з них користі не більше, ніж з гороскопів Енді. Але Бен Слайтмен приміряв їх, і все змінилося. Вперше, відколи йому було сім років, він добре роздивився навколишній світ.