Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Земля світлячків - Близнець Віктор - Страница 20
Видно, так у них було заведено здавна: повторювати все, що робить старший, навіть якби той, перший, стрибав у вогонь чи в прірву. Правда, один стовбило вирвався з хижого кола, близько, майже впритул погнав на Мармусію.
— Фу! — сказала Мармусія.— І від тебе смаленим тхне! Йди причешись, безсоромнику!
Вона тріснула його веслом межи вуха. Цей вайкнув не так, як всі, а на повну пащу. Та й стрибнув він, як обпечений, вище Мармусії і з усіх лап пустився доганяти своїх.
Поки Мармусія вгощала одного, а за ним ще двох здоровил, а потім духмяною хусточкою витирала руки й бридливо морщилась: «Фу, фу, які нечупари!» — Вертутій і Чублик не гайнували ані хвилини: вони перетягли в човен Сиза, вклали його в сіно, тоді понесли на руках непритомного діда Лапоню.
Забрали Мармусію і скоріш попливли.
Річка їх швидко несла вниз до озера, гнала й кидала човни на вузьких перекатах, але хутко отямились і печерники. Одні повернули і лісом помчали до стовусівських жител, збиваючи на шляху дерева. А інші розлюченою чередою кинулись понад берегом за човнами. Вони бігли, хекали, видзвонювали шпорами, пускали списи й стріли, і Мармудії не раз доводилось показувати їм золоте соснове весло, блиск якого одразу відлякував увесь здичавілий табун.
Стовуси пливли та все з більшою й більшою тривогою поглядали на далекий ліс: там, над озером, де їхні оселі, вставали й закручувались у небо попелясто-чорні дими.
— У нас щось горить в селищі! — прошепотів до краю вражений Чублик; губи у нього запеклись від спраги, від всього пережитого за сьогодні.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Сліди розбою над озером.
Друга нарада у Варсави.
Мудре й повчальне слово професора.
Сиз: «Треба готувати кручу!»
Лісова річка винесла довбанки в озеро, а над озерними плесами ще дужче тягло димом і згариськом. Здалеку доносились вигуки, безладне перекрикування, чужі голоси.
Вертутій нахмурився, звелів швидше гребти до Сизового подвір'я; йому здавалося, що саме там коїться щось погане.
Густий дим, справді, вився над Сизовим корчем. Важку темну хмару несло над чистою водою, і світла вода затягувалась сизою шкірочкою попелу, натрушеного з неба.
Тим часом...
Сиз плив собі на дні човна, як в сповитку. Та от усім єством, і слухом, і кінчиками вусів відчув, що близько його домівка і що там, в найрідніших стінах, корчиться і сичить від огню живе дерево й кора.
Сиз прокинувся, тривожно спитав: «Де моя люлька?» Люлька стирчала в нього в зубах. (Тому й питав про неї шепеляво, одною половинкою рота.) Підхопився, став у човні на ноги і ще з примруженими очима, ніби через хатній поріг, ступив з човна
просто у воду. Добре, що вони підпливли до берега. В якомусь засліпленні, мілиною Сиз побрів через воду на берег, за ним стрибнула Мармусія, і вони вдвох, все швидше й тривожніше, затупотіли сходами до корча.
В Сиза так і спалахнуло перед очима: «Світлячки... світлячки... музей... найбільша, найдорожча у світі колекція!»
Та диво: корч стояв цілий. Він тільки трохи пожух, зверху де-не-де взявся сизуватими латками згару.
Сиз машинально, без ніякої думки торкнувся до стіни чубуком. І корч рухнув.
Весь одразу осів на землю — з сухим шелестом. А з попелу, як нічний привид, встала хмарка диму і довго стояла, заглядаючи стовусам у вічі. І вони, остовпівши, теж дивились на хмарку, на її зміїсті коси, ніби чекали від неї ще якогось з'явиська. Мовчки стояли Сиз, Вертутій, Чублик, Мармусія. їм усім запорошило щоки отим сухим порохном.
Хмарка сіла — і стало видно обгорілий вхід під землю. Темну яму, присипану свіжим попелом.
Добре, що спальня і музей у Сиза були сховані на глибині, під крутим піщаним берегом.
Стріла з чорним вогнем якогось заброди влучила в корч, і стара яворина вигоріла вся дотла, до найглибшого пракоріння в піску. Та спальню й підземні галереї вогонь не дістав — обкурені, потріскані при вході, вони залишились все-таки цілі.
«Де вони взялись на нашу голову? — думав про волохатих страховиськ Чублик.— Ми так добре жили собі над нашими озерами. Дядько Хвороща садив на городі свої дині, дядько Сиз вирощував світлячків, а мій дід збирався зробити такий млинок, щоб він крутився в повній тиші, без найменшого вітерця. І от вони вдерлись до нас, оці дикі, оці страшні потвори. Що їм треба тут?.. Мабуть, у тих печерних приблуд так заведено: де сила, вони обминають, де бачать, що подужають,— туди всією ордою. Та хіба ми слабкіші за них?»
Сиз, Вертутій, Мармусія дивились на спалений корч, на хмару-змію, яка присіла й сховалась у купі попелу, і тривожні думки снувались на їхніх стривожених обличчях.
Мармусія перша отямилась і рішуче сказала:
— До вас, Вертутію! Коли б і там, у вас, не походили оці брудні лаписька!
Давно такого не було на озерах: день стояв у розпалі, з неба смалило яре сонце, а дві купки стовусів і тривусів, замість того щоб відсипатися у прохолодних корчах, як їм призначено самою природою, вимахували веслами, надривалися, гнали човнами до Верхнього озера.
Гострий, засліплений переблиск води, гребля, піщаний берег Вертутія...
Те, що вони побачили на сірих кучугурах піску, не можна передати словом.
Млинки були поламані, потрощені, втоптані в пісок; видно, для сміху якийсь стовбило позбивав найспівучіші вітряки, а на палиці порозвішував старі Вертутієві черевики, брилі, решета, казанки... Пісок було розтоптано. й перекопано, лише затінені канали з водою і високу піщану фортецю, оточену теж поясом води, дикий гурт обминув.
Хто-хто, а Сиз XII знов собі зауважив в думках: бояться, смертельно бояться печерні заброди навіть калюжки...
Не варт казати, як посірів, згорбився Вертутій, коли ходив потрощеним своїм царством, серед паліччя вмовклих вітряків, де колись він так розкошував. Він грізно відкашлювався і щось бурмотів стиха: «Кхем!.. В пень і колоду, це їм так не минеться!»
За Вертутієм ходила Мармусія й гнівно обурювалась:
— Фу, фу! Який дух вони вам залишили тут! Ах, нечесані! Ах, невмивані дикуни! Давайте, Вертутію, я вас трохи покроплю своїми духами.
— Не тре,— похмуро відвертався Вертутій.— Залиште. Ми їх покропимо, цих розбійників.
Зовсім іншу картину застали вони в Хворощі.
Веселий, невгамовний Хвороща саме вгощав — кого б ви думали — одного з волохатих страшил. Як він його впіймав, не можу сказати. А тільки добре обкрутив вірьовкою, прив'язав сидьма до дерева — тут же, на баштані. І прикотив цілу гору динь. І зараз вгощав, просто в рота напихав йому соковитої м'якоті.
— Їж, їж, вражий гостоньку, призволяйся! Нічого, не стогни, не одвертайся, мій кирпатунчик, послухай краще мене: черево не дерево, роздасться. Ось ми тобі солодкої, оцієї, слонової диньки. Будеш знати, як з вогнем вриватися на баштан!..
Печерний сопів і мукав од страху, до вух заліплений динею, безтямно крутив головою. Очі у нього лізли рогом. А світлий медовий сік капав з язика і струмочками біг на волохате пузо. Вертутій не став дивитися на цю стравоїдну муку. Ножем розрубав туго затягнуту вірьовку, відпустив Хворощевого гостя, давши йому доброго стусана на дорогу. Звільнений розбійник з динею в зубах так припустив з баштану, що, здається, біг не по землі, а просто летів у повітрі.
Погомоніли й пристали на думку Сиза — їхати до Варсави, там гуртом порадитись.
Видно, у Варсави вже зібралися і ще хтось мав надійти, бо під березою стояла дерев'яна табличка з написом: «Ласкаво прошу, заходьте до мого корча!»
«Він просто молодець,— подумав про Варсаву Сиз, спускаючись в знамениті підземні катакомби професора.— Ми всі стомились, ми геть розморились від сонця і, якби ще посидіти там нагорі... А тут, в підземному затишку, та ще такому, як в професора, хоч трохи відпочинеш».
Мармусію пропустили вперед — крутими сходами вниз, а потім зайшли Хворо- ща, Вертутій, Чублик і Сиз.
Не помилились: у Варсави сиділи майже всі стовуси й тривуси, дорослі й малі, не кажучи вже про його учнів-лунаристів. Лихо — воно збирає докупи людей.
- Предыдущая
- 20/25
- Следующая