Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Царська охота - Чемерис Валентин Лукич - Страница 33


33
Изменить размер шрифта:

А щасливим їхній новий колега став, бо йому снилося, що нарешті він-таки ОДІНАХ, хоч і одиниця, так зате захищена! І він навіть плямкав уві сні: мабуть, цілував своїх захисників…

В ГУСЯТИНСЬКУ ВШАНОВУЮТЬ КРАДІЯ…

Минув усього лише рік звідтоді, як у славному Гусятинську було врочисто відкрито збудований за світлими стандартами наймодерніший супермаркет «ВСЕ. ВСЕ. ВСЕ», а гусятинці вже не можуть уявити свого подальшого життя без «ВВВ» (так скорочено вони величають те чудо торгівлі), що швидко став у них чи не найпопулярнішим торговим закладом.

— Нас ніхто не минає, бо куди хто з гусятинців не йде, а до нас неодмінно зайде, — з гордістю говорять про свій заклад працівники супермаркета.

І це справді так, адже торгові зали «ВВВ» завжди переповнені людом. Кожен відвідувач, який переступив його поріг (не кажучи вже за тих, хто купує товари) ретельно реєструється потаємними телекамерами, і всі дані заносяться в пам’ять комп’ютера, тож всезнаюча техніка може миттєво видати на-гора точну цифру, скільки сьогодні відвідувачів у «ВВВ», скільки їх побувало в його торгових залах за день, тиждень, місяць, рік тощо. Раз по раз супермаркет відзначає (на рекламу грошей тут взагалі не шкодують) ту чи нішу подію зі свого життя, різні дати, ювілейні заходи на кшталт «ВВВ» за місяць, «ВВВ» за квартал… Так, наприклад, вчора о 18.00 в торговому гіганті було затримано чергового крадія (до товарів у «ВВВ» вільний доступ), який намагався щось там непомітно винести, минувши, звісно, касу.

Ним виявився добродій Микола Н., колишній передовик місцевого заводу, а тепер безробітний, людина у місті взагалі відома і шанована. Пан Микола Н. і став тисячним крадієм супермаркету «ВСЕ. ВСЕ. ВСЕ», про що негайно було врочисто повідомлено по внутрішньому радіо. І це всього лише за перший рік його існування — не кожному закладові торгівлі так щастить!

З цієї нагоди адміністрація супермаркету влаштувала чергову прес-конференцію для працівників ЗМІ (накривши для них одночасно й столи).

— Ми щодня виявляємо затримуємо двох-трьох, а іноді й чотирьох крадіїв, — з гордістю заявив присутнім майстрам пера прес-секретар «ВВВ». — Взагалі, це найкращий результат серед торгових закладів не лише нашого рідного Гусятинська чи, скажімо, й самого Києва! Це — найвищий показник у Європі! Така велика кількість крадіїв зайвий раз свідчить: наш супермаркет найпопулярніший серед європейських закладів торгівлі. Ми просто зворушені такою увагою гусятинців — у справі розкрадання вони міцно й надійно тримають пальму першості. Зрештою, цей рекорд вартий книги Гіннеса!

Під спалахи фото- і стрекіт кінокамер тисячному крадієві було врочисто піднесено квіти і цінний подарунок. Від широкої громадськості його вітали представники численних партій (а їх тільки в Гусятинську близько ста!), від офіційної влади — заступник мера. Піонери пов’язали тисячному крадієві краватку й голосили його почесним членом їхньої новоствореної організації…

— Я просто зворушений такою увагою адміністрації «ВВВ» та широкої громадськості до своєї скромної персони, — щиро зізнався затриманий. — Як і тим, що я виявився тисячним крадієм. Звідтоді, як зупинився наш завод і я втратив не лише роботу, а й засоби до існування, мені ще ніколи так не таланило.

Після численних привітань і належного пошанування тисячного крадія було врочисто передано працівникам райвідділу внутрішніх справ, котрі в свою чергу пообіцяли поселити ювіляра в одній із своїх кращих камер. Місцевий олігарх (за сумісництвом він же й мафіозі), назвавши тисячного крадія «братаном», поклявся поставити в його камері телевізор «Панасонік», унітаз замість параші і навіть кондиціонер. Проводжаючи добродія Миколу Н. в КПЗ, працівники супермаркету щиро бажали йому усіляких гараздів.

Життя в супермаркеті «ВСЕ. ВСЕ. ВСЕ» (де справді можна купити все, все — абсолютно все, — якщо маєш, звісно за що) вирує…

І — НІЯКОГО… ХРЕЙНА!..

Переступивши поріг редакційного кабінету, він коротко і водночас дещо загадково відрекомендувався:

— Ліквідатор!

— Кого? — бовкнув я розгублено. — Е-е, даруйте, чого?

— Білих плям в історії, зокрема в українській, — і, не даючи мені оговтатись, застеріг — Перш, ніж перейду до суті справи, двоє контрольних запитань — на предмет перевірки вашого патріотизму.

Перше: хто населяв давню Грецію?

Давно відомо: перш, ніж відповідати, треба бодай трохи подумати. Я ж бовкнув, не давши перед тим аніякої роботи власним мозковим звивинам:

— Та, мабуть, давні греки.

— Ви мене засмутили, — ліквідатор і справді засмутився: — Затямте: давні, тільки не греки, а — українці. Часів трипільської культури. Отже, — загрозливо підсумував незнайомець, — першого іспиту ви не витримали. На жаль. Для вас. Але не все ще втрачено. Принаймні, ви ще маєте шанс. Задаю друге запитання: хто спершу населяв Індію?

Я насторожено зиркнув на його дебелу поставу і довгі руки, що закінчувалися пудовими кулачищами (до всього ж він явно загороджував собою вихід з кабінету) і згадав, що досвідчений горобець не дасть себе провести на полові. Тим більше, вдруге помилитися я не мав права. Тож пребадьоро вигукнув:

— Та, звичайно ж, пра-праукраїнці. А вже потім до Індії примазались якісь там… індійці.

І відчув, що за другою спробою таки влучив у яблучко.

— Правильно. З вас, — милостиво додав ліквідатор, — ще може вийти справжній патріот. А тепер головне запитання, — виявляється, моє випробування ще не закінчено: — Хто такий Бах?

— Ви маєте на увазі Йогана-Себастьяна? — І тут я з поквапу дав маху: — Німецький музикант, композитор і органіст.

— Попали пальцем у небо! — загрозливо ліквідатор. — Думайте, думайте, добродію.

— А чий же? — я вже був спантеличений.

— Та наш же, українець з діда-прадіда. Хіба це не відчувається з його колоритного, істино українського прізвища? Га? Думайте: бах, бах!.. Хто, крім нас так скаже?

— А-а, — нарешті осінило й мене. — Бах — в українській мові звуконаслідування, означає звук від удару. Стривайте, я починаю здогадуватись. Маленьким Баха змушували батьки, як це водиться, багато музичити. От він і бахкав по клавішах: бах, бах! Вирісши, і взяв це собі за псевдонім: Бах.

Ліквідатор білих плям з рідної історії дивився на мене вже явно з симпатією. В його очах я вже не був безнадійним неофітом.

— З вами приємно мати справу, ви — на вірному шляху, а, отже, й маєте шанс стати моїм учнем. Хоча ваша гіпотеза ще не зовсім точна. Це, так би мовити, народна творчість.

— Тоді Бах, — перебив я вчителя, — запорозький козак! Ворогів бахкав — бах наліво, бах направо, от його й прозвали січовики Бахом. Оскільки ж він був очевидно кобзарем, то в німців, куди невдовзі потрапив, швидко став органістом і композитором Бахом.

— Ціка-аво, — ліквідатор вже явно був вражений моїм творчим зростанням на ниві дослідництва рідної культури. — Бах — запорозький козак, який бахкав ворогів?.. Гм… Ви робите успіхи. Цю гіпотезу варто й мені опрацювати. Хоча все це — козакування — могло прийти пізніше. Ви чули що-небудь про таке містечко, як Бахмач, що на Чернігівщині? Так ось той, кого сьогодні називають німецьким композитором Бахом, насправді народився в Бахмачі. На згадку про рідне місто він і взяв, як псевдо перші три літери з назві рідного місті і став Бахом. А німці, привласнивши його собі, не докумекали змінити українське прізвище на німецьке, тільки приліпили йому двоє своїх імен. Так він і став Йоганом-Себастьяном. Тоді ж як насправді він Іван (по народному Йван) Себастіянович.

— А раптом, — я вже почав увіходити в азарт, — раптом він був… бахуром?

— А що це… таке? — насторожився ліквідатор. — Прохвесія?

— Для декого — майже. Це — народна назва коханця, полюбовника. Бахурувати — значить вести розпусне життя. Його очевидно, прозивали бахуром, от звідси й пішло прізвисько.