Ярлик на князівство - Чемерис Валентин Лукич - Страница 14

Але тільки Москва впала, як і почалося. Союзні республіки раптом забагли незалежності (бодай і в співдружності з німцями) і отримали її. На гігантських просторах СРСР почали виникати нові незалежні держави — Україна, Білорусія, Молдова, країни Прибалтики, кавказькі народи теж почали створювати свої держави. На численних просторах Росії від Оки — Волги й до Камчатки почали виникати різні, часом і карликові князівства та ханства з колишніх народів, поневолених руським царизмом. Виникаючи, слали делегації до Гітлера в Берлін з проханням визнати їх незалежними. Фюрер не мав ні достатньої сили, ні бажання воювати території від Волги й до океану. Краще було б визнати князівства і ханства — укласти з ними угоди, договори — пакти про дружбу й протекторат Німеччини — що й було зроблено.

І німці, дійшовши до Волги і захопивши Москву, без єдиного пострілу захопили Росію від Волги й до океану, адже всі ті незалежні — умовно — князівства й ханства на її території — визнали над собою владу Великої Німеччини і стали її союзниками — чого й прагнув Гітлер.

Що ж до центральної Росії, то Сталін змушений був погодитися на умови фюрера: йому залишається Москва і Московська область — в якості нового Московського князівства…

22 травня 1918 року на Південно — Західному фронті німці із санкції командування влаштували на нейтральній смузі під Петроградом «братання» з руськими, пригощали їх шнапсом та сигаретами, і все це під музику свого воєнного оркестру.

Таке ж «братання» німці повторили і в листопаді 1941 року під Москвою: радянських солдатів теж пригощали шнапсом, сигаретами під музику військового оркестру.

Друге братання закінчилося результативніше за перше — німці увійшли в Москву. Разом з руськими…

Могло бути й гірше. Власне, вже було гірше, але він викрутився, майже… Залишилося внести останні корективи, штрихи і картина буде готова.

Могло бути й гірше…

Так він у тяжкі для нього дні осені сорок першого сам себе утішав. Ховаючись у підземеллі куйбишевського надсекретного сховку. На глибині 37 метрів від поверхні землі. В якості крота. Але…

Але могло бути й гірше. Принаймні, поки що можна було терпіти.

Порадитись не було з ким — та він і не звик з кимось радитись — не було достойних, рівних йому, живому богові, чи, принаймні, його іпостасі. Сам програв війну, сам і викручуватися буде. Інша річ, звалити на когось вину за програш — це можна. Це, навіть, треба. Винуваті військові. Він все робив для зміцнення армії (правда, за кілька років до війни біля сорока тисяч вищих командирів з армії довелося вичистити — але це окрема тема). Військові винуваті. Які не зуміли втілити в життя його доленосних вказівок, як Верховного Головнокомандувача Збройними силами СРСР, як керманича і батька всіх народів. Ось тепер і маєш. Вони порозбігалися, покидавши полки — бездарі! — дивізії, армії і навіть фронти, а ти — викручуйся!

Але викручуватися йому не вперше (скільки при верховній владі, стільки й викручується). Викрутиться й цього разу.

Могло бути й гірше.

Могло, могло, могло… Але не сталося — завдяки його генію!

Так він себе раз по раз утішав, сидячи в куйбишевському бункері на глибині 37 метрів, у тому бункері, якого і пряме попадання надпотужної авіабомби не візьме.

То Москву вже немає чим захищати, навіть чим затуляти проломи в її обороні (а вони — по всьому фронту!), а бункер, як і увесь Куйбишев у нього ще є кому захищати.

І справді, могла бути й гірше. Це як німці, захопивши Москву, витягнули б його за шкірку. Як шкідника якого. А так — він у безпеці. До Куйбишева німцям ще треба дійти. Та й бункер їм не взяти.

Могло бути й гірше.

Він міг би повністю програти війну і повністю втратити владу, до останнього її грана. Ту владу, за яку він, семінарист з двома класами попівської освіти, скільки поборовся і скільки люду поклав і яку так тяжко всі ці роки утримує, а тепер — віддати її за так? На милість переможців? Навіть не поторгувавшись з Адольфом (теж, до речі, вискочкою без освіти, бездарний художник — графоман!). Ні, владу він нікому не віддасть. Це єдине, ще в нього ще є і що варте цілого життя. Може сотень тисяч і мільйонів. Владу він не віддасть. Принаймні, всю. Хоч якусь її частку, як припече, шматочок її, а він залишить для себе. Бо як же без неї, без влади?..

Правда, він ще вчора — позавчора мав СРСР — гігантську червону імперію, у якій був одноосібним правителем, таким собі некоронованим царем — батюшкою. (А втім, у нього була більша влада, як у будь-кого з вінценосних осіб!). СРСР із заходу на схід простягався на 9,5 тисяч кілометрів, з півночі на південь більше чотирьох з половиною тисяч кілометрів, із загальною протяжністю кордонів понад 60 тисяч кілометрів. З них на суходолі 17 тисяч. 43 тисячі кілометрів — морські кордони. СРСР омивався 13 морями — Балтійським, Білим, Баренцовим, Карським, Лаптєвих, Сх. — Сибірським, Чукотським, Беринговим, Охотським, Японським, Чорним, Каспійським, Азовським, з територією, ще нараховувала 11 годинникових поясів, із загальною площею в 22402,2 тисячі квадратних кілометрів, з населенням у двісті з чимось мільйонів…

А що йому Адольф пропонує? Які крихти з його милості? Якщо він, живий бог червоної імперії, що вже наказала довго жити, визнає свою поразку (а він мусить визнати, іншого виходу в нього немає, хіба що пустити собі кулю в лоб? Але — не діждетесь!)?

То що йому пропонує Адольф навзамін СРСР?

Всього лише Москву з Московською областю — справді, крихти з того, що він ще вчора мав. Пропонує Москву, століцу нашєй (чи вже чиєї тепер?) родіни. З територією всього лише якихось 700 квадратних кілометрів, з населенням в 4540 тисяч «голів». Та ще Московська область, утворена у 1929 році: площа 46 тисяч квадратних кілометрів, населення щось біля шести мільйонів. Правда, в області біля сорока районів, 71 місто, 74 селища міського типу, нагороджена орденом Леніна у 1939 році — ха! — 11 залізничних магістралей.

Та ще — московська порода індиків, курей, качок — утішся!

Мізер у порівнянні з утраченим Союзом.

І нічого не вдієш. Доведеться погоджуватися. Зрештою, у його віданні залишиться біля десяти мільйонів чоловік, а це майже населення невеликої європейської держави.

Доведеться погоджуватися. Як там кажуть: на безриб’ї і рак риба!

Втративши гіганта під абревіатурою СРСР, хоч Московію матиме — яка не яка, а влада. Синиця в жмені, якщо журавель у небі, теж щось.

Москва (ні, це все-таки ЩОСЬ!), Московська область за територією і населенням — невелика європейська держава. Ні, маючи хоч це, він не опиниться, як пушкінський — чи вже чий там? — дід біля розбитого корита. І його держава не де-небудь у чорта на куличках, не в якійсь там Монголії, а — в центрі Європи, на Руській рівнині матиме він своє, бодай і удільне, але — КНЯЗІВСТВО. У статусі — великого. То в інших князьків і князівства малі, а в нього — ВЕЛИКЕ! І він — Великий Князь Московський! Звучить! У своєму князівстві він, як і колись в СРСРі, залишиться (бодай і під протекторатом Німеччини!) богом і царем. Як і раніше, буде батьком всіх наро… Тобто московського народу. Матиме ще й міста Можайськ, Звенигород, Воскресенськ, Коломну… Москва-ріка з головними притоками Руза, Істра, Яуза, Пахра… Москва-ріка в свою чергу сполучається каналом з Волгою. Загалом підданих у нього набереться біля одинадцяти мільйонів. І він матиме над ними необмежену владу — що ще треба!

Московським князівством свого часу керували такі князі, як — Юрій Долгорукий, Іван І, Дмитрій Донський, Іван ІІІ… Терпіли. І все зробили, щоб перетворити його на центр Російської держави, царства, потім імперії за Петра Великого. І він з часом перетворить Московське князівство в новітню руську державу, царство, імперію. Їм вдалося і йому вдасться.

А що німці захопили — вже, здається, захопили, — Москву, то… То що з того.

Року 1238–го, з далеких і не знаних Русі монгольських степів, які простиралися десь чи не на краю світу, посунула на Русь орда хана Батия.