Острів Сильвестра - Лис Володимир Савович - Страница 9

С и л ь в е с т р. Може, й проходить. Воно взагалі проходить мимо кожного з нас. Тільки не всі це помічаємо.

К н я з ь. Розумний, блядь. (Пауза.) Знаєш, що вчора однією целкою в нашому класі поменшало?

С и л ь в е с т р. Мене це не цікавить.

К н я з ь. А що тебе цікавить? Віршики?

С и л ь в е с т р. І вірші теж.

К н я з ь. Я люблю вірші про любов. І пісні люблю. (Наспівує англійською.) Знаєш, що це означає?

С и л ь в е с т р. Приблизно, бо не всі слова розібрав.

К н я з ь. В моє серце проникла твоя троянда. На колючці троянди твій погляд. Нанижи на колючку моє серце. Знаєш цю пісню?

С и л ь в е с т р. Ні. Хоча слова гарні. Образ непоганий.

К н я з ь. Образ! Джон Леннон, чувак. Хоча для мене це вже минулий етап. А знаєш хто, кажуть, написав ці слова для старого Джона?

С и л ь в е с т р. Хто?

К н я з ь. Йоко Оно.

С и л ь в е с т р. Про Леннона чув. Здається, це англійський актор.

К н я з ь. Актор?

С и л ь в е с т р. Здається, так. Якщо не помиляюся. Щось я таке читав про його нове трактування образу… образу… ні, не пригадую, в якій п’єсі Шекспіра.

К н я з ь. Ну, блядь, ти або дурень, або прикидаєшся. Джон Леннон… Актор… Шекспір!

С и л ь в е с т р. Вибач. Я підозрюю, що це співак. Так?

К н я з ь. Твою мать! Скажу Нінці — не повірить. Хоча почекай! Ми ж якось у класі балакали про «Бітлз». І не раз. Вони тепер вже не разом. Маккартні, Пол, все заколотив. Чи ти й цього не чув?

С и л ь в е с т р. Не пригадую.

К н я з ь. Що, буржуазного Заходу боїшся?

С и л ь в е с т р. Олеже, ти щось хочеш від мене? То кажи.

К н я з ь. Ну добре. Позавчора я перший раз виїбав Нінку. З цієї нагоди влаштовую вечір. Прийдеш? Запрошую.

С и л ь в е с т р. Свято позбавлення невинності під музику «Бітлз»?

К н я з ь. От що, Сільва. Кинь виламуватися. Бо їбону по морді. Усік? Жду. Збираємось о восьмій у мене. З тебе, як неофіта, годилася б пляшка доброго винця, та навряд чи грошиків нашкребеш. Можеш і так приходити.

С и л ь в е с т р. Я подумаю.

К н я з ь. Вдруге запрошувати не буду. (Йде, спиняється.) А про Нінку я пожартував. Вона вже давно не целка. Всьо. Приходь. Буде музика, салют і танці.

Дія друга

Сільська вулиця. Олег Ривцун у військовій формі, з погонами старшого лейтенанта стоїть, когось чекає. Заходить Сильвестр.

О л е г. Кого я бачу! Сільва! Привіт!

С и л ь в е с т р. Привіт, Олеже. У відпустці?

Тиснуть руки, обіймаються.

О л е г. У відпустці. З бабою своєю. Пішла з малою цукерки купувати. Ти теж у відпустці?

С и л ь в е с т р. Так. До батьків заглянув. До того ж Оля, молодша сестра, заміж виходить, через три дні весілля.

О л е г. Сам чи з сім’єю?

С и л ь в е с т р. Поки що неодружений.

О л е г. За Нінкою все сохнеш?

С и л ь в е с т р. Та ні. Вже все перегоріло.

О л е г. І давно… перегоріло?

С и л ь в е с т р. Ти знаєш… (Пауза.) Років через два після школи.

О л е г. Ти тільки не обіжайся… Мені Нінка твоє пісьмо показувала.

С и л ь в е с т р. Листа?

О л е г. Ну да, листа. Того, де ти їй в любові признавався. Блін, красіво писав. Я б ніколи так не зміг. Вчений, одне слово.

С и л ь в е с т р. Коли то було, якщо не секрет?

О л е г. Політучилище я закінчував. На канікули приїжджав. Ну й Нінка на канікули. Я тоді її останній раз уламував, щоб заміж за мене виходила. Ні в какую. Вона, бач, сука, не уявляє себе жінкою воєнного. І вообще, в неї любов у тому блядському інституті була. Взялася мені про ту любов розказувати. Аж до того, як вона з тим чмуром трахалася. А на хріна мені вона треба, її любов?! Це вона мені, Князю, таке розказувала! А потім твого листа показала. Ляляля, ти знаєш, які мені слова Сільва писав? Ну, чого так дивишся? Ну, випив я, посиділи тут в мого дядька. Хоч, і з тобою посидимо ще? Я своєї норми ще не добрав.

С и л ь в е с т р. Вибач, Олеже, мушу додому йти.

О л е г. Гребуєш, бля?

С и л ь в е с т р. При чому тут гребуєш?

О л е г. Тоді чого не хочеш? Я, між іншим, тоді тебе в нашу компанію увів того, що Нінка попросила. А так — нужен ти нам зі своїми стішками… Як згадаю, як ти дундук дундуком сидів на тих вечорах — тьху!

С и л ь в е с т р. Вибач, Олеже, піду я.

О л е г. Зажди. Бабу зараз мою побачиш. Валерія, між іншим, звати. Фігура клас, куди там тій Нінці. Дочка начальника нашого училища, між нами кажучи.

С и л ь в е с т р. Охоче вірю.

О л е г. І міжду прочім, я в Гедеері служу. Бабки такі гонять, що тобі й не снилося.

С и л ь в е с т р. Бувай, Олеже. Радий був тебе бачити.

О л е г. Помниш, стішок ти читав?

С и л ь в е с т р. Спасибі, що запам’ятав.

О л е г. Не такий я вже й безнадійний. З «Бітлз» та Елвіса, і з «Пінк Флойда» досі цілі куплети можу шпарити. Заміть, англійською. Хотя ти любиш дорікнути, що в мене в голові, як це, бля, о, еклектика, так, здається, ти колись сказав?

С и л ь в е с т р. Не треба, Олеже, ображатися. То було колись. Я був тоді іншим.

О л е г. Чого там… Нас однаково Нінка наколола. Хоча й сама накололася. Знаєш, за кого заміж вискочила у прошлому році? За обикновенного тракториста. Ну клас! Не кажу вже про себе. Ти хто там у своєму інституті?

С и л ь в е с т р. Поки що старший викладач.

О л е г. Звання маєш?

С и л ь в е с т р. Два місяці, як захистився.

О л е г. Кандідат? Вітаю, блін. Ні, таки треба по цьому случаї дьорнути. Я, між іншим, замполіт батальона. Замєть, в Гедеері. А Нінка хто? В колхозній конторі і чоловік тракторист. А он і мої йдуть. Зараз оціниш. Малютка тоже росте красавіца. В мамку, а може, і в мене вдалася.

Дія третя

Кабінет на кафедрі університету, в якому сидить Сильвестр Васильчук. Сильвестр за столом, пише.

Стукіт у двері.

С и л ь в е с т р. Ввійдіть.

Заходить Олег Ривцун. Тепер він у цивільному.

О л е г. Доброго дня, пане Сильвестр. Здається, тебе так треба величати? Не впізнаєш?

С и л ь в е с т р. Чому ж ні? Здрастуй, Олеже.

Виходить з-за столу, вітається.

О л е г. Скільки ж ми з тобою не бачилися?

С и л ь в е с т р. З вісімдесят восьмого чи вісімдесят сьомого.

О л е г. Точно. Я тоді в Гедеері служив, у відпустку приїжджав.

С и л ь в е с т р. Каву, коньяк?

О л е г. Коньячок можна.

Пропустимо момент першого чаркування, взаємні побажання і відтворимо ту подальшу розмову.

С и л ь в е с т р. Дома був?

О л е г. Так. Дома. На півдня, вважай, заскочив. А більше, вгадай, де був?

С и л ь в е с т р. Скажеш — знатиму.

О л е г. В такому собі селі Гаївці. Зрозумів, у кого?

С и л ь в е с т р. Чому б ні? У Ніни був.

О л е г. У Ніни. Наливай ще.

Сильвестр наливає. Випивають.

С и л ь в е с т р. Як там вона?

О л е г. Як там вона?! Не прикидайся, блін. (Вибухає.) Не прикидайся, чуєш, професоре. Бо, їйбогу, зараз за барки схоплю. Ти ж, сука, туди маєш за два тижні приїхати.

С и л ь в е с т р. Якщо ти знаєш — то мені нічого тобі сказати.

О л е г. Уступи, чуєш! Я, ти знаєш, хто? (Пауза.) Після того, як з армії скоротили, у бізнес пішов. Фірму маю, плюс ресторан, чотири магазини. Все готов був продати, сюди переїхати. Пропонував як людині Нінці. У її райцентрі розгорнемо діло. Та тут, під боком у Польщі… Розгорнутися можна, блін, во! Я вже прикидав, що можна скупити. Твою дівізію, на що я готовий піти. Ні в какую. Тебе чекає. Каже, що ти досі її любиш, що вона зробить з тебе хазяїна! Ну, не божевільна баба? Ти, може, й світило в своїй, як там її, «хвілософії»…