Полювання в гельсінкі (СИ) - Карпа Ирена - Страница 11

Інколи Сашко нагадує про те, що він моя запродана душа, що, хоч і вилізла назовні, щоб податися до нового ґазди, все ніяк від мене не відчепиться, все намагається (в відомий спосіб) залізти у мене назад. Ми довго кохаємося ранками. Хоча... чи принесе він апельсинів на мою могилу?

Мабуть, вперше з прищавого тінейджерського віку мені схотілося:

Здохнути

Дати дуба

аб жшпринесе він апельсинів на мою могилу? до нового ґазди, все ніяк від мене не відчепиться, все намагається (в відомий спосібПростягнути ноги

Піти тпру-тпру на курчу ляґу

Дочекати християнської кочини життя нашого, безболісної, бездоганної, мирної... На тому танатологічні фантазії вриваються, не надихає навіть Геловінська ніч. Обурена моїми відповідями київська брошурка «Афіша» сказала, що мій гурт не вдоста знаний, і що вони почекають на всановлення статусу мене як письменника. Я сказала їм, щоб встановлювалисаазав їм, щоб встановлювалиста знаний, іщо вони почекають на всановлення статусу мене як письменника. я зручненько відлизати у мене.

До речі, про кохання. Я забуваю імя твоє, Скандинавська Квітко. Полювання йде поміж сосен до кінця.

01.11.02.

Книжки, плівки, нотатники розкидані по підлозі. Мені так зручно. Мені зверху легше щось шукати. А взагалі все скидається на помешкання психа.

А епілепсією не хворієте? спитала мене поважна пані професорка.

Ні, тьху-тьху-тьху...

Ну, тоді ви все-таки не дотягнули до повної геніальності.

Відтак Артим мені сказав, що епілепсія хвороба інфекційна, й захворіти нею може будь-хто. Я чхнула. Будь здорова, правда. А потім сповістила Артимові, що, певно, не хочу і не буду викладати в цьому університеті.

Слава Богу, вона зрозуміла це, поки небо ще не стало зовсім темним... сказав він.

* * *

Where is your homeland?

Well, thats in Sweden, near Vaastervik. In English you can call it «Blueberry bay».

Are you from Sweden?

Ive been there... Once.

3.11.2 День початку реабілітації.

Я лежу спиною на дуже зимному дні колодязя. Зверху залетів протяг і просто завис наді мною, заповзявшись мене повсякчас холодити. Простягаю руку до слизької стіни, забиваю під нігті якусь підступну паросль. Навряд чи допоможе звідси вилізти, та все ж хапаюся за неї, точніше, просто драпаю стіни. Скільки вже часу я тут чекаю на мотузку згори? Всіх інших вже повитягали звідси так давно, що я вже впевнений: лежав тут споконвіку сам-один. Мій голос час від часу спіраллю забігає наверх, а там одразу дубне й скапує слизом мені на голову і руки. Чекаю тута зяви бодай якогось хробака чи мокриці. Все мене полишило, геть усе. А я навіть й не казав отому всьому «Геть!»

Можна кожну сторінку ненаписаної маґістерської змазати наркотою. Кокаїном, ліпше всього. Буде, як в «Імені Ружі» тільки той, хто буде слинити палець при гортанні буде не вмирати від отрути, а виганятись від коксу. А якщо ще й шрифти зробити різнокольоровими... Так казав Борейчук. Він, певно, не зовсім хтів, щоб я їбанулась. Но і так, як каже Іздрик. Dead can dance, як каже ще хтось. Не Заратустра.

Абстрагування часто виступає як багатоступінчатий процес, результатом якого є абстракція від абстракції. Це з Сашкового реферату. Сашко математик. Реферат, бля, з педагогіки.

yy ii??ooiiaa

aaooaaoo iieeaaeeaaooee ooaaaaaa oo nniiaa??

nneeaa??aaoo yy aaooaa aaoo??iieeee

yy iiaa ccaaiiaaaaooii nnaaiiiiaaiiaaaaiiaaiieeee

iiaa ee??aaee?? nnaaaaaa

aaii aaaaooaaaaii AAiiaaaa iiaaii?? aaaaeeaaeeii

yy iiaaaa??oouu eeiiaaii iiaa aaaa??oo

aa??eeaaeeaa nnooaaii????iiiiyy

ii??eeeeeeaaaa aaiinnee??aa??aaiiiiyy ooeeiiaannooaaaa aaeeyy iinneeooiiaaiiaaee??ccoo

iiaaaaiiii ooaa aaaa??aaiiiiyy aa??aaaaaa??ooiinnoo?? oo aannuuiiiioo

ii??ii??iieeooee

ooaa aannuuiiaaii eeeeoo nniiii

ii??iieeeeaaaaeennyy

eeeeooaa aa aaaaaannuueeeeoo nniiaaoo

aaoo??aa??aaaaoo eeiiiioo??iieeuu iiaaaa nnaaii???? ??iiaaeeaa??aaooaaeeuuii??nnoo??

aaeeyy ooaaaaaa ooaa ii??iinnooii

ii??iieeeeiiuunnyy

ccaaiieeooee ooiiee nniiii yyee nniiiiaaiiaaaaaannyy

iiaaii??eeee??iioo?? aannaa nnooaaiiaa iiaaiieeii

Такий-от був Сашковий текст. В перекладі він мав би значити:

я пішов

буду плекати тебе в собі

скажеш я був дурний

я не надто самовпевнений

не люблю себе

до вашего Бога мені далеко

я навіть його не бачу

бридке створіння

приклад дослідження уйобства для психоаналізу

певно це бажання відвертості у всьому

очорнити

це всього лиш сон

прокидайся

лише в гадських снах

втрачаеш контроль над своєю індивідуальністю

для тебе це просто

прокинься

запиши той сон як сподобався

наприкінці все стане одним

Та все ж quel deejaa vu він не пішов. Нє, у мене, звісно, вже попроростало пазуряччя тупої невимовності в грудях, я безсловесною твариною заскляніло споглядала квадратики і літери на чорному джинсі моєї сукні, в закапелках мозку я вже виправдовувала його вибір «Піти», але ж.

ВІН БУВ АНГЕЛОМ.

? i?oe ia ci?a ae, iaa?ou yeae caoio?a. Ai oi ia eiio aeae?aoe ?an i?eeuio?a ? a?aeuio?a ?, oei ia?a, ia iai?, oi?a y e aeii?eea aia?y?a eiio e?eea ??aeii? aey ieooy iinoao «?aea». I?, ia iai?. Oi?a y e iaea ?ioe?e iea o a?aia?a?aii? aa???iui? oeae, a a?i ?o iaa eeoa aaa. A ua ie a?i?a iioa?aoaaee eiio ai?iao a ?a?aiiee (?oaee?) eie??.

Ну що, хтось то побачив? питаю.

Ні. Мене ніхто окрім тебе не бачить.

Інколи він каже, що є простою галюцінацією, що у мене простий параноїдальний синдром. Я йому кажу, щоб він просто не вийобувався. Тоді він просто розкладає по торбинках жовті яблука. На кухні. Я прищемляю йому зеленкуваті від хімікату крила кухонними дверима. Він не йде. Але не тому. А тому що.

ВІН Є АНГЕЛОМ.

А ангели танцюють навіть мертвими.

08.11.02 (За місяць моє деньнародження. Стати великим і сильним. Визначитися з житієм).

Так я думав років у 16-17-18, коли розмірковував про свої 22. Хтось колись сказав мені, що треба обовязково визначитися до того часу, на крайняк до тридцяти трьох або, в дуже рідкісних випадках, до сорока чотирьох, але так довго не живуть. Такий от булшит, як сказали б американські мучачі. Я ж мучачік чистокровний український, хоча й кохаю дівчину-бусурманку, і діти мої, як вона їх вродить, таки й бусурманами породяться. Тьху на тебе, дурню, вона ж за тебе не хоче, та й кров у неї чиста, майже арійська, а ти так, другий ґатунок, зі своїми карими очима й темно-русявим волоссям. Коротше, я не той, про кого Положик співає: «В мене світле волосся, блакитні очі, і кожна зустрічна жінка мене хоче». Хоча про останнє... Твої нещасні співробітниці-німки та-ак на мене витріщалися вчора у клубі, ледь своїми колготками не подушилися. А ти, як і будь-яка стервочка на землі, від цього лише більше шаленіла й виціловувала мені вуха й шию. Одна з них ще мені сказала, прощаючись, ламаною російською:

Натеюс, ми йішто с вамі увітімса...

Я їй голлівудсько посміхнувся. На крихітній сцені «44» догравав «Мертвий Півень».

Відтак вже на виході ми зустріли мою колишню коханку з якимось причесано вдягненим мешканцем Нашого міста. Вона радісно з тобою джерґотіла англійською, я собі байдуже йшов поряд, не сильно прагнучи познайомитись із тим мешканцем, лиш час від часу кидав тобі якісь стьобуваті маяки французькою, щоб подивитись, як від того тихо шаленіє моя колишня. Сука. Я таки постраждав через неї. Вона була звичайною кабачною співачкою, щоправда, із найліпшим на Вкраїні соуловим вокалом. Приїхала сюди з провінції, стрибала від невдачі до кидалова, зичила в мене гроші. Робив для неї все: знайомив із людьми, всім її розмальовував як щось цілком бомбове й неймовірно комерційне, готував їй фаршировані шампіньони (я (!!!) готував!!!) і мастив ступні пахучою оливою. Вона була страшенно худа й висока. Вища за мене. Здалеку була нічо так, симпатична, та шкіра обличчя була поїджена якоюсь давньою хворобою. Кохалась якось без особливих поривів посилалася на втому, на депресію, на бознащо іще. Хотіла мене лиш тоді, як інші баби, змокрівши між ногами від вигляду мого торсу на біґ-бордах, лізли до мене зусібіч. Тоді лише тихо до мене підходила, цілувала десь згори (була ж вищою), так само згори всіх змірювала сірими очицями і трохи зарізко казала: