Замість крові - Поваляева Светлана - Страница 6

Далі все просто й швидко: Фа, Рет й Джанніс повернулися на Сходи, підчепивши в гастрономі єдиного поета контр- культури - поета з великої літери й наркомана-алконавта з літери вдвічі більшим кеглем - Тараса Ліпольца, земля пухом, царство небесне й все, що ви кажете в таких випадках - він таки загорнувся у Жовтневій лікарні місяць тому (обердоз) - я звикав поступово до наближення цієї миті: стосовно таких персонажів, важких системних стирчків, приблизно двічі на рік з’являються, немов газетні качки, шняги про їхню смерть, й щоразу - «з перших рук», мовляв, такий-то кинувся, але, все одно, Тарік навіки залишився у венах київських вулиць автором славнозвісних «Кримінальних байок» (зокрема, про «лошадь блядь» та «кайф на шару»), опійних екзерсисів, балади про Free love на Гідропарку й неперевершеного:

Что стоишь предо мной голая,

Словно кровать незастеленная!

Я же сказал: не бери в голову

«Я беременная! Я беременная!»

«Алкоголь - легка рідина без кольору, отримувана в результаті ферментації цукру. Вживається для сп’яніння деякими вуглецевими формами» - зазначено у «Путівнику по галактиці для космотуристів» Дуґласа Адамса (*Зноска - прим. «Всесвіт» № 8, 1990 р.). Все почалося з початку - From Dusk Till Dawn, так би мовити, - й тривало, доки ми не надибали по дорозі за черговим пивом Льошу-Бухгалтера. Бухгалтер, власне, є кристалізованим уособленням моєї теорії про виникнення поганял: марно силкувався він переконати всіх, що він - Демієн! Він був схожий на Демієна, як я на Марію-Кюрі-Ремарк! Він носив масивні окуляри на доброму своєму фейсі, з якого рідко сходила усмішка - вона ніби коливалася в якихось певних межах від плюс до мінус, не зачіпаючи нуля. Він справді чимось був схожий на бухгалтера… до того ж, часто виступав у ролі тимчасового «банку» нашого «Drinch Trast incorporated», себто, збирав та підраховував нааскані башлі на бухло. Він ані слова не міг мовити українською так, щоби це не пролунало російською, й при тому волочився від «Лугосада», «Пропалої грамоти», «Бу-Ба-Бу» та Вінграновського, а слухав здебільшого Ніка Кейва й Воплі Відоплясова. Бухгалтер хильнув трохи і швидко з’їхав з теми, бо мав години за три сідати на потяг до Бердянська. Виявляється, він виріс й живе у Бердянську! «Не відходячи від каси» Бухгалтер запросив усіх до себе в гості, навіть запропонував купити квитки (прокрутив, мабуть, якусь справку)! Рет і Джанніс погодилися й зникли з поля зору разом із Бухгалтером. Фа з Ліпольцом пішли далі бухати в підвали Чикаго - до синіх скульпторів. Саме тоді Ліпольц видав тєлєгу: «Раніше було тільки два Тараси: Шевченко і я. Тепер пішла мода на Тарасів - кожен другий - Тарас. Забембало, курва! Переназвуся Мойшею, буду Мойша Ліпольц!» Все.

Я отримав відповідь. Чомусь допекло до живого. Хильнув пива. Не бачив сенсу в подальшому перебуванні на Сходах. З’явився Майк із ширкою вже прямо в контейнері- інсулінці: «забодяжив мамину ікебану», яка з минулорічного Маковея простояла на шафі, безцільно - за Майковим переконанням - вкриваючись ядучою пилюкою сирецької хрущовки. Ми спустилися трохи нижче правою гілкою сходів, що веде в черево Урочища Гончарів, обриваючись у метрі понад землею, й по-братньому розділили з однієї штрикалки на двох дилетантське вариво з маминої ікебани. Ширка гальмує ґвинт. Попускає психоз й розтаскує на врівноважене підвисання. Ми пролежали на східцях майже до ночі. Мовчки.

Останнім метром, ледь тамуючи рівномірний, як метроном, прибій нудоти (приплив - відплив, накат - відкат), ми поїхали до Ципи. Там ще лишалися інґрадієнти. Майк вже був Варщиком. З його реактора вже виходила не «галіма пластмаса», а чистий прозорий розчин, розчин - убивця мозку. Майк штрикав віртуозно, не залишаючи жодних слідів, окрім ледь помітної цяточки. Майк знаходив вени навіть у Ципи, якій вен «не доклали в комплект при народженні».

2. Ікебана з трьох рослин, які містять ефедрин

Не знаю, скільки спливло часу… Нас було троє і нам було по кайфу. Нам обломилися всі мази: ґвинт, флет, «хоботи для хоботіння» - на випадок очікуваних нападів патологічної діяльності, радіво й тілівізор на випадок неочікуваних нападів клаустрофобії чи кризи жанру. Краще синиця в руці, ніж дятел в дупі. Ось дім, у якому варять джеф. А ось - герлиця, що курить траву-коноплицю, яка у коморі темній таїться в будинку, в якому варять джеф… а це - баян десятикубовий, якого вмазує гіп олдовий в централку обдовбаної герлиці, що курить завзято траву-коноплицю, яка у коморі темній таїться будинку, в якому варять джеф… Ми мали вар’яцький спокій аксолотлів.

Ми лежали на підлозі - на межі чергового «виходу» - й дивилися по телеканалу ТЕТ музичну програму «Пост». Трохи трясця проймала, змушуючи час від часу сторожко дослухатися своїх відчуттів. «Елеґантний, як вампір» Льоша Ковжун показував і протирав таке, чого не писали навіть в «Ізі Райдері» та «Забріскі Райдері», він курив сиґарету просто в кадрі й просто в кадрі пив коньяк, спираючись на чорний концертний рояль! Ми вперше побачили «живих» Тома Вейтса, Боба Марлі, Ґрейс Слік, Дженіс Джоплін. Ми побачили найгеніяльнішу кіномістифікацію всіх часів та народів - автобіографію гурту «Спайнал Тап»! Наші пошматовані й розладнані синапси отримали цілу годину смаколиків музичного андеґраунду!

В кухні було увімкнене радіо. Вчора Майк в розпалі патологічної діяльності намагався впіймати 69ФМ. Я так і не в’їхав, чому саме цю хвилю він так вперто шукав. Та й не намагався, бо ґвинтові маніяки рідко знаходять порозуміння між собою. Радіо лишалось увімкненим цілу добу. Я почав реаґувати на нього зараз. Я продовжую втикати у «Пост», але радіо все відчутніше забурюється в мозок. Після виснажливої боротьби (це замість того, аби просто зробити кілька рухів й вимкнути його нафіґ!), під час якої я ледь не сягаю абстинентних конвульсій, радіо захоплює мій слух, і я дивлюся телевізор в супроводі «радіо - діскацекі»: Modern Talking, Kris Rea, Queen, Madonna… без жодного переходу… після джинґлу, змікшованого із хтивих стогонів Def Leppard: «are you excitable?» й не менш хтивого вигуку наприкінці у пароксизмі жіночим та чоловічим голосами: «Сьомий клапан!!!», я в перших же фразах упізнаю… голос Джанніс!

Творча група «Сьомого клапану» очманіла від шаленого весіннього потепління та оголосила тиждень, що минув, Тижнем Автостопу, себто майнула собі разом зі стріхою та вежею до славетного міста Бердянська - історичної батьківщини сумнозвісного завдяки своїм численним безпритульним нащадкам героя революції лейтенанта Шмідта. Категорично неоковирне враження справило на нас це маленьке індустріально-курортне містечко, з першої хвилини перебування в якому ми зрозуміли, що приїхали сюди не даремно, хоча чому саме сюди, залишається для нас загадкою і понині… Менше з тим, з вами радіо «Русь» на хвилі 69ФМ, в ефірі «Сьомий клапан» і - для заповзятих хітч-хайкерів лунає - також неоковирний - Том Вейтс з пісенькою «Дощові собаки».

Я прослухав «Rain dogs» у стані цілковитого спрутеніння.

Отже, Майк таки видрочив з клятого радіва 69ФМ. Отже, Джанніс встигла влаштуватися на якесь вар’яцьке радіо й має нахабство триндіти в ефірі про свої походеньки! Дію бажання Джанніс на тканину реальності можна порівняти з дією снайперської гвинтівки: випадковий приціл… бац! і як у бородатому анекдоті: стіл у піхві, публіка в шоці, хвойда - у захваті! Я згадав: Джа якось говорив мені про нову цілком дику тематичну програмку на радіо, де розказують гіпові байки про дурку, венеричні хвороби (центральною фігурою постає львівська Казя Базя на фестивалі «Тарас Бульба), коноплі (наприклад, озброєний загін омоновців із собаками просто в полі зґвинтив піонерський загін на чолі з учителькою ботаніки під час збирання екземплярів для шкільного гербарія) й «закоси від армії» (у Майковому паспорті на «мілітариській» сторінці красувалася трафаретна жаба, схожа на водяний знак; коли менти запитували Майка, що це таке, Майк відповідав: «Жаба душить йти до армії»), авто- стоп та життя тусівки і крутять ту музичку, яку можна почути лише на флетах та по гуртожитках (зауважте, це був початок дев’яностих)… отже, це, напевно, воно… й існує «воно», якщо я не помиляюся, десь більше місяця… Джа не знає Джанніс (він взагалі майже не тусує), а Джанніс ніколи не казала мені, що робить з кимсь програму на радіві… Правда, за останній місяць ми не так часто бачилися, а ще рідше розмовляли про щось удвох - я радше вистежував її на толоці й, гадаю, неймовірно діставав її своїм похмурим нависанням… Чи зробив Майк це навмисне? Ця думка - поки лише зародок, але я відчуваю як швидко вона перетворюється на манію!