Орігамі-Блюз - Поваляева Светлана - Страница 21

У віці Флеша (не так вже і давно насправді) Мрія теж вважала, що можна отак звалити від когось або від чогось… зась! Невідпущене повертається, бо «прощання відьми - немов пил на дорозі - пристає, коли намагаєшся з себе струсити». Й у цьому - страшна поезія існування течій та водокрутів. Потопельник… очам не вірю на ранок - тут років п’ятнадцять вже ніхто не тонув! Добра прикмета: зустрінеш потопельника - прогулянка буде приємною!

Мрія неспішно йде то посередині дороги, то узбіччям, то синусоїдою. Все одно - вперед… життя навспак не повертається, шляхи - теж… за спиною кожного кроку проростає трава Вічності, загоюється степом, засипається бере говим піском… Кроки Мрії - немов листя, що падає з дерева, на обгорілих крилах росте луска, бо Мрія… пливе… а у повітрі й у воді не залишається сліду… серце - юне, досі ще тепле, тріпоче десь в окрайці погляду, на кінчиках вій - замість сонячного сяйва, замість осінніх павутинок, замість думки…

9. Розтин паперу

Мрія у Місті. Де Флеш - невідомо. Скін чилося літо, скінчилася річкова казка, скінчився й Флеш. Може, він саме навпаки - поїхав до річки, а Мрії вже нема! Розминулися? Мрія сидить у ванній з вимкненим світлом. Темрява запинає від неї вбогість обтрісканих, поїджених грибком стін, вогких, просяклих запахом болота рушників, схожих на сита, іржавого гачка на дверях (майже на тому місці, де у святих німб).

Любити душем так, як робить це собі Мрія, ніхто не може ані ротом, ані пальцями - нічим. Напевно, так пересувається стовбуром тропічного дерева ситий королівський пітон. Але Мрія робить це механічно, бо голова її думає, й думає зовсім не про насолоду. Тіло, воно - розумне, тому й не реаґує на пестливу цівку теплої води. «Я ж можу так себе до скону мучити», - приходить до тями Мрія й починає настирливо думати про… ну, наприклад, про ритуальні різьблені кілки, якими потворні лискучо намащені жерці кастрати видобувають тіоіндиґо незайманої крові зі своїх жертв… або про «трамвай» з двох боксерівнегрів, між якими розплющено крихку білу бабу… вода ллється на тіло, у тіло, падає в лице задоволення, вода вередує подеколи, відхиляється грайливо, запрошуючи до зне силення триванням… головне - не думати… крутити якусь внутрішню секретну порнушку для особистого використання й не збитися знову на ліві думки… все… вибухає кров, закаламучує іржавим, рожевим, жовтуватим воду. Це майже завжди припадає на Повню. Мрія розпружено зісковзує на дно ванної мушлі й заплющує очі: ніякого полегшення, анітрохи, на душі принаймні. Сумно Мріїні думки співають блюз. То про Макса… таке… нецікаве, різне… то про негрівбоксерів найважчої категорії, особ ливо про того, який ззаду, зі спини… палиці накокаїнені… то про Флеша: напевно він біля річки повільний як блюз річка повільна як блюз повітря сумне й щемне як блюз десь хрустке від інею листя ламають немов бите шкло його кроки важкі осінні кроки важкої як сон людини кроки що випаровують алкоголь легкими хмаринками довкола чуттєвого рота червоного від запалення синдром бодуна й безсоння десь там в імовірній умовній близькості де рветься тканина холодної ночі виразкою багаття він не допалює сигарету і не допиває гранчака валиться на холодний пісок сигарета в піску жевріє гранчак в піску зблискує водка всотується в пісок він валиться й вирубається загортаючись у стару міліцайську шинель без погонів а сни не наважуються під плисти бо він для них вирва яка поглинає хитку й непевну гру барв образів нот химерних полисків мозку з кодами шифрами та замками яких ніхто не розсекретить не розтлумачить не зламає можливо якась нав’язлива думка переслідує його уві сні але він ніколи не бачить її на споді своїх повік і зранку його вії сухі від холоду очі запалені як і губи він плентається додому ламкою стежи ною засклілого за ніч листя так ніби трощить ногами ґотичні вітражні вікна хто він занадто доросле дитя божевільного літа з цього світу немає виходу він не може не хоче у це повірити дитя суїциду дитя вогню чорний янгол марної Сили його знову рве зсередини на шмаття та на щастя в кишені залежалася остання напів витрушена пожмакана сигарета…

Джерело часу сльозиться з-під каменю, зборознене течіями світил… Мрія забігає впе ред - згадує прожитий день, замацаний немов стара світлина у відбитках пальців сомнам булою провиснути у його павутинні вітер гойдає нерви на тихій гойдалці сну Місто набрякає й помирає дощем гудуть дроти о третій ночі залишки медових лаштунків осені ввижаються у обгортках цукерок коли псується хліб псуєть ся час хмари - попіл у пошматованих ранах багрянового листя вітер копирсається в піща ному годиннику зриває піщані вихори час клубо читься у міжвакум’ї двох станів Future and Past - Future in the Past це і є справжній час Теперішнє мчать крізь шибки очі доріг - пра щурів дощу вночі шибки снять чорнобілим дощем на німому екрані небокраю припустимий сюжет з гуркотом обривається карниз розв’язка Мрія спокійно зашморгує штори плачуть уві сні дерева голосом чистим труби ієрогліфи круків покраяли небо у кронах парку відчайдушний стогін горового осіннього вітру що жбурляє в лице волосся й сухе листя сталки скручує у пружні кільця вплітає в них гілля та хмиз мами годують синиць дитячими долоньками мертве листя вій сонце сідає у воронячі гнізда черепи ліхтарів на голому гіллі у каналізації поховано психоделічні шати осені сон знімає маски з обличчя повільно розкладає їх довкола у коло на морському дні кам’яної зеленоокої втоми розбиті клавіші паркету. Мрія згрібає себе з ліжка, мов торішній сніг лопатою. Мрія не може позбавитися свого сну, цей сон стоїть перед її очима цілий день. Вона намагається щось робити, аби відволіктися… Мрія фарширує рибу. … мрія - талан жінок, упокорення власному виборові, або ще один вогкий недопалок у братській могилі попільнички, яка затонула у ванні часу. Час - це ніч… … луска під нігтями злива злизує хтиво шибки Слимакщооблизуєскло сумно повзе у вакуумі немов крапля сльози на щоці дощ випиває обличчя стирає з нього риси й облизує ковтками кожну каблучку на кожному пальці як не зміг би Він навіть у найбожевільнішу мить злиття з ароматом прадавніх будинків що волають голосом Janis Joplin.

В рапанах завше іде дощ прикласти той дощ до вуха як поцілунок він лопотітиме мов океанська мушля припасти вухом до скроні дощу він змиє з обличчя відьомські прокльони злиже піну з оскаженілих вуст і попіл з очей… риби знервовано ховаються в тьмяному листі мокрих химерно п’янких духмяних дерев і кущів…

Луска під нігтями «O lacrіmosa» Мрія здирає шкіру з перлистосірих риб’ячих тіл зішкрябує скривавленим лезом перлистосіре слизьке й холодне мов злива м’ясо від зворушливої у своїй беззахисності конструкції скелета з рожево скляних кісток «Реквієм» міра глибинного не вибагливого природного садомазохізму як дощ міра душі як сон міра насильства…

МРІЯ ФАРШИРУЄ РИБУ.

оближи її зливою свого невибагливого еротизму

і зітри її з мапи своєї долоні вона на мить запалить твоє серце немов сірник піднесе до цигарки увійде і вийде крізь неї химерний дим твого образу і переллється через підвіконня дощ згасає недопалком на вогкій землі… коли не можеш відпустити коли не сонце і не дощ коли вино осіннє пити з долоньок листя вже не мож’ бо тихий кришталевий вечір й вуста солоні як мигдаль до кави…

Мрії снилося сьогодні, що Флеш любить її повільно, ніжно, глибоко - без властивої майже всім чоловікам завойовницької пере можної агресії. Вона відчуває його на собі й у собі так, як ніколи раніше не відчувала - вони перетворюються на андрогіна. Обличчя Флеша наближається до неї впритул. Мрія дивиться в його очі, доки перед її зіницями не залишаються тільки його зіниці в оточенні райдужної оболонки. Темні, майже чорні кола, які мерехтять й жаріють у щільній темряві плинним тьмяним внутрішнім сяйвом. Очі Фле ша всмоктують її, але тваринний страх тягне назад. Страх та Флеш перетягують Мрію, немов кодолу. Мрія напівпрокидається, налякана необорною реальністю Флешевого погляду й своїм хворобливим захватом. Здається, від потужного поштовху вона прокидається попри своє бажання: начебто її будить якийсь загальнолюдський страх Смерті Уві Сні від зупинки серця. Мрія силоміць засинає, відчайдушно намагаючись не втратити очі Флеша, пірнає, занурюється углиб сну все глибше й глибше, але відшукати Флеша вже не може. Мрія розчиняється в загуслій темряві й спить глухо без сновидінь до пізнього ранку.