Острів КРК та інші історії - Іздрик Юрій Романович - Страница 12

В нашому переінформованому світі, де кількість навіть вартих уваги книг явно перебільшує хронологічні можливості людського читання, коментар набуває ще й іншої функції — досконалого дайджесту. Якщо школярсько-хрестоматійний підхід, по суті, пропонує ампутовані обрубки творів (або, — якщо кому більше до вподоби гастрономічні, а не хірургічні метафори, — з усього трапезного багатства книг видає школярам лише поспіхом зроблені канапки), то коментар є одночасно й квінтесенцією творива (ґатунок алхімічний) і містком (ранґ архітектонічний) до інших літературних надбань. Хороший коментар іноді вартує кількох прочитаних книг.

Однак я все ж не маю жодних намірів коментувати власні тексти — ані в сенсі академічному (на це в мене забракне досвіду), ані в сенсі ігровому (на це в мене забракне гумору). Мені лише цікаво поглянути на ці, доволі давно написані речі з певної дистанції. Поглянути не стільки для для того, щоб зрозуміти НАВІЩО я пишу (це, здається, вичерпно пояснив Ігор Бондар-Терещенко в рецензії на мій роман «Воццек», який безпосередньо пов'язаний із усією цією базграниною, що в свою чергу стане очевидним кожному, хто наважиться прочитати цю «необов'язкову» частину книги), скільки для того, аби усвідомити ЯК я пишу. Чомусь оте ЯК прийнято називати «письменницькою кухнею» (знову напрошуватимуться гастрономічні алюзії). Так от, цікаво було б зазирнути до цієї власної кухні, перевірити, чи все там в порядку з начинням, чи достатньо спецій у шафках, переглянути вміст холодильника (і з огляду на свіжість продуктів і з огляду, скажімо, на середній вміст холестерину в них), а також упевнитися в достатності запасів солі та круп, дізнатися нарешті, чи є у мене мікрохвильова пічка, чи я і далі змушений підігрівати все на пательні (яка вона, до речі, ота пательня — звичайна, з тефлоновим покриттям чи, може, фірми Zepter?), підрахувати, скільки порожніх пляшок від різноманітних напоїв (переважно міцних і дуже міцних) назбиралося під столом, провести санітарну інспекцію, і врешті-решт встановити, чи достатньо збалансовану і здорову їжу готую я на цій кухні для себе й своїх потенційних клієнтів-читачів, а чи, може, найвищий час видати вердикт про закриття цього підозрілого закладу із конфіскацією майна його власника.

Цілком можливо, що ця «розвідка» буде цікавою ще комусь, крім мене, то ж запрошую до кухонних посиденьок.

(Примітки, що складають цей розділ, рознесено до відповідних місць у тексті. — Прим. верстальника.)

І дібравшись нарешті до кінця, я бачу, що книга ця, мабуть, буде цікава хіба дуже вузькому колу людей, саме тих, які перебувають у тісних межах згаданої в передмові «інтертекстуальності». Власне кажучи, найцікавішою вона буде, мабуть, для мене самого, ба навіть ні! — найцікавіше вже сталося під час роботи над автокоментарем, оскільки це перша спроба якогось там самоаналізу, і цілком відверта демонстрація механіки виникнення текстів. Щоправда, механіка ця не раціональна чи контрольована, та саме через це й викликає найбільший інтерес. Зрештою, йдеться навіть не про мене. Оскільки коментар частіше апелює до якихось алюзій з романом «Воццек», аніж безпосередньо до текстів цієї книжки, можливо, це моя остання спроба розпрощатися з улюбленим героєм, можливо, — спроба самого Воццека зазирнути у власне минуле, оскільки майбутнього у нього немає.

Окрім того, сподіваюся, в певному сенсі це намагання з мого боку все-таки осягнути герменевтичні закони існування «івано-франківського феномену», який, можливо, насправді існує лише в уяві кількох людей. Тому передбачаю численні звинувачення в реґіональному нарцисизмі, чи в порушенні видавничої етики (якщо така існує), чи, зрештою, просто в невисокій художній вартості. Однак, розцінюючи книжку передовсім як факт матеріальної культури, а не як вмістилище текстів, я переймаюся насамперед її внутрішньою структурою. І майже певен, що структура цієї книжки буде найбільшою її вартістю, навіть якщо про це знатиму лише я сам.

Сеанс самолюбування закінчено. Екскурсія по письменницькій кухні припиняється. Нічого їстівного там не знайдено, і тому навіть санітарна інспекція втрачає будь-який сенс.