Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби - Іздрик Юрій Романович - Страница 51

Вода в семантиці «Подвійного Леона» займає особливе місце. На відміну від народної традиції, в якій жоден із водяних символів не монолітний (море, ріка, озеро, джерело, колодязь, дощ виділяються класичним міфознавством в окремі категорії), Іздрик трактує воду як стихію взагалі, як першооснову всього сущого, еквівалент первинного хаосу. В той же час вода — всепроникаюча субстанція, життєдайна сутність, інтегральна єдність. На відміну від «Воццека», де вода наділена виразними есхатологічними ознаками (розділ «Велика вода»), «Подвійний Леон» трактує воду як єдину прийнятну форму матерії. Він прагне перебрати її властивості, здобути плинність, аби, відкинувши дискретність тілесності, цілковито з'єднатися з об'єктом свого кохання, опанувавши таким чином і власну сутність (розділ «Трансильванський транс»). Вода також виступає парним аналогом крові («кров — це імператив», ibid), що пов'язує міфологію «Леона» з традиційними повір'ями, опертими на єдність космогонічного та ембріогонічного міфів, та засвідчує очищувальну та замикальну функції води.

«Водяна» модель світу за Леоном — це певна магічна універсалія, позбавлена чітко окресленого центру, тобто центр її позасиметричний, від нього немає відліку ні «праворуч», ні «ліворуч». В цьому одна з причин «статичності» Леона на противагу «мультикінетичному» Воццеку. Леон прагне перебувати водночас «всюди» і «ніде» в той час, коли Воццек з останніх сил намагається бути «тут» і «тепер». Немає сенсу нагадувати, що обидвоє врешті-решт зазнають поразки.

Таким чином бачимо, що Іздрик в «Подвійному Леоні» немовби творить дзеркальну щодо «Воццека» панораму світобудови — вода в певному сенсі перебирає функції вогню і навпаки.

Цікаво, що дві інші фундаментальні стихії — повітря й земля в цій книзі фактично не фігурують в якості міфологем. Земля як субстанція, наділена незвичайними властивостями, з'являється лише в епізоді будівництва храму (розділ «Never Say Never Again»), однак цей образ не отримує подальшого розвитку. Повітря і земля, що є чіткими орієнтирами «верху» і «низу» просто відсутні в позбавленому координат світі Леона.

Бездонні водні глибини як сфера існування і вогонь як антитеза буттю — ось складові його інтимного космосу.

Мусимо визнати, що фауна «Подвійного Леона» нечислена: це передовсім риби, молюски, плазуни, тобто істоти, чиє життя тісно пов'язане з водною стихією, різноманітні комахи, а також напівмістичний собака-вовк, який з'являється в різних подобах, виникаючи навіть в аватарі зайця (розділ «Син літньої ночі»).

До фауни можна зарахувати й самого Леона, який уособлює в міфоструктурі книги лева («Леон — це те саме, що й Лев?», розділ «Леон-кіллер»), подібного на індуїстського Нарасінху — одне із земних втілень бога Вішну. Однак, як ми вже говорили, Іздрик з демонстративною легкістю змішує об'єкти різних вірувань і традицій, зміщуючи семантику образу. Так, скажімо, у вигляді лева іноді зображався староєгипетський бог Акер — володар землі і змій, покровитель царства мертвих, а також Байцзе — в давньокитайській міфології мудрий, всезнаючий звір, який вміє розмовляти. Образ лева так чи інакше присутній майже у всіх світових міфах як етіологічного, космогонічного, есхатологічного, так і тотемічного чи героїчного характеру. Традиційно лев — цар звірів, переможець хтонічних та демонічних сил, охоронець і помічник «культурного героя», один із найверховніших звірів поганського анімалістичного пантеону, що згодом перейшов і до християнської міфології. Однак лев-Леон не має жодної влади, навіть влади над самим собою. Цей символ полярний стосовно його традиційного трактування, до того ж нечіткість його обрисів ставить під сумнів символічність його природи як таку. (Не уникнемо спокуси запитувати одного з «батьків літературного постмодернізму» Умберта Еко: «…тривимірний лев, що вбиває змія. […] Я пробував згадати, де міг уже бачити цей образ. Пізніше згадав. Деміург, огидний продукт Софії, перший архонт, Ялдавалот, відповідальний за світ та його радикальну ваду, мав форму змія і лева, а його очі палали вогняним світлом.» Див.: Умберто Еко. Маятник Фуко. Львів, 1998, с.21). І все ж, не виключаючи можливість випадкового вибору Іздриком саме цього образу, ми схиляємося до гіпотези про визначальну роль астрально-зодіакальної символіки. Це значно спрощує інтерпретацію нерозривно-непоєднувальної пари лев-риба — своєрідної інцестуальної біваленти, що протистоїть решті тератоморфної фауни.

Риба, що на перший погляд дивно, не трактується Іздриком як загальноприйнятий християнський символ. В «Леоні» це радше персонаж архаїчної картини світу. Риба пов'язана з морем, водою, тобто з первозданним Хаосом, однак вона, на відміну від Змія, котрий з'являється в тексті то як черепаха, то як плазун чи молюск, вже є мешканцем світу-Космосу, а не світу-Хаосу, а отже — така само є жертвою тілесності й монадної неповноцінності, як і лев-Леон. Цілком можливо, що саме вона символізує ту половинку монади, з'єднатися з якою Леон так прагне. Однак всі його спроби приречені: навіть в стані психічного розладу, перетинаючи кордони реальності, він опиняється власне у світі-Хаосі, де ще немає риб, але вже є гади — звідси перетворення на молюска.

Черепаха в «Подвійному Леоні» не є (як можна було б сподіватися) варіантом символу змії, володарки підземного царства. Іздрик використовує традиційний міфологічний образ Черепахи як праоснови світу, його точки опори («…адже саме вони тримають на собі землю». Розділ «Власне кінець»). Однак поступове руйнування Леоном всіх можливих систем відліку унеможливлює таку, міфологічну її функцію, тому в останньому розділі цілком закономірно черепаха з'являється у «внутрішньому» світі роману повноправним його персонажем, наділеним навіть ім'ям. З яких мотивів Іздрик використав у цьому випадку ім'я героя «Перетворення» Кафки зрозуміти важко. Швидше за все — це знову спроба семантичного зміщення, нагадування про зооморфні трансформації «Трансильванського трансу», а, отже, повернення Черепахи в розряд хтонічних істот. З огляду на очевидне (хоча й поверхове) знайомство Іздрика з китайською міфологією, можливо, існує певний натяк на Суаньу — черепаху, втілення водної стихії. В кожному разі майже неможливо виокремити якесь чітке й однозначне трактування цього образу. Більшість спроб аналізу міфологічно-символічної структури «Подвійного Леона» втрачають сенс при зіткненні з «постмодерною» механікою вільного мозаїчно-комбінаторного інтерпретування.

Пес, який в «Леоні» майже весь час виступає уособленням зла, загрози, джерелом страху (розділи «Власне кінець», «Син літньої ночі», «Never Say Never Again»), насправді не «добрий» і не «злий», не «шкідливий» і не «корисний» в абсолютному вигляді, а мінливо-амбівалентний. Це, власне кажучи, вже не зовсім собака (охоронець дому й родинного вогнища), однак ще й не вовк (перевізник ворожих сил, мешканець антисвіту), а вивернутий перевертень, який перебуває на межі макро- і мікрокосму, між «я» і «вони». Це своєрідний кур'єр між зовнішнім і внутрішнім світом, поява якого вже є певним посланням «іззовні». Недарма він з'являється в різних подобах, навіть в образі зайця, котрий в традиційних народних віруваннях символізує серединний простір (тобто, в даному випадку, дослівно знаходиться «між собакою і вовком», розділ «Подвійний Леон». Можливо також, Іздрик натякає на ще один загальновідомий образ — «псів святого Юра», котрі насправді є вовками). Послання «ззовні» — це завжди нагадування Леонові про його тілесну природу і смертність, про марнотність будь-яких трансгресивних спроб (розділ «Власне кінець»).

Мешканців орнітологічно-ентомологічних ареалів «Подвійного Леона» класифікувати ще важче, аніж інших представників фауни, незважаючи на достатньо велику кількість згадок про них. Якщо говорити про комах, то це здебільшого представники т.зв. «нижнього світу» мухи, павуки, нічні метелики, молі, шашіль, сарана, мокриці, оси тощо. Цікаво, що з птахів згадуються лише два цілком полярні типи: 1) колібрі, найменший з птахів, який, фактично вже перебуває на грані ентомологічного світу, однак в «Леоні» наділяється «низовими» властивостями поїдача падлини («Вже узгір'я були всіяні мертвими черепашими панцирами, що їх до останку виссали зграї ненаситних колібрі…». Розділ «Власне кінець»); 2) легендарний гігантський птах Пен, який також має амбівалентну природу — за деякими версіями він перетворився на птаха з велетенської риби кунь (кит?), аби дістатися до Небесного Озера (рай?).