Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби - Іздрик Юрій Романович - Страница 34

— Ну от, шановні слухачі, як бачите, не одні ви стурбовані справою охорони здоров'я. Я теж. Особливо психічним станом нашого любимого друга BEAR'a. Його почуття гумору явно потребує психокорекції. А тим часом не забувайте, що з нами можна спілкуватися і в INTERNET'і. Наша адреса: h6t6t6p://WWW.marazm.ua. Працює також пейджер, по якому можна замовити свій улюблений анекдот — для коханої дівчини, наприклад, або для boy-frend'a. Наш номер: ТИП КР-15М№563323 220V1000Wt50Hz ОСТ8351-99.

— О, знаєш, кстаті-до-речі, про INTERNET? Як загубився маленький хлопчик. Ну, стоїть на Хрещатику, плаче, шмарки облизує. Прохожі спиняються, питають, тіпа, хлопчику, де твоя мама? А хто твій тато? Де ти живеш? А малий тільки сльози ковтає, і мовчить, і головою хитає — не знаю, мол. Ну як це, не знаєш, де живеш? Хлопчику, ти що, справді адреси своєї не знаєш? А він так дивиться і каже: «Чому ж, адресу знаю — WWW.hlopczyk.kiev.ua.»

— Ну ти, чувак, віртуалом так не увлєкайся, а то в мене один друг був, так він…

— Ладно, ладно, не тринди, у мене тут ще цілий блок цілком, можна сказати, про жизнь, як вона є в натурі.

— То чого ти телишся. Давай, тiскай, а то народ позасинає.

Заснути, — думаю я, — це якраз те, що в даній хвилі було би найбільш доречне, але сном наразі й не пахне, а ціла жменя капсул і піґулок, зжертих мною насухо, невідомо чим займається. Може, вітчизняний суперагент Сульфазин всіх їх, лохів імпортних, розколов і здав ворожій розвідці — якому-небудь МОССАДУ, або Аслану Масхадову, наприклад.

A BEER із BEAR'ом продовжували вимахуватись на всі заставки. Я вже перестав їх ідентифікувати, а тільки іржав, як недорізаний кінь, після кожного тупого анекдоту. Поступово виявлялася якась обернена залежність: чим тупішим і «бородатішим» був анекдот, тим більше я гиготів, наражаючись на ризик розбудити сусідів. Не вистачало мені ще нічного спілкування з роздягненою Оксаною, в якої скінчились сигарети, але почався натомість гострий напад лібідо. Уявна можливість саме такого сценарію чомусь насправді настрашила мене (а що, як Оксана — теж підсадка фрау Де?), і я подався до чергової сестри попросити валідолу. «Може, вколоти все-таки вам снодійне?», — запитала вона співчутливо. «Та ні, вже, мабуть, запізно — треба вдосвіта вставати. Просто серце чогось розійшлося». «Ну, це ви надто переймаєтеся тим сульфазином», — сказала вона й підморгнула мені як змовникові; як щойно ініційованому розенкрейцерові; як члену ОУН-УПА, що досі сидить у карпатському схроні з дубельтівкою, чекаючи проклятих москалів; або, не виключено, і як потенційному коханцеві.

«Ще й нога до всього того болить», — про всяк випадок виправдовуюсь я і прожогом вискакую з кабінету. «Грійте її, грійте!» — наздоганяє мене вже в коридорі й перекрученим ляскотом відлунює заклично, коли минаю Оксанине ліжко: «Грайте її, грайте». Списуючи почуте на особливості місцевої акустики, я набираю свіжої води в пляшку, кажу «па-па» тарганятам і знову вмощуюсь у свому радіофікованому термодинамічному лігві.

— Якось то раз святий Петро попросив Ісуса почергувати коло воріт раю. Той став, дивиться, якийсь мужичок обдертий пхається. Ну Христос, ясне діло, питає: «Чоловіче добрий, хто ти такий, чого сюди забрів?» А той потупився: «Я бідний тесля. Все життя був бідним. А потім народився у мене син, виріс, пішов світами і багато добрих справ людям зробив». Христос здивовано: «Тато?!» А старий теж здивувався, піднімає погляд: «Піноккіо?!»

— На ту же саму тему:

«Сходить старий єврей на гору якусь там, Сінай, чи що, возводить руки д'горі і каже, промовляючи до Господа, тіпа, Боже мій, послухай мене, старого єврея — я все життя був правовірним і слухняним, ну, може, там не без гріха, діло понятне, але ні законів Твоїх, ні заповідей не порушував, святу суботу шаную, до синагоги вчащаю, всьо конретно, по понятіям, правда? Так за що ж мені така страшна кара — син мій подався в католики? Тут грім, блискавка, розверзаються небеса, з'являється Господь і каже євреєві: «А мій?»

— Допер, нє?

— Такі історії треба з самого початку розповідати, врубуєшся?

— А шо там з початку було?

— Ну як же. Приходить до психіатра старезний такий дідок — сивий, зморщений, борода по пояс, і в очах явно щось таке, ніби старечий маразм. «Сідайте, дєдушка, — каже йому психіатр. — Давайте, розказуйте все по очєрєді, все, як було з самого початку. Як це все сталося?». «Так-таки з початку?» «Ага, з самого-самого. Коли все почалося». «Ну, напочатку, — каже старий, — я створив Небо і Землю….»

— Ну ти, в натурі, не дуже то богохульствуй. Тим більше, там не сплять, усе чують.

— Нічо', всі там будемо. Знаєш, як одна кобіта каже іншій: «Я так люблю музику. Мені тк би хотілося подружитися з кимось із знаменитих музикантів — із Чайковським, Фреді Меркюрі, Елтоном Джоном, Бой Джорджем, Джорджем Майклом, Борисом Мойсеєвим чи, на гірший випадок, із Костем Гнатенком…» «Ой, дівонько, не жіноче це діло…», — відповідає їй приятелька.

— А-аа, це як, тіпа, гомік потрапив у рай. Дивився на нього Бог, дивився та й думає: «Ну то й що, що голубий — більше гріхів за ним ніяких не числиться, нехай собі буде». А за тиждень рейвах в раю — клієнт ангела якогось зґвалтував. Бог, ясне діло, розсердився, копнув чувака — нехай у пеклі посидить. Минає там якийсь час, а з пекла глухо — ні слуху, ні духу. Думає Бог, — треба провірити: щось тут нечисто. Спускається Він, значить, в пекло, а там — дубак, зусмар, холод собачий; грішники стоять сині, трусяться, шмарклі їм позамерзали — неподобство. Ну, Бог до головного чорта, мол, шо за діла, тут в тебе, каже, повинна смола кипіти, грішники в сірці паритися, жар, дим, вогонь, а це фіґня якась повна. І, знаєш, що Йому чорт відповів?

— Що знову ТЕЦ тепло перекрила?

— Казьол ти. Що то значить в людини світло вимикають вечорами — зовсім чуття втратив. Чорт подивився скоса на гоміка й відповідає Богові: «Он, бачите того педика — тепер попробуй зігнися, щоби дровець у вогонь підкинути…»

— Нє, ну це ти казьол канкрєтний. До того ж сексуально стурбований. За Кортасаром 80 % чоловіків — латентні, тобто приховані гомосексуалісти. І що я тут з тобою роблю.

— Скажи своєму Кортасару, що сам він… того… латинос латентний, чи як його там.

— Ну ладно. Ми ж домовлялися незнайомих слів не вживати. А тепер кілька коротких оголошень:

«До відома глав усіх урядів! За 20 доларів готовий підписати своїм прізвищем будь-які непопулярні або антинародні укази. Рабінович».

«Люди добрі! Допоможіть, хто чим може — самі ми не мєстниє, дом згорів, город затопило, жена ушла, водка кончілась! Кошти надсилайте на адресу: Київ, до запитання, пред'явникові депутатського посвідчення ТИП КР-15M№563323-220V1000Wt50HzC)CT8351-99 або номерного знаку 999666-КІО від «Мерседеса-600».

«Самотній кіллер з порядної родини познайомиться із розчарованим у житті пенсіонером для відпрацювання контрольного пострілу».

«Самотній кіллер», — чомусь засіло мені в голові. Абсурдне словосполучення. Кіллер завжди самотній. Хіба що він подвійний Леон.

— Wellcome back. Продовжуємо наш молодіжний марафон, — захлиналися мої астральні друзі, — парад старих анекдотів для тих, хто народився недавно. Отже, повертається чоловік з тривалого відрядження, заходить до хати, дивиться, а на ліжку з-під ковдри чиїсь голі ноги стирчать. «Це хто?» — питає він жінку. «Хто, хто! Шубу норкову ти мені купив? От так от. А він купив. До моря ти мене хоч раз возив? А він возив і не раз… А дача, а машина? Ти думаєш, це все з неба впало? Чи, може, на твою зарплату куплене? І робота в мене «не бий лежачого», і ти влаштований, одягнутий, взутий, і діти голодні не сидять. До того ж нам нову квартиру обіцяють…» А чоловік: «Ну от я і кажу — прикрий ноги годувальникові, а то ще простудиться до біди».